Курсовая работа: Використання штампів, кліше, стандартів в українській мові
Більшість газет й електронних ЗМІ із задоволенням смакують улюблені теми – катастрофи, стихійні лиха, вбивства, а якщо є, то залюбки передивляться й ретельно обмацають "брудну білизну" (бажано відомої особи).
Існує загальна думка, що саме аудиторія, споживачі інформації прагнуть такої тематики, бо мають насолоду від насильства і сексу, а ЗМК лише старанно вдовольняють попит. Але в наших ЗМК останніми роками таке "інформування" стало надто настирливим. Через це воно набуває вже іншої якості – стає оцінним і наслідуваним.
У відповідь на такі звинувачення, як правило, кажуть – якщо вам не подобається, вимкніть телевізор. Але сучасна пересічна людина "приручена й вимуштрувана" телебаченням. Така людина не вимкне телевізора, бо не може не перебувати у медійному просторі. Людина може перемкнути телевізор на інший канал, але і там її годуватимуть тими самими стравами, тому що в ЗМК істотно порушено тематичну рівновагу.
Можуть заперечити, що всі жахливі події, за якими полюють журналісти, насправді відбуваються в реальному житті. Все так. Але, з іншого боку, якщо подивитися навкруги, то ясно видно, що реальне життя пересічного споживача інформації не складається на 90 % з насильства і катастроф. Те, що можна назвати нормальним життям, непропорційно мало присутнє, наприклад, на телебаченні (не можна ж вважати за реальне життя всі численні "ігри" та "ток-шоу", скопійовані з іноземних форматів).
Часто вважають, що у цьому тематичному "перекосі" винний процес американізації нашого інформаційного простору. Але з цим не можна однозначно погодитися. Подивимось, наприклад, на символ американського культурного тиску – Голівуд. Незважаючи на велику кількість трилерів, американський кінематограф багато десятиліть цілеспрямовано будує позитивний світ. Голівуд, як величезна ідеологічна машина, формує позитивне уявлення про успішну людину, про ставлення до сім'ї, до свого бізнесу, до країни, до закону, до своєї поліції, до майбутнього... Згадаємо хоча б цілеспрямовану багатолітню кампанію проти паління. Тепер палити не лише "здоров'ю шкодити" – це не модно, це поганий смак, неповага до оточуючих. Старий усталений стереотип "ковбоя Мальборо" завдяки ЗМК у мозках пересічних американців поступився місцем новому, цілком "рукотворному" стереотипові "ненависника паління", "борця за здоровий спосіб життя". Це завдяки американським ЗМК (і Голівудові, зокрема) в американців останнім часом виховано відомий тепер у всьому світові стереотип політкоректності: треба бути толерантним до інших людей, націй, релігій, меншин. Бути некоректним непристойно, тебе не зрозуміють у суспільстві, цуратимуться, можуть засудити врешті-решт.
А наші ЗМК за всі пострадянські роки навіть не почали будувати нову систему стереотипів, новий, нормальний світ. Розглянемо докладніше, що ж нині привертає увагу цільової аудиторії газети, тобто тієї соціальної групи, члени якої є потенційними споживачами матеріалів конкретного видання.
Розглядаючи журналістику в широкому історичному, суспільно-політичному, культурному контексті, ми виявляємо її величезні можливості впливати на людей, формувати масову свідомість. Питання про допустимі межі впливу мас-медіа досі залишається дискусійним. Прихильники позитивного ставлення відзначають вагому роль ЗМК у пізнанні світу, в забезпеченні динамічного розвитку суспільства, в підтримці соціальної взаємодії. Інші вважають ЗМК могутньою руