Курсовая работа: Управління фінансовими ресурсами комерційного банку

5) Здійснення планування фінансової діяльності к\б по основним її напрямкам.

6) Розробка дієвої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень в галузі фінансової діяльності.

7) Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень. [10]

Фінансовий менеджмент включає:

1) Управління активами:

А) Управління оборотними активами;

Б) Управління необоротними активами.

2) Управління капіталом:

А) Формування фінансової структури капіталу;

Б) Управління формуванням власних фінансових ресурсів;

В) Управління залученням позикових фінансових ресурсів.

3) Управління інвестиціями.

4) Управління грошовими потоками.

5) Управління фінансовими ризиками та упередження банкрутства ().

Як і кожна управлінська система, фінансовий менеджмент передбачає наявність певного об’єкта управління. Таким об’єктом управління є капітал банку і його фінансова діяльність. Особливості формування капіталу та фінансових ресурсів, форми та методи розподілу цих фінансових ресурсів, об’єми та інтенсивність грошових потоків і інші умови фінансової діяльності суттєво розрізняються по окремих. [10]

Використання методів та прийомів фінансового менеджменту дає змогу зберегти міцні ринкові позиції будь-якому комерційному банку. Базуючись на зіставленні певних фінансових результатів, розраховуючи відповідні фінансові показники, банк здатен оцінити ефективність свого господарювання, визначити свою частку на ринку серед інших банків, планувати діяльність на майбутнє.

1.2 Суть та види процентної політики, вплив зовнішніх факторів

Моя увага до питання процентної політики пов’язана з тим, що саме виважене управління процентною політикою дає змогу максимізувати і стабілізувати результати операційної діяльності комерційного банку.

Нашим першим кроком на шляху вивчення такої глибокої та всеохоплюючої теми як процентна політика буде спроба дослідити розробку даного питання літературою вітчизняних та російських видавництв. На жаль, джерел цілком присвячених даному питанню мені виявити не вдалось, що пов’язано з рядом факторів, зокрема з тим, що це питання з’явилось на нашому “небосхилі” зовсім недавно і в теперішній час багато вчених займаються його дослідженням, тому основою роботи стали монографії та окремі підрозділи з наукових творів, щодо банківської діяльності.

Питання процентної політики є одним з найактуальніших у теперішній час, оскільки, зважаючи на останні події, що спричинили деяку стабілізацію валютного курсу та облікової ставки НБУ, тепер банки повинні широко застосовувати всі свої навички, знання та інтуїцію, щоб розробити найоптимальнішу процентну політику. Процентна політика (як депозитна, кредитна, валютна та ін.) є однією з найважливіших складових банківської політики. Вивчення динаміки руху процентних ставок показує, що процентна політика виступає одним з визначників і в той же час непростих механізмів в регулюванні ощадної та інвестиційної політики банку.

Процентна політика на макроекономічному рівні уявляє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки.

Проведення політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика НБУ визначається цілями і задачами грошово-кредитної політики держави, а та в свою чергу – процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку. [15]

Цілі ж процентної політики на мікроекономічному рівні важко визначити однозначно. Здавалось би, найбільш простим визначенням було б таке, що процентна політика конкретного комерційного банку служить для забезпечення максимальної в існуючих умовах рентабельності банку, тобто вона повинна бути направлена на максимізацію операційних доходів та мінімізацію операційних витрат. Однак, очевидно, що банк зобов’язаний піклуватись про досягнення рентабельності не тільки в короткостроковому, але в довгостроковому аспекті. Розуміючи це, найбільше далекоглядні банки прагнуть не до всемірного "витискання" прибутків, а до створення і розширення кола постійної клієнтури, надаючи допомогу у зміцненні економічного становища клієнтів, розвитку їхньої ділової активності. Більш того, по різних причинах не всі комерційні банки розглядають максимізацію рентабельності в якості єдиної цілі організації своєї діяльності. Тому процентну політику, що проводиться на рівні комерційного банку, у загальному вигляді можна визначити як стратегію і тактику банку в області регулювання процентних ставок, спрямованих на забезпечення ліквідності, рентабельності і розвиток операцій банку. [15]

У нашій країні в недавньому її минулому ролі процента по вкладних операціях приділялося другорядне значення. Монопольне становище Ощадбанку у відношенні залучення заощаджень населення, а також нерозвинута система видів вкладів не сприяли удосконалюванню процентної політики. У таких умовах процент часто виконував страхову функцію, а стимулююча роль процента була вкрай низька. У результаті процент не стимулював населення до тривалого зберігання коштів в організованих формах, не брав до уваги інфляційного стану грошового обігу і соціальної структури населення. У процентній політиці була відсутня науково обґрунтована диференціація умов залучення коштів у депозити. [18]

Формування ринкових відносин в Україні, перетворення в зв'язку з цим банківської системи, докорінно змінило характер проведення процентної політики. Пряме директивне встановлення процентних ставок "згори", що існувало протягом більш ніж шістьдесят років, було замінено економічними методами їхнього визначення на базі встановлюваної НБУ офіційної облікової ставки. По суті, відбулося відродження банківської процентної політики, що проводиться самим банком. Демонополізація банківської системи і децентралізація сприяли розвитку банківської конкуренції і створенню фінансових ринків, зокрема, ринку депозитів і ринку ссудних капіталів. Банки стали самостійно визначати рівень процентних ставок, з огляду на вплив цілого ряду чинників: співвідношення попиту і пропозиції на фінансових ринках, державне регулювання рівня процентних ставок, темпи інфляції, загальний рівень рентабельності господарства, конкуренцію в банківській сфері, прибутковість банку, термін і розмір наданих (залучених) коштів, ступінь ризику даної операції, платоспроможність клієнта, його характер, вид позички, тип банку, його розмір та інші.

В умовах ринку вирішальними чинниками є:

- співвідношення попиту і пропозиції на ринку банківських послуг, а також державне регулювання рівня процентних ставок. При цьому, якщо раніш державне регулювання носило прямий характер, то зараз застосовуються переважно непрямі методи впливу;

- зміна офіційної облікової процентної ставки; зміна економічних нормативів діяльності комерційних банків, установлюваних центральним банком, включаючи норми обов'язкових резервів; проведення операцій на відкритому ринку з валютою та цінними паперами. [12]

У останні роки НБУ проводить облікову політику з метою придушити інфляцію шляхом зміни рівня офіційної облікової процентної ставки. Взагалі, підвищуючи рівень облікової ставки, НБУ проводить політику кредитної рестрикції, спонукаючи кредитні установи скоротити кредитну активність. Це веде до скорочення кредитних операцій і в результаті - до підвищення процентних ставок. Якщо НБУ знижує облікову ставку, то він тим самим заохочує кредитну експансію. Наочним прикладом подібної практики служить проведення НБУ політики кредитної рестрикції в 1992-1993 ( облікова ставка різко зростала), а в 1994 р. у зв'язку з економічною ситуацією у країні, НБУ почав поступово проводити політику кредитної експансії, і знизив облікову ставку з 210% (січень 1994 р.) до 42% річних (10.02.97). Оцінюючи позитивно сам факт зниження ставки рефінансування, слід водночас підкреслити, що темпи зниження і рівень облікової ставки НБУ не мали адекватного економічного обґрунтування. Підтвердженням цього факту служить постійно виникаючий розрив між офіційною ставкою і ситуацією , що реально виникає, на ринку МБК. Найбільш показові дані за 1995 р., коли в другому півріччі ставка НБУ майже в 2 рази перевищувала рівень ринкової ставки по МБК і, відповідно, по позичках населенню. [12]