Курсовая работа: Війна в Іраку та ЗМІ

Як бачимо, у всіх трьох випадках чітко проглядається вищезгадана суперечність щодо висвітлення статусу українського контингенту в Іраку.

Більше того, ця суперечність дуже схожа на ситуацію, зображену доцентом Лильо у одній зі своїх праць (2): „Прислуговування у журналістиці – наслідок не тільки залежності журналіста від влади, а й брак фаху, що спричиняє без критичне сприйняття статус-кво”. Тобто, ніякого бажання хоча б перевірити достовірність надаваної інформації з інших джерел, або розібратись у значенні поняття „миротворчість”, для того, щоб зрозуміти самому і пояснити його читачеві, НЕМАЄ.

1.3 Спроба віднайти справжню причину перебування українських військ в Іраку та головний принцип ілюстрації нового близькосхідного конфлікту у ЗМІ.

Доречно повернутися до інтерв’ю з Віктором Ющенко у „Львівській газеті” (5). Пан Ющенко зокрема заявив: „Я не приховую, що у фракції теж була складна дискусія щодо голосування питання РХБЗ-батальйону”. 2 роки тому в Україні відбувалися дивні речі. Парламент вів дебати про відправку батальйону хімічного захисту , а Президент підписав Указ про введення миротворчого контингенту . І ми про це НІЧОГО не знаємо.

Щоб розібратися у цих протиріччях, нам необхідно розглянути події у хронологічному порядку.

20-го березня 2003 року Постсуверенній Республіці Ірак було завдано нещадний ракетний обстріл військами США. Згодом до найбагатшої країни світу окрім Північної Ірландії підключилась (як було домовлено раніше) і колишня метрополія Іраку Великобританія . Усі нападники діяли у складі так званої Коаліції, до якої згодом увійшла й Україна (3).

Відома нам резолюція, на виконання якої ніби-то діє Коаліція, була прийнята через два місяця після вторгнення її військ в незалежну Республіку Ірак і ніяким чином НЕ МОГЛА БУТИ підставою для введення військ.

Офіційною причиною розв’язання нового військового конфлікту на Близькому Сході була: „Наявність в Іраку зброї масового ураження й небажання цієї країни роззброюватись” . А згодом виявилось, що ніякої зброї масового ураження в цій країні не було, нема і не могло бути. Це офіційні висновки Комісії Президента США з перевірки роботи американських спецслужб (6). Свої висновки за 2002 рік з великим соромом та скандалом у світовій пресі також спростувала і Британська розвідка (7). А Джордж Буш заявив: "До початку війни мені, як і багатьом в США та у всьому світі, здалось, що ми знайдемо зброю масового ураження.” На питання, чи варто було в такому випадку розпочинати війну, Буш відповів: "Так, абсолютно". Заради чого вже загинуло більше 1,3 тис. американців, залишається незрозумілим. У Хусейна не було ні ядерної бомби, ні зв’язків з "Аль-Каїдою" (слова самого Буша). Тут варто зосередити увагу на заангажованості відомих світових інформагентств (BBCта CNN). Адже розкриваючи перед читачами вищезгадану подію, вони ніяк не співставили її із причиною вторгнення Об’єднаних Сил Коаліції в Ірак. Адже нею, як не дивно, була саме: „Наявність в Іраку зброї масового ураження й небажання цієї країни роззброюватись ”...

Чому вдавана негативність у висвітленні подій (інформація про шокуюче визнання розвідками найрозвиненіших світових держав своїх грубих помилок) ніяк не пов’язується з тим, що це було ЄДИНОЮ причиною початку війни?

У свій час ООН на вторгнення в Ірак своєї згоди НЕ дала. А в інтерв’ю британській телерадіокомпанії Бі-бі-сі Генеральний Секретар ООН Кофі Анан заявив, що вторгнення США та їх союзників в Ірак було і залишається протизаконною дією , яка порушує Статут Організації Об’єднаних Націй (7).

Звичайний розгляд цих подій нам нічого не дає – у сенсі нашого дослідження. Необхідно зауважити, що проведенню військової операції передувала масована інформаційна атака на свідомість як американського суспільства, так і світової громади в цілому. Механізм було відпрацьовано ще під час підготовки „Бурі в пустелі”.

В інформаційну війну і пропаганду було втягнуто і провідні інформаційні агентства світу, такі як CNNiBBC. Атака була успішною, адже навіть у об’єктивних повідомленнях цих агентств використовувались пропагандистські штампи „вісь зла” , „Битва за Свободу”, „боротьба з світовим тероризмом”, тощо. Вживання таких штампів позбавляє навіть правдиве повідомлення об’єктивності.

США зуміли перевести світову суспільну думку у площину цих штампів. Всьому світу вони нав’язали своє бінарне, чорно-біле мислення. „Хто не з Сполученими Штатами, той виступає за світове Зло”. Крім того, був створений міф про необхідність захисту християнської культури перед навалою „дикого” ісламу. Абсурдність таких оцінок загалу вже не здається абсурдною. Тепер питання не стоїть про осуд нападників. Ні, тепер противники цієї війни повинні виправдовуватись перед „прогресивним людством”.

Агресори досягли цього саме за допомогою ЗМІ, що зайвий раз підтверджує надзвичайно потужний вплив мас-медіа на людей.

28 серпня 2003 року Український військовий контингент почав виконання покладених на нього завдань у складі багатонаціональної дивізії „Центр-Південь” Об’єднаних Сил Коаліції. Загальна чисельність українського так званого миротворчого контингенту складала приблизно 1600 чоловік.

Коли взимку 2004-2005 під тиском громадськості постало питання про негайне виведення українських військ з Іраку, виявилось що ми не можемо цього зробити. Головна причина – зобов’язання перед союзниками, що носять юридичний характер. (8)

Схоже, йдеться про офіційний документ (можливо договір), який регламентує відносини між Україною та її союзниками по Коаліції. Про наявність такого документу свідчать факти неодноразового перенесення дати виводу військ, а також категоричні заяви високих посадовців США про порядок і строки виведення українського контингенту.

„Тим часом, представник Держдепартаменту США Адам Ерелі вважає, що рішення про виведення українського миротворчого контингенту з Іраку має приймати новий президент України і новий уряд, а не Леонід Кучма.

"США розраховують, що будь-які зміни, що стосуються українського контингенту, будуть зваженими, і вироблятимуться в процесі тісних консультацій з коаліційними силами", - цитує представника держдепартаменту AFP”. (9)

Важко було очікувати від українських ЗМІ великої об’єктивності у висвітленні цих подій, і нашої участі у війні. Україна стала союзником США, мала перед цією країною зобов’язання юридичного характеру, отож і політику в царині інформації повинна була проводити відповідну.

Інформування українського суспільства проводилось по американській схемі – з урахуванням місцевих особливостей. Замість таких штампів, як „вісь зла”, використовувались свої штампи – „миротворчість”, наприклад. Та принцип лишився тим самим. Державні інтереси знову переважили загальнолюдські. А які наші державні інтереси у цьому питанні? „Ворог мого друга – мій ворог”.

Отже, робимо висновок. Український військовий контингент входить до складу Об’єднаних Сил анти-іракської Коаліції, яка всупереч нормам міжнародного права здійснила акт збройної агресії проти суверенної республіки Ірак. Всі дії українського контингенту регулюються зобов’язаннями перед союзниками, що носять юридичний характер. Це передбачає наявність якогось конкретного міжнародної угоди, про яку наше суспільство немає гадки. ЗМІ, які повинні інформувати народ про такі речі, самі з різних причин перебувають у пітьмі невігластва.

1.4 Відверте ігнорування ЗМІ потенційної загрози здійснення терористичних актів помсти на території України.

Так сталось, що до сьогодні в Україні поки не відбулося жодного терористичного акту помсти зі сторони мусульманського світу. Щоб зрозуміти причину моєї зовсім ненаукової радості з цього приводу, згадаймо трагедію з іспанськими потягами, річницю яких нещодавно відзначив масовими акціями протесту весь світ. Після цих вибухів Іспанія, не зважаючи на заклик США „Не йти на поводу у терористів” , вивела своїх найманців з Іраку. І навіть тоді, коли іспанські вояки вже їхали додому, вони були раптово обстріляні іракцями. В результаті, сім іспанців вбито, а сім взято в полон.

До речі, жодного українського солдата не взято в полон, і нашій країні не висунуто вимог на зразок тих, які були пред’явлені свого часу Філіппінам (забрати війська з території Іраку протягом 72 годин) та іншим „союзникам”. Філіппіни ці вимоги виконали, бо не хотіли, щоб від рук розлючених іракців гинули громадяни їхньої держави. На відміну від Філіппін, інші „союзники” не злякалися погроз, а прислухались до типового заклику США „Не йти на поводу у терористів” і не вивели свої війська. То тут то там, у річці Тигр виловлювали понівечені тіла їхніх громадян

ЗМІ і тут, як то кажуть, не пасли задніх. Замовчувались втрати, перебільшувались успіхи Коаліції, нехтувались успіхи протилежної сторони. Спроба незалежним телеканалом „Аль-Джазіра” показати репортажі про допити американських полонених, або тіла загиблих вояків Коаліції піддавались нещадному тиску як з боку високих посадових осіб США та Великобританії, так і з боку відомих, щоправда заангажованих, ЗМІ.

А ось ще один приклад справжньої заангажованості офіційних інформаційних джерел (зокрема прес-служби МО України): „Хвилиною мовчання усі присутні вшанували пам’ять 18 загиблих в Іраку українських миротворців.” (15)Ці слова пролунали з вуст Міністра Оборони 12 травня 2005. Підбито підсумки іракської кампанії для України (станом на 15.05.2005 вона ще не скінчилась).

18 загиблих. Четверо з яких загинули в бою (як відомо, згідно Статуту ООН, миротворцям заборонено брати участь у бойових діях), а двоє закінчили життя самогубством. Для пересічного громадянина цілком логічно постає питання, ЧОМУ вони це зробили? Але цікавіше те, що серед опитаних мною людей (біля 50-ти), ніхто не мав реальної змоги ознайомитись з цією інформацією і відповідно розмислити над нею (хіба це не вина журналістів?). Ця інформація була надана прес-службою Міністерства Оборони України, зокрема опублікована на її інтернет-сторінці. Цю інформацію у своїх цілях використало більшість журналістів сучасних українських ЗМІ, навіть не намагаючись її перевірити, або задуматись над справжнім змістом поняття „миротворчість” і пояснити його громадськості. Залишається незрозумілим, чому все-таки цього не було зроблено.

Чи існує взагалі для українського суспільства небезпека кровної помсти іракців за те, що наш далеко не миротворчий контингент свого часу безпідставно та незаконно вторгся у колись вільну та суверенну державу? Безперечно існує – принаймні так підказує нам здоровий глузд. Якщо ж вірити рідним ЗМІ, нам нічого не загрожує. Основні принципи діяльності ЗМІ, як от об’єктивність та правдивість, серйозно порушено. Де ж тут істина?

К-во Просмотров: 1140
Бесплатно скачать Курсовая работа: Війна в Іраку та ЗМІ