Курсовая работа: Валютна система. Функції офшорної системи

1. Реформування світової фінансової і валютної системи

Глобальна економічна криза ХХІ століття – результат провалу існуючої світової валютної системи, фінансові інститути якої, зважаючи на останні події, підтвердили невідповідність їх діяльності потребам сучасного багатополярного світу. Через відсутність інструментів щодо запобігання і мінімізації наслідків кризових явищ і важелів впливу на стратегії учасників ринку, світ зіткнувся із серйозними економічними потрясіннями і, як результат, зі зростанням глобальної соціальної нестабільності.

Очевидним є те, що в умовах глобалізації для нормального функціонування світової економіки необхідна стабільна, передбачена і функціонуюча за заздалегідь відомими правилами міжнародна валютна система, в основі якої буде лежати підтримка макроекономічної і фінансової дисципліни провідними світовими економіками.

Головною розбіжністю в питанні реформування світової валютної системи є різне бачення того, наскільки глибокими мають бути реформи. Деякі країни, а саме США і Великобританія, вважають, що достатньо буде лише «навести лад» в окремих елементах існуючої системи. У цьому контексті мова йде лише про часткову модернізацію, за якої основні важелі впливу на фінансову ситуацію у світі залишаться без змін, тобто США, збережуть домінуючий вплив американського долара як основної резервної валюти.

Інші країни, до яких належить і Росія, переконані, що всі сучасні проблеми були закладені ще Бреттон-Вудом, і світова валютна система потребує кардинальних змін, у тому числі за рахунок розширення кола країн, що будуть мати вплив на світові фінансові інститути, відходу від домінування однієї резервної валюти та посилення контролю за фінансовими потоками і операціями. Саме такі позиції були проголошені на першому саміті «Великої двадцятки», що відбувся 15 листопада 2008 р. у Вашингтоні і мав на меті обговорення шляхів подолання світової фінансово-економічної кризи. За підсумками цього Вашингтонського саміту його охрестили історичним. Адже декілька десятиліть поспіль сім промислово розвинених держав світу «сиділи за штурвалом величезного лайнера» під назвою «світова економіка». Але прийшов час суттєвих змін у розстановці сил на світовій арені, час, коли такі країни третього світу, як Бразилія, Китай, Індія та Індонезія, маючи необхідний для подолання кризи резерв капіталу, почали виборювати права голосу.

У контексті представлених двох діаметрально протилежних підходів доцільним є аналіз кожного з них.

Так, відповідно до позиції російських представників, зокрема, президента РФД. Медведєва, під час другого саміту «Великої двадцятки», який проходив 2 – 4 квітня2009 р. у Лондоні, майбутня реформа валютної системи повинна покласти край домінуванню долара США в глобальній економіці як основної розрахункової валюти.

Одним із ключових принципів нової валютної системи має стати створення нових валютних зон. У зв'язку з цим виникає необхідність стимулювання регіональної економічної інтеграції задля появи нових регіональних резервних валют, які поряд із доларом США та євро зможуть значно підвищити стійкість світової валютної системи.

У перспективі такими зонами можуть стати:

1) рублева зона (Росія, країни-члени Євразійського економічного співтовариства та окремі країни СНД);

2) зона юаня та йєни (Китай, Японія, країни АСЕАН та інші країни АТР);

3) валютна зона країн Латинської Америки на базі країн-членів МЕРКОСУР

(Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай, Венесуела) і країн Андської групи (Болівія,Колумбія, Перу, Венесуела, Еквадор);

4) зона «золотого динара» – арабські країни Близького і Середнього Сходу та інші мусульманські держави (близько 55 країн-членів Ісламського банку розвитку).

Водночас Росія вважає, що виходом із ситуації також може стати формування сильних регіональних валют і створення на їх основі нової світової резервної валюти, якою було запропоновано вибрати СДР (Special Drawing Rights) – штучний платіжний засіб у безготівковій формі, що емітується (випускається) МВФ з метою регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення резервів та розрахунків із МВФ.

Довідка: СДР існує з 1969 р. як облікова одиниця, а з 1979 р. як основний резервний засіб міжнародної валютної системи. Вартість СДР спочатку визначалася золотим паритетом долара США (на той час – 35 доларів за унцію). У 1976 році вона була визначена на основі кошика валют 16 країн. У 1981 році мало місце нове визначення вартості СДР на основі 5 основних валют. У наш час СДР складаються з 0,632 долара США, 0,410 євро, 0,184 японської йєни та 0,0903 британського фунта. Проте в найближчій перспективі можливе розширення «мультивалютного кошика» за рахунок юаня і рубля, валют, що, на думку Д. Медведєва, вже давно активно перетинають кордони своїх країн.

Точки зору економістів з приводу доцільності СДР розходяться. Одні вважають, що використання СДР може стати першим кроком на шляху до формування принципово нової валютної системи, що піде на користь світовій економіці. Зокрема, як відзначає аналітик групи компаній Broco Михайло Макаров, криза загострила протиріччя між функцією долара як національної валюти США, з одного боку, і як основної світової розрахункової / резервної грошової одиниці — з іншого. На його думку, від введення СДР у першу чергу постраждають Сполучені Штати і основні «тримачі» американського державного боргу — Китай і Японія. Втім, навіть незважаючи на численні «мінуси», за прогнозами економіста з часом перехід на СДР може зіграти на руку більшості учасників ринку.

Інші аналітики переконані, що сучасний МВФ не впорається із підвищеним навантаженням з емісії і контролю за використанням СДР. Зокрема, експерти фінансової групи «Калина Фінанс» вважають, що наділення МВФ правом друкувати банкноти та емітувати СДР для обслуговування світових фінансових потоків і торгівлі не зможе вирішити всіх проблем, що накопичились у світовій економіці. По-перше,статутний капітал МВФ становить всього 217 млрд. СДР (або $321 млрд. за поточними котируваннями в торговельно-інформаційній платформі Itrader). Тобто виникаєнеобхідність миттєвого збільшення квоти країн-учасниць МВФ, що в ситуації фінансової кризи навряд чи можливо. По-друге, найбільшою кількістю голосів в МВФ володіють США – 17,5%, на Японію та Німеччину припадає лише 6,3% та 5,53%відповідно. Іншими словами, основний дохід і контроль за емісією нової світової валюти у разі її випуску все одно буде належати Сполученим Штатам. По-третє,фінансовий експерт компанії Phoenix Capital, Д. Романович, переконаний, що СДР утому вигляді, в якому вона існує сьогодні, має мало шансів стати світовою резервною валютою, оскільки фактично є лише кошиком, складеним зі світових валют (тих самих долара та євро). Резервною ж може стати лише валюта, задіяна в реальних трансакціях і здатна взяти на себе функцію платіжного інструментарію.

У такій ситуації прихильники СДР вважають, що сьогодні необхідні або 1) негайне глибоке реформування МВФ, основною функцією якого повинно стати попередження та недопущення глобальних фінансових криз, а не запізніла допомога в їх ліквідації, або2) навіть демонтаж Міжнародного валютного фонду як умова для нормального функціонування СДР.

Економісти всього світу солідарні в одному: час долара США як резервної валюти і валюти міжнародних розрахунків пройшов, проте адекватної заміни «зеленому», яка могла б задовольнити більшість найпотужніших економік світу, поки що немає. Тим часом СДР, по суті, є кошиком валют, а отже, їх використання могло б забезпечити світову валютну систему від деяких ризиків, властивих валютам окремих країн.

У свою чергу, представники проамериканських поглядів відстоюють точку зору про необхідність лише часткової реформи існуючої валютної системи, за якої основні важелі впливу на фінансову ситуацію в світі залишаться без змін, тобто США збережуть домінуючий вплив американського долара як основної резервної валюти.

Так, міністр фінансів США Тімоті Гайтнер робить акцент на тому, що, незважаючи на кризу, долар продовжує бути найсильнішою валютою і свідченням цього є дані МВФ та Європейського ЦБ про міжнародні накопичення в іноземних валютах, які в 2008 р. на 63% складалися з доларів США, на 27% з євро, на 5% з британських фунтів та на 3% з японських йєн. На частку ж інших валют, включаючи російські рублі і китайські юані, припадає всього 2%.

Крім того, на думку американського міністра, долар залишатиметься основною світовою резервною валютою впродовж ще довгого часу і тому, що за ним стоїть супер-економіка США, з якою не в змозі конкурувати жодна інша країна світу. Не бачить необхідності в новій світовій валюті і президент США Барак Обама, стверджуючи: «Долар дуже сильний, тому що інвестори вважають США країною з найпотужнішою економікою і найстабільнішою політичною системою в світі».

На останок доцільно також розглянути українську позицію, яка представлена поглядами Анатолія Гальчинського, професора Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, який стверджує, що валютна система досить консервативна. Її системна перебудова – досить тривалий та трудомісткий процес, який відбуватиметься поетапно. Крім того, реформа світової валютної системи обов’язково повинна торкнутися не лише її глобальних механізмів, адже валютна система має трирівневу архітектуру. Вона охоплює інституційні механізми національних валютних структур, інститути валютних відносин глобального (міждержавного) рівня, а також регіональні валютні структури. Нинішня криза виявила принципові протиріччя на кожному з цих рівнів. Тому, визначаючи логіку системних перетворень, надзвичайно важливим є забезпечення комплексності змін.

Для успішного протистояння світовим кризовим тенденціям та подолання їхніх негативних наслідків для України у фінансово-економічній сфері нашої держави пропонується здійснювати комплекс таких заходів:

1) організувати розроблення цільової системної політики із формування та управління грошовими ресурсами в економіці, яка повинна, насамперед, ураховувати внутрішні джерела і механізми створення ресурсів, що особливо важливо в умовах глобальної нестабільності;

2) запровадити ретельний моніторинг руху коштів до України, приділяючи увагу якості капіталу, термінам, характеру і напрямам його використання, а також відповідності зазначених параметрів економічним пріоритетам;

3) забезпечити формування антикризових механізмів, здатних нейтралізувати дію зовнішніх впливів, спекулятивний тиск на ринок, а також створення спеціальних інститутів і фондів, кошти яких можуть використовуватися при раптовому настанні кризових подій;

4) забезпечити посилення державного контролю над банківським сектором з метою обмеження можливих спекуляцій на валютно-фінансовому ринку, які матимуть негативні соціальні наслідки.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--