Курсовая работа: Удосконалення обліку і аудиту виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції
· підприємство не здійснює далі управління і контроль за реалізацією продукції;
· сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена;
· існує впевненість, що у результаті операцій відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, які пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.
Згідно п. 5 П(с)БО №15 «Дохід» прибуток – це збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови що оцінка доходу може бути достовірно визначена [49].
Даний законодавчий акт дає визначення таким видам доходу, як:
Відсоток – плата за користування грошовими коштами, їх еквівалентами або сум, які винні підприємству.
Роялті – платежі за користування нематеріальними активами підприємства.
Дивіденди – частина чистого прибутку, розподіленого між учасниками.
Ціль господарської діяльності підприємства є отримання прибутку.
Нормативним документом по обліку виробничих витрат є П(с)БО 16 «Витрати» [50], яке визначає методичні принципи формування у бухгалтерському обліку інформації про витрати господарства і її розкриття у фінансовій звітності.
Витрати відображаються у бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або збільшення зобов’язань. Витрати звітного періоду визнають або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Добрим моментом в П(с)БО є те, що перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (товарів, робіт і послуг) буде встановлюватися господарством самостійно. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До постійних загальновиробничих витрат відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно до змін об’єму діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи із фактичної міцності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними при зміні об’єму діяльності.
1.3 Теоретичні основи організації обліку
Розглянемо публікації, в яких були розглянуто думки багатьох авторів стосовно виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції на сучасному ринку, яка підтримка існує від держави.
У своїй статті Н.Л. Правдюк [38] звертає увагу на пряму залежність маси прибутку від ефективності маркетингової системи. Оскільки процес реалізації вимагає певних витрат, розмір яких залежить від об’ємів і товарності виробництва, структури реалізованої продукції і її якості, стану матеріальнотехнічної бази збуту, форми організації збуту, рівня цін; у процесі виробництва здійснюються також додаткові витрати, які пов’язані з підвищенням якісних характеристик продукції. Всі ці витрати в певному ступені є витратами по реалізації продукції в умовах маркетингової діяльності. При конкуренції, яка існує на ринку сільськогосподарської продукції, необхідно постійно отримувати конкурентні плюси – адекватну інформацію до і після прийняття рішень. Маркетингова ж діяльність базується на об’єктивності, чіткості. Саме інформативність дозволяє отримати конкурентні плюси, знизити фінансовий ризик, підвищити результативну діяльність.
Л.А. Євчук в статті говорить, що при виробництві і реалізації сільськогосподарської продукції важливе місце займає створення системи економічних відносин між сільськогосподарськими підприємствами і заготівельними організаціями, а також і державними організаціями, які займаються заготівкою сільськогосподарської продукції. Основною формою організації таких відносин є укладання контрактів на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції на добровільних початках.
На нашу думку, пропозиції Н.Л. Правдюка і Л.А. Євчука цілком обґрунтовані. Але наші товаровиробники поставлені в такі економічні умови, в яких роблять тільки те, що можуть робити. Також у нас поки що не існує чітко сформованого ринку сільськогосподарської продукції. Але підприємствам необхідно застосувати маркетингову систему, яка б на нових етапах свого існування допомагала у пошуку каналів вигідного збуту сільськогосподарської продукції, розробляла методи і технології, які направлені на покращення якості сільськогосподарської продукції і підвищення її конкурентоспроможності. Контрактна форма відносин забезпечує товаровиробникам реалізацію сільськогосподарської продукції із своєчасною оплатою за придбану продукцію.
Патров В.В. вважає, що облік готової продукції і її реалізації повинен забезпечити контроль за виконанням завдань по випуску продукції згідно договірному асортименту, зберіганням готової продукції в місцях складування і в дорозі; своєчасною випискою документів на відвантаження; пред'явленням розрахункових документів покупцям і їх оплатою; використанням матеріальних і фінансових ресурсів за допомогою складання планових і фактичних калькуляцій собівартості продукції; формуванням достовірної інформації про результати діяльності підприємства.
У статті М.П. Козлова [26] йдеться мова про проблеми збуту сільськогосподарської продукції. У сформованих економічних умовах, навіть при падаючих об’ємах сільськогосподарського виробництва, у товаровиробників існують певні проблеми з реалізації продукції по реалізаційним цінам. Серед причин такої ситуації виділяється монополізм переробних підприємств і торгівлі, низькі закупівельні ціни на реалізовану сільськогосподарську продукцію, не достатньо розвинута сфера торгівельно-опосередкованих послуг.
