Курсовая работа: Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.

УНП не стала масовою загальноукраїнською організацією. У 1903 році була створена бойова організація партії – «Оборона України»/21,193/

Національно-революційна течія в українському русі початку ХХ ст. представлена Українською народною партією, на чолі якої стояв М.Міхновський. Ця партія послідовно відстоювала ідею самостійності України. Проте вона не стала масовою загальноукраїнською організацією – час для таких ідей не настав.

3. Ліберльно-демократичний напрямок в українському русі

Одночасно з виділенням в українському національному русі соціалістичної та націонал-революційної течій, в Україні існували національні партії ліберального напрямку. Вони були тісно пов’язані з російськими лібералами.

Загальне громадське піднесення напередодні революції 1905 р. викликало утворення політичних партій серед українських лібералів. У 1904 році з Загальної української організації, яка була створена Олександром Кониським у 1897 році, виділяється Українська демократична партія./8,131/ Основну масу членів Загальної української організації становили державні та земські установці не молоді за віком. Гарячі дискусії точилися відносно назви партії. Пропонувалося декілька варіантів «національно-демократична», «українська національна», «демократична «і «радикальна» В кінці березня 1905 року було ухвалено назву і політичну програму УДП.

Українська демократична партія вимагала федерації народів і автономії України.» Маючи на увазі шкоду від централізаційної сістеми, ми визнаємо, що державний лад у Росії повинен бути збудований на прінціпах найширшої національної і місцевої автономії. А через те опріч загальнодержавного парляменту ми вимагаємо для території. Заселеної українським народом, автономії, заснованої на особливім оргінічнім статуті, виробленнім будущим українським соймом і запорученим основним загальнодержавним законами» /19, 345/. Здобуття Україною національно-територіальної автономії пов’язували з російським визвольним процесом, тобто повалення самодержавства і проголошення демократичних свобод, встановлення парламентського ладу мало привести до автономного статусу.

Українська демократична партія визнавала рівність всіх народів, які мешкають на території України. Програма Української демократичної партії вказувала, що поруч «із самодержавієм гнітить Росію централізація, яка найбільше тяжить на народах так званих «недержавних» Під впливом централізійного ладу загальна політика не числить ся з індивідуальностями окремих народів; вона примушує їх до такого порядку життя, який не відповідає ані їх національним, ані суспільно-економічним основам»/19, 342/

У програмі УДП зазначалося, що законодавство Російської імперії забезпечує нерівноправність окремих народів: «Закони, що видаються ся для всієї держави, дуже часто суперечать потребам і індивідуальностям окремих народів, не числять ся так з історичними традиціями, як і з сучасним складом їх життя, не відповідають їх економічним і соціяльним потребам»/19,342/.

З програмою не погодилися старші члени українських громад, які вважали деякі пункти досить радикальними. Саме про це попереджали члени Ради Загальної Української Організації Науменко і Брентшам./22, 323/.Програма УДП не задовольняла багатьох її членів.

УДП проіснувала приблизно один рік, залишаючись весь час достатньо міцним політичним об'єднанням. Проте їй вдалося на хвилі загального суспільно-політичного піднесення в ході революції провести певну роботу, спрямовану на пропаганду і відстоювання своїх програмних вимог. Її представники активно боролися за скасування обмежень на українське друковане слово. Вони брали участь у земських зборах, виступали перед робітниками і селянами, роз'яснюючи свої вимоги в соціально-економічній, політичній і національній сферах. УДП випускала брошури і звернення, не залишала поза увагою загальноросійські політичні заходи – з'їзди лікарів, журналістів, вчителів тощо. Проте короткочасне існування не дало змоги партії продовжити роботу.

Майже одночасно з появою Української демократичної партії утворилася радикальна течія, яка була незадоволена програмою, прийнятою на з’їзді, вважаючи її мало революційною. Восени 1905 року ця група вийшла з Української Демократичної партії і створила Українську Радикальну партію (УРП). Основним її гаслами були – автономія України та земельна реформа. Членами партії були С.Єфремов, Б. Грінченко, Ф. Матушевський, Д. Дорошенко та інші./ 23, 420/ Функції Центрального комітету партії виконувала її Київська громада. Українська радикальна партія мала місцеві організації в Катеринославі і інших містах України. Соціальну базу Української радикальної партії складала освічена частина українських середніх верств. В своїй платформі Української Радикальної партії вони зазначають:» Партія певна, що здійснити всі соціяльні ідеали можна буде тільки при повній політичній самостійності українського народу і необмеженому праві його рішати самому у всіх справах, які його торкаються….кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою краєвою репрезентаційною радою