Курсовая работа: Цивільно-правова відповідальність

Від цивільно-правової відповідальності як покладення на правопорушника нового додаткового обов’язку або позбавлення суб’єктивного цивільного права слід відрізняти засоби оперативного впливу (оперативні санкції). Останні не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають застережливий характер і можуть застосовуватися в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу.

Значення цивільної відповідальності розкривається через її функції. По-перше, встановлюючи обов’язок правопорушника відновити порушене право управомоченої особи, зокрема відшкодовувати заподіяні їй збитки, інститут відповідальності виконую компенсаційну роль. По-друге, загроза застосування засобів відповідальності покликана запобігати вчиненню правопорушення суб’єктами цивільних правовідносин, виховувати їх у дусі поваги до закону, до прав та інтересів інших осіб, неухильного виконання прийнятих на себе обов’язків. По-третє, як вид юридичної відповідальності цивільно-правова відповідальність є негативною реакцією держави на вчинене правопорушення, яка полягає в його осудженні суспільством і державою і, отже, є карою для правопорушника. По-четверте, застосування мір відповідальності до особи, що порушує зобов’язання, може негативно позначитися на її матеріальному і фінансовому становищі, призвести до банкрутства господарюючого суб’єкта, а це є сигналом про неблагополучний стан організації і необхідність вжиття заходів її оздоровлення (наприклад, санації).

Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну.

1.2 Види цивільно-правової відповідальності

У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов’язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадоговірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб’єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, яке виникло з договору. наприклад, за недопоставку товару по договору поставки постачальник повинен сплатити замовнику 30% від вартості недопоставленого товару. Відповідальність тут є договірною, бо вона настає за порушення обов’язків, які основані на договорі поставки.

Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин.

Така відповідальність настає за порушення обов’язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров’я юридична чи фізична особа, відповідні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ст. 1195 Цивільного кодексу України, далі – ЦК). У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоча потерпілий з юридичною чи фізичною особою може перебувати у трудових договірних відносинах. [14, с. 210]

У пункті 2 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 року звертається увага на необхідність відрізняти обов’язок боржника відшкодовувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що виникло з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди. Звичайно, можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін другій стороні не пов’язано з виконанням зобов’язання, що випливаю з цього договору. За правилами про позадоговірну відповідальність здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодження здоров’я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров’ю або майну споживача товарами (роботами, послугами) неналежної якості (ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

- припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

- зміна умов зобов’язання;

- сплата неустойки (штраф, пеня);

- відшкодування збитків та моральної шкоди.

Збитки включають дійсні збитки і втрачену вигоду.

Дійсні збитки – це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника. Вони складаються з витрат, які кредитор зробив або повинен був зробити для відновлення порушеного права, а також вартості втраченого кредитором майна (витрати з ремонту автомобіля, на придбання пошкодженої речі і т. ін.).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доводиться кредитором. Коли інше не передбачено законом або договором, при визначенні збитків беруть до уваги ринкові ціни, що діяли на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що діяли на день ухвалення рішення.

Втрачена вигода (неодержані доходи) – доходи, які особа могла реально одержати за звичайних умов, якби її право не було порушено. При визначенні неодержаних доходів враховують вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метою приготування. Прикладом втраченої вигоди може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки змушений витратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення.

У цивільно-правовому зобов’язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов’язків між суб’єктами зобов’язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов’язання. Відповідальність за порушення цих зобов’язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною. За новим Цивільним кодексом України ширшого застосування набуває повне відшкодування збитків.

При частковій відповідальності кожна із зобов’язаних осіб відшкодовую збитки і сплачує неустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу.

При порушенні солідарного зобов’язання настає солідарна відповідальність, при якій кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і з кожного з них окремо. Якщо одна з цих осіб відшкодовує потерпілому збитки, то вона має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників і рівній частці. Інше може бути встановлене законом чи договором.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують основне і додаткове до нього зобов’язання і одне і друге порушені.

Слід також мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 619 ЦК України, до пред’явлення вимоги особі, що несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника.

Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою для такої відповідальності є закон, а фактичною – склад цивільного правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення породжує правовідносини між правопорушником і потерпілим та створює певні претензії потерпілого та обов’язки порушника відшкодовувати шкоду, заподіяну протиправними діями.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов:

1) протиправність поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою;

4) вини особи, яка заподіяла шкоду.