Курсовая работа: Трудовий договір як інститут господарського права

3) порядок укладання, зміни і розірвання господарських договорів;

4) виконання господарського договору;

Пункти 2 і 3були розбиті на декілька підрозділів. Розділи викладені в такій послідовності тому що для того щоб зрозуміти поняття «господарський договір» спочатку необхідно дослідити погляди науковців на дану юридичну конструкцію. Потім необхідно визначити загальні засади визначені в законодавстві України. І вже як на останок необхідно дослідити практичну площину як укладаються договори і як необхідно забезпечувати їх виконання.

Для всебічного дослідження теми і досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання:

1) дослідити і розкрити основні теорії господарського договору;

2) розкрити зміст поняття «господарський договір»;

3) проаналізувати законодавство яке утворює інститут господарського договору;

4) класифікувати господарські договори за найбільш поширеними критеріями;

5) визначити з якою метою укладаються господарські договори і які виконують функції після їх укладення;

6) дослідити порядок укладення господарських договорі за чинним законодавством України;

7) визначити істотні умови господарських договорів та форму їх укладення;

8) визначити з якого моменту договір набуває законної сили;

9) дослідити порядок виконання господарського договору;

10) визначити яким чином відбувається забезпечення належного виконання господарського договору.

В курсовій роботі використані законодавчі джерела та наукові праці таких авторів: Беляневич О.А., Бекленищевої И.В., Бєлікова Олега, Гайворонського В.М., Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., М.К. Галянтич, С.М. Грудницької, О.М., Міхатуліна, Ю.В.Белік, Иванова В.В., Калабеков Ш. В., Костенко Лесі, Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, B.C. Щербина, Панченко М.І., Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін..

1. Теорія господарського договору

господарський договір укладання розірвання

ГК України не надає загального визначення господарського договору, однак, аналіз його положень свідчить про відсутність загального підходу стосовно розуміння договору. Через таку невизначеність на сьогодні у правовій науці чітко виокремлюються чотири основні теорії договору, які намагаються розкрити сутність означеної юридичної конструкції: угодницька (правочинна), обіцянки, зобов’язальницька, актова.

Розглянемо кожну з теорій по порядку. Відповідно до угодницької теорії (яка заснована на положеннях цивільного права): договір - це угода сторін про встановлення, зміну чи припинення прав та обов’язків. Це підтверджується ст. 626 ЦК України, за якою договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Як бачимо за правочинною теорією договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто домовленість (угоду) щодо всіх його істотних умов. В окремих випадках для виникнення договірних зобов’язань недостатньо одного факту укладення договору. Так, сторони можуть поставити виникнення прав та обов’язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, з’явиться вона чи не з’явиться. Права та обов’язки в момент укладення договору з відкладальною (суспензивною) умовою виникають умовно, а починають безумовно належати стороні тільки після наступу певної обставини, що передбачена відкладальною умовою.

Іншою теорією є теорія обіцянки (promise) за якою договір - це обіцянка або набір обіцянок, на які може покластися контрагент. Слід зазначити, що відмінності між «угодницькою теорією» і «теорією обіцянки» не мають принципового характеру. «Теорія обіцянки» так само, як і «угодницька теорія», виходить з розмежування договору як обіцянки та зобов’язань, які виникають на його підставі. За теорією обіцянки договір визначається як узгоджений обмін обіцянками, виконання яких закон визначає як обов’язок, та за порушення яких він наділяє постраждалу сторону засобами захисту. Сама обіцянка розглядається як заява про намір (прояв наміру) діяти або утриматися від відповідних дій, зроблена будь-якою особою за проханням іншої особи. Обіцянку може бути зроблено як в усній, так і в письмовій формі, утім про її вчинення може свідчити й сама поведінка особи. За загальними правилами обіцянка об’єктивується у формі акцептованої оферти (оферта може стати обіцянкою тільки після її акцепту, і не є обіцянкою, доки вона не акцептована). Принциповою ж різницею є те що угоду може бути виконано в момент укладення, а обіцянка «дивиться» на виконання у майбутньому.

За зобов’язальницькою теорією договір ототожнюється з договірними зобов’язаннями. Зокрема ст. 207 ГК України передбаченє можливість визнання недійсними господарського зобов’язання, яке укладено учасниками господарсько-договірних відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції, а також окремих умов господарського зобов’язання. Окремі представники сучасного українського правознавства, переконані, що саме зобов’язальницька концепція договору має стати домінуючою й наполягають на зміні на її користь цивілістичної доктрини договору [1, с.29]. Так, О.А. Беляневич пропонує тлумачити господарський договір як засноване на згоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язання між суб’єктами господарювання, суб’єктами організаційно-господарських повноважень, негосподарюючими суб’єктами-юридичними особами, змістом якого є взаємні права та обов’язки в галузі господарської діяльності [2, с. 61–62]. Утім виникнення як зобов’язальних, так й інших видів правовідносин, є тільки результатами етапів укладання чи виконання договору, сутністю якого є взаємна згода сторін щодо встановлення правил їхньої поведінки у тій чи іншій сфері суспільних відносин, дотримання яких націлено на досягнення потрібних правових та/або економічних результатів, які у деяких випадках об’єктивуються у набутті управненою стороною речових, виключних або інших прав.

Крім того, сам факт належного виконання передбачених у договорі обов’язків сторін не завжди призводить до того правового ефекту, що є його кінцевою метою. Так, засновницький договір визначає порядок заснування юридичної особи, умови здійснення спільної діяльності його сторін щодо створення юридичної особи, розмір статутного капіталу, розмір вкладів кожної із сторін до статутного капіталу, строки та порядок їх внесення. Утім кінцева мета засновницького договору, яка полягає у створенні (заснуванні) юридичної особи, досягається не з моменту виконання передбачених у договорі обов’язків сторін, а тільки після акта державної реєстрації юридичної особи. Якщо засновницький договір є установчим документом (установчим договором), він з моменту державної реєстрації юридичної особи встановлює правовий зв’язок не тільки між особами, які його підписали, але й кожної з них з юридичною особою, а також поширює свою дію на осіб, які вже після створення юридичної особи стануть її учасниками.

Договір не просто формує правила сторін, а безперервно впливає на правовідносини, що виникли на його підставі (передусім зобов’язального характеру). Домовленість не зникає з моменту виникнення зобов’язальних правовідносин, і тільки її існування продовжує дію договірних зобов’язань. Якщо зміст договору становлять договірні умови, то зміст зобов’язання - права та обов’язки сторін. Під час виконання договору за взаємною домовленістю сторін або в односторонньому порядку (якщо це передбачено законом для певного різновиду договору, або в самому договорі), або в судовому порядку (за наявності достатніх підстав) можуть змінюватися (коректуватися) договірні умови. У свою чергу, зміна договірних умов, якими встановлено права та обов’язки сторін, призводять до зміни (оновлення) самих договірних зобов’язань.

Крім того, якщо розірвання договору завжди спричиняє припинення договірних зобов’язань сторін, то одностороння відмова від виконання свого зобов’язання (як вид оперативно-господарських санкцій) не припиняє дію самого договору, а є заходом оперативного впливу на порушника, що застосовується до моменту припинення ним порушення. Усі наведені вище обставини свідчать про неможливість ототожнення договору та договірних зобов’язань, що виникли на його підставі.

За актовою теорією: договір - це сумісно здійснені відокремлені волевиявлення двох чи більше суб’єктів права, спрямовані на регулювання поведінки цих та/або інших суб’єктів, та якими встановлюється на підставі реальної або припущеної згоди правовий результат - правовий акт.

Сьогодні в українській доктрині панівною залишається «угодницька (консенсуальна) теорія». Втім, цивілістична концепція договору не дозволяє пояснити проникнення договору у сфери, де значною мірою сконцентровані публічні інтереси, реалізація яких стає можливою, у тому числі завдяки договору. За допомогою термінів «угода», «домовленість» не можливо повною мірою виявити сутність договору, у зв’язку з чим окремі українські правники наполягають на заміні «угодницької теорії» іншою, яка отримала назву - «актова теорія». У межах цієї теорії договір розглядається як сумісний правовий акт (акт-дія), що передбачає збереження волевиявлень суб’єктів акта, які:

1) або спрямовані на регулювання їхньої власної поведінки та/або поведінки інших суб’єктів, завдяки чому встановлюється необхідний правовий результат (правова норма, індивідуальне правове установлення і т. ін.);

2) або становлять правомірні дії, що безпосередньо виступають правовим результатом.

Відповідно сумісний правовий акт - це здійснені у відповідній необхідній формі відокремлені волевиявлення двох або більше суб’єктів права, спрямовані на регулювання поведінки цих та (або) інших суб’єктів, та якими на основі згоди встановлюються відповідні правові результати [8, с. 22, 23].