На думку Т.Є. Олексієвої [13], закупівельні політика передбачає вільний вибір сільськогосподарськими підприємствами усіх форм і засобів збуту сільськогосподарської продукції, висновок контрактів. Основними принципами організації ринку сільськогосподарської продукції є такі: вільний розподіл цін на всіх стадіях ринку; організація великих оптових ринків, торгів, вільний вибір форм і засобів продажу, закупок, збереження, транспортування сільськогосподарської продукції.
Автори В.С. Днесперов, І.С. Лукінов [10, 20] вважають, що ефективне функціонування сільськогосподарського виробництва у багатому визначається наладженою системою виробництва продукції, її промислової переробки і наступної реалізації якісних продовольчих товарів. При цьому виробничі відносини між товаровиробниками і споживачами продукції повинні будуватися з урахуванням попиту і пропозиції, конкуренції, а також зацікавленості покупців. Складовими частинами результативності сільськогосподарської продукції є не тільки організація раціонального виробництва продукції, але і її реалізації по цінам, які забезпечують відшкодування виробничих витрат і отримання достатнього прибутку.
Узагальнюючи думку цих авторів, можна зробити висновок, що всі їх пропозиції зводяться до наукового обгрунтування цін на сільськогосподарську продукцію, а також до того, що товаровиробники повинні у своїй виробничій діяльності виходити із того, треба керуватися принципами ринкової економіки. А сьогодні України все ще знаходиться на перехідному етапі до ринку.
А.С. Лисицький, Колобова Л.В. [21] звертають увагу на неможливість розвитку сільського господарства без цінового балансу і фінансової стійкості. Тому політика держави відносно областей АПК повинна будуватися на основах зваженості і збалансованості цінової політики. Проблема цінового балансу або еквівалентного обміну продуктами роботи в ринкових умовах не втрачає свого значення. Якщо кожний товаровиробник в сільському господарстві буде самостійно визначати свою виробничу програму, для максимізації прибутку, то самим прости шляхом досягнення буде являтися пошук нових технологічних рішень і скорочення собівартості продукції.
Скорочення попиту на сільськогосподарську продукцію через падіння рівня платоспроможності населення або збільшення конкуренції, може визвати припинення виробництва, а тому проведення реформ потребує рішення питань організації такого механізму, в т.ч. адміністративного, який сприяв товаровиробників до зменшення використання роботи і землі.
О.В. Медведєва [34] у характеристиці прибутковості підприємства головну роль відводить прибутку. Прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції може бути визначен як різниця між валовим прибутком і витратами обігу, які відносяться до реалізованої продукції. Таким чином, одним із показників формування прибутку є валовий прибуток.
На нашу думку, звісно ж , прибуток є одним з головних показників прибутковості сільськогосподарських підприємств, основним прибутком якого є прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції. А підвищення ринкових цін на сільськогосподарську продукцію якось зацікавило б товаровиробників у виробництві і реалізації своєї продукції, але якщо навіть в сьогоднішніх умовах підвищити ціни, то і це не врятує сільськогосподарські підприємства від банкруцтва. Негативні тенденції ринкових змін в АПК обумовлено багатьма причинами, в тому числі і впливом факторів нерегулюємого цінового механізму, загального фінансово-економічного положення системи господарювання.
Р.Т. Гончаренко [19] вважає, що для України стратегічне значення має реалізація сільськогосподарської сировини на експорт, що дозволило б розширити ринки збуту продукції сільського господарства, підвищити техніко-технологічний рівень сільськогосподарського виробництва на основі нових технологічних розробок, покращити якість і конкурентоспроможність продукції, розширити асортимент.
Як наслідок вище сказаного – приблизити вітчизняне виробництво до світових норм виробничої роботи, підвищити його рентабельність; укріпити позиції вітчизняних товаровиробників на внутрішньому ринку; створити умови для підтримки оптимального рівня цін на продукцію сільського господарства.
І.Т. Балабанов [15] вважає, що чим краще працює підприємство, тим більше воно отримує прибутку, тим стабільніше його економічна ситуація і місце на ринку. Тільки маючи достатню суму прибутку, підприємство може своєчасно, з урахуванням потреб ринку переорієнтувати виробництво, реконструювати його, придбати нові, більш продуктивні засоби виробництва, передові технології і завдяки об’єму виробництва продукції, значно покращити її якість, скоротити витрати і цим досягти високу конкурентоспроможність. Це, в свою чергу, є гарантом того, що підприємство і далі буде спроможне отримати високий прибуток без погрози стати банкрутом. Саме тому прибуток роздивляється як критерій ефективності діяльності підприємства в умовах ринку.