Курсовая работа: Використання народного фольклору у загальноосвітній школі

Для формування національної свідомості молоді дуже важливо поєднання національного і музично-естетичного виховання.

Об'єкт педагогічного дослідження – народні календарні свята.

Предмет дослідження – використання фольклору на уроках музики.

Гіпотеза:

- формування національної свідомості буде більш ефективним;

- формування в учнів знань про народні традиційні звичаї та обряди буде більш ефективним

якщо:

- застосовувати різноманітні форми вивчення матеріалу:

- залучати дітей до безпосередньої участі у проведенні народних традиційних свят.

Мета дослідження – визначення умов, що сприятимуть більш активному засвоєнню народних традиційних свят учнями середніх класів.

Завдання дослідження:

- вивчення теоретичної літератури;

- розкрити зв'язок між національною свідомістю і музично-естетичним вихованням школяра;

- розглянути обрядові календарні свята, визначити методи і форми роботи по вивченню з дітьми народних традиційних свят;

- провести діагностику знань дітей з народних календарних свят;

- визначити умови формування знань школярів про народні традиційні свята.

Наукова новизна – новітні форми роботи: ігри, естафети, дискусії, концерти, музичні вечори, збір фольклорного матеріалу, індивідуальна робота, створення ансамблю народних інструментів. Інсценування колядок і щедрівок.

Практична значущість – використовуючи новітні форми роботи у вигляді формуючого експерименту для підвищення рівня знань дітей з українських народних свят, традицій, звичаїв, обрядів.

Методи педагогічного дослідження - Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ.

1.1. Народне музичне мистецтво – складова національного виховання молоді.

Розбудова школи і педагогіки вступає у важливий етап. Найближчим часом необхідно зробити рішучі практичні зміни в навчально-виховному процесі і педагогічній науці.

В останніх державних документах з питань освіти накреслюються перспективи розвитку національних культур, систем виховання всіх національних меншин і етнічних груп України. Розгорнулися творчі пошуки, мета яких – розробка концепцій національної школи, національної системи виховання, піднесення навчання і виховання молоді на якісно новий рівень. Дедалі більша увага приділяється оволодінню педагогами і впровадженню в справу виховання в сім'ї, дитсадку, школі ідей і засобів народної педагогіки, народознавства. Така робота – основа формування історичної пам'яті, духовності підростаючих поколінь.

У кожну історичну епоху виховується не абстрактна людина, а передвісник того чи іншого народу, носій певної національної культури. Школа як громадський заклад – це „колиска народу” (В. О Сухомлинський). Основне історичне покликання школи – виховувати народ, націю, продовжувати і розвивати національну освіту, культуру, мову. Справа навчання і виховання не терпить суб'єктивізму і волюнтаризму, політичної кон’юнктури, абстрактних концепцій і теорії, відірваний від культурно-історичних, духовно-національних виховних традицій народу, етнічної групи.

Виховання починається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу – мови, усної народної творчості, всієї спадщини батьків, дідів. Без оволодіння дітьми в сім'ї, дитсадку, школі культурою народу, пізнання його самобутнього національного обличчя, практичного продовження його культурно-історичних традицій, звичаїв, годі й думати про успіх перебудови навчально-виховного процесу. Оновлення школи і педагогіки на народознавчих засадах – ось провідний напрям роботи, від якого залежить доля майбутніх поколінь, доля нашої багатостраждальної країни.

У свідомості людей, зокрема молоді, треба відродити правильне розуміння фундаментального поняття „народна культура”, відновити його первинний зміст. Українська народна культура, як і культура будь-якого іншого народу, включає в себе, крім матеріальної, і духовну культуру: народне мистецтво (фольклорне, музичне, танцювальне та ін.), народну мораль, національні традиції, звичаї та обряди, народні знання про різні сфери життя (народне землеробство, медицину, метеорологію тощо). Народна культура, як і вся національна культура (освіта, театр, архітектура, наука та ін.), відображає цілісний культурно-історичний шлях народу, зміст і дух його життя.

Школа має забезпечувати оволодіння кожним учнем народною культурою, а на цій основі – всією національною та загальнолюдською культурою).

У праці „Серце віддаю дітям” В. Сухомлинський розповідає про той добродійний вплив, який справило на його вихованців виконання українських народних пісень. Рідна пісня, визначаючи поетичне бачення навколишнього світу, допомогла виховати в дітей естетичне ставлення до природи, тонкість сприймання, емоційну чуйність. Крім того, пісня розкрила перед дітьми рідне слово як величезне духовне багатство українського народу.

Водночас важливо не упустити сензитивний період – молодший шкільний вік, коли діти особливо сприйнятливі до педагогічного впливу. Їхній художній смак розвинений ще недостатньо, він тільки формується. І якщо з раннього віку дитина слухає і виконує народні пісні, слух поступово засвоює їхні мелодичні й ритмічні особливості, вони запам'ятовуються, стають звичними, близькими.