Курсовая работа: Використання комплексних вправ у техніко-тактичній підготовці волейболістів

Техніку волейболіста можна переглянути як систему рухових дій, направлених на вирішення конкретних задач у грі з врахуванням конкретних ігрових ситуацій.

Враховуючи специфіку гри волейбол, володіння бездоганною технікою відіграє вирішальне значення в досягненні спортивної майстерності в цьому виді спорту.

Техніку гри волейбол складають основні ігрові прийоми та способи їх взаємодії, які є необхідними для ведення гри. Різноманітні рухові дії, якими володіє волейболіст, характеризують його технічну підготовленість.

Кожен ігровий прийом є системою рухів, які тісно пов’язані між собою. В кожному ігровому прийомі виділяють 3 фази: підготовчу, основну та заключну.

Підготовча фаза включає в себе вихідне положення, головною задачею якого є підготовка до прийому м’яча. В підготовчій частині все направлене для створення найкращих умов на вирішення ігрового завдання.

В основній фазі всі дії направлені на прийом м’яча.

В заключній фазі завершується виконання технічного прийому. Класифікація техніки гри волейбол включає пересування, вихідне положення, передача м’яча, прийоми подачі, прийом передачі, подачі, атакуючі удари і блокування [1, 8].

Техніка гри за своєю характеристикою поділяється на:

- техніка гри в захисті;

- техніка гри в нападі.

Особливе місце в техніці гри займають стійки і переміщення .

Кожен, навіть який щойно почав займатися волейболом, як-небудь рухається по майданчику. Але не кожен гравець уміє швидко і правильно зайняти вихідне положення, яке гарантує чітке виконання прийому. Техніці переміщення потрібно навчати поступово, виробляючи у волейболіста здатність добре рухатися. Не слід путати вміння добре рухатися з метушнею, коли гравець без цілі рухається по майданчику. Дії гравця на майданчику повинні бути обдумані. [4, 28].

У волейболі гравець не може задержувати м’яч або відбивати його не встановленими правилами. Всі дії виконуються короткочасними торканнями м’яча. Це ставить винятково високі вимоги до готовності та своєчасного пересування по майданчику, виконуючи той чи інший ігровий прийом.

З цією ціллю гравець приймає стійку, яка відрізняється характером наступних дій. Для виконання нападаючого удару або блокування вона – висока, для прийому подачі – середня, для прийому м’яча від атакуючого удару – низька. Слід зазначити також те, що на положення ЗЦТ впливає також зріст гравця та його координаційні здібності [1, 9].

Основним завданням при прийомах із стійок – мати максимальну готовність до переміщення. Це можливо лише в тому випадку, коли гравець приймає нестійке положення, при якому йому легко розпочати рух. Для прийняття оптимальної стійки необхідно відносно невелика площа опори і незначне згинання ніг у колінах. Вона дозволяє на початку руху виконати відштовхування ногою від опори, швидко вивести ЗЦТ за межі площі опори і швидко без всяких зусиль почати рух в будь-якому напрямі [2, 40].

Щоб своєчасно й ефективно діяти проти суперників на майданчику, гравці набувають оптимального положення – ігрової стійки. Для виконання ігрової стійки тулуб нахилений трохи вперед, ноги на ширині плечей і зігнуті у колінних суглобах, руки зігнуті в ліктьових суглобах на рівні поясу. Щоб гравець був у найкращому положенні готовності рекомендується прийняти так звану динамічну стійку, переступаючи з ноги на ногу.

Гравцеві доводиться часто застосовувати такі переміщення: кроком, стрибком, бігом [3, 25]. Пересування кроком та бігом характеризується м’якістю (відсутності коливань ЗЦТ), яке досягається неповним вирівнюванням у колінних суглобах. Приставні кроки використовуються на невеликі відстані при блокуванні або при прийомі м’яча, який летить в сторону від волейболіста. Рух завжди починають ногою, яка знаходиться ближче до потрібного напрямку. Подвійний крок використовується у тих випадках, коли гравець не встигає до м’яча. При цьому вага тіла переноситься на ногу, яка стоїть попереду, потім на її носок та виноситься за межі площі опори тіла. Гравцеві доводиться часто застосовувати такі різновиди переміщення: кроком, стрибком, бігом [1, 10].

Стрибок – це широкий крок з безопорною фазою. Як правило, стрибок з місця або після переміщення [2, 40].

Тактика володіння м’ячем

Введення м’яча у гру (подачі)

Подача як ігровий прийом не тільки призначена для введення м’яча в гру, а також належить до атакуючих дій. Сьогодні виділяють такі основні способи подач: верхня пряма подача, нижня пряма подача, верхня бокова подача. Оскільки подачі є початком всіх ігрових епізодів, то від уміння виконувати подачу і тактично правильно її реалізовувати залежить результат гри [4, 89].

Подача – технічний прийом, за допомогою якого м’яч вводиться в гру. Не дивлячись на різні в техніці певних способів подач, рухи при їх виконанні мають ряд загальних закономірностей. Перед виконанням подачі гравець приймає вихідне положення, ліву ногу ставити попереду правої на відстані кроку. Ноги зігнуті в колінах і знаходяться на ширині плечей. При цьому тіло має кут повороту відносно фронтальної осі до 45˚, ліве плече знаходиться попереду правого – це грає важливу роль у виконанні ударного руху. При нижніх подачах тулуб злегка нахилений вперед, при верхніх – знаходиться у вертикальному положенні [2, 42].

Верхня пряма подача має два основних варіанти: силова та плануюча. Суттєвими елементами тактики плануючих подач є підвищена точність удару по м’ячу.

Верхня бокова. Існують варіанти бокової подачі: з місця, під час руху, на силу та плануюча [13, 16].

Атакуючі удари

Нападаючий удар – технічний прийом атаки, який заключається в перебиванні м’яча однією рукою на сторону суперника вище верхнього краю сітки. Виділяють два способи (прямий та боковий) і декілька різновидів.

При прямому нападаючому ударі ударний рух виконується в сагітальній плоскості. Підготовча частина включає фази розбігу, стрибка і замаху, ударного руху та приземлення [2, 52].

Розбіг перед виконанням нападаючого удару повинен складати не більше 3м під кутом до сітки 45 – 45 градусів. Стрибок виконується з поштовху двох ніг та активним махом руками вперед-вверх, ударний рух і приземлення [4, 103].

1.2. Техніка гри у захисті

Техніка гри у захисті включає в себе стартові стійки, ходьбу, біг, стрибок. Вона аналогічна переміщенням у нападі [2, 56].

Прийом м’яча – це технічний прийом гри, який використовується з метою прийняти його та довести до пасуючого. Виділяють прийом подачі, прийом в захисті і прийом-передача.

В сучасному волейболі використовуються такі способи прийому м’яча: двома руками знизу, двома руками зверху, однією рукою знизу у падінні. Прийом подачі в сучасному волейболі багато в чому визначає ефективність нападаючих дій команди. Показником якості прийому першого м’яча служить точність першої передачі [1, 21].