Курсовая работа: Творчість І.Я. Франка

Франко відкидав твердження буржуазних економістів і соціологів про те, що суспільну нерівність і поділ суспільства на класи визначила сама природа. Так само він заперечував думку Руссо про те, що нібито суспільна нерівність і поділ на класи є наслідком розвитку цивілізації. Франко зазначав, що швидкий розвиток цивілізації, до якого спричинилось винайдення письма, тільки прискорювало зростання класової нерівності, але зовсім не було причиною їх виникнення. Пояснюючи процес поділу суспільства на класи, Франко збивався до ідеалістичної теорії насильства, вважаючи першою причиною виникнення класів фізичну нерівність людей. Він писав: «На початку сильніший убивав і з’їдав слабшого ворога, пізніше (за часів рільництва, отже, досягши вже вищого ступеня розвитку), підкорював його собі і використовував до важких робіт з домашніми тваринами».

Причину розпаду первісно-общинного ладу Франко пояснював економічно його слабкістю, а також безупинними війнами між племенами, наслідком яких було швидке зростання приватної власності, а з цим і виникнення держави та різкої нерівності в розподілі майна між суспільними верствами, які виникали.

Рабовласництво, що виникло на руїнах первісно-общинного ладу, Франко розглядав як панування тиранії (світської або духовної) і фізичного примусу. Політичне панування тиранії ще більше посилювало суспільну деференціацію на бідних і багатих, а разом з цим привело до повної політичної безправності і безсилості підданих проти влади тиранів. Та оскільки влада тиранів і політична безправність підданих мас народу «не припиняє одиницям витворювати серед суспільності чимраз більшу маєткову нерівність», то це, на думку Іваня Яковича, повиннол було привести до повалення тиранії і встановлення влади плутократії, тобто купки багатіїв, як це було у Греції і Римі. З тої ж причини влада плутократії теж була потім повалена, а її заступмла влада кесарів. Кожний кесар був уже «неначе приватний властивець цілої держави з усіма землями, полями, лісами, містами, селами та людьми та їх майном». Це, на думку Франка, і привело до повного занепаду рабовласницького суспільства, на зміну якому прийшов феодалізм. Отже, виходило, що розпад рабовласництва і перехід до феодалізму стався з політичних причин.

Франко вважав, що феодалізм був ніби «збоченням історії», викликаним мандрівками народів, які внесли «новий струмінь у стародавню культуру». Тим струменем він вважав християнство, початки якого були вже у Римі за часів імперії. Головною ж причиною вважав те, що Римська імперія, яка утворилась «на підставі тісної організації родинної, в котрій до найвищої степені доведена була автократична власть голови родини», була слабшою проти германської феодальної організації держави, яка «зародилась з організації громатської» у воєнних сутичках з Римом. Ця германська організація і стала «вихідною точкою феодалізму». Але переваги цієї феодальної організації Франко бачив не в новому способі організації виробництва, а в характері завоювань: Рим завойовував лише землі, а германці завойовували землі і поневолювали народи.

Найшарактернішою особливістю феодалізму Франко вважав те, що земля перестала бути приватною власністю, а стала власністю держави (корони). Це й викликало появу феодальної політичної ієрархії, опертої на покріпачені маси хліборобів і ремісників.

Воєнна (феодальна) організація, викликана мандрівками народів, з полгяду Франка, поєднувала в собі регрес і прогрес. З одного боку, пішло роздрібнення суспільності, політичний паркикуляризм і духовний застій. З другого боку, під захистом тієї ж воєнної організації виникали міста і розвивалось ремесло. Крім того, кріпацтво було більш гуманним, ніж рабовласництво.

Оцінюючи історично-прогресивну роль феодалізму, Франко розглядав його не як нову суспільно-економічну формацію, що з’явилась після розпаду рабовласницької, а лише як переходову добу від дикості до цивілізації і панування розуму. Доба феодалізму, як переходова, на думку Івана Яковича, неминуче пови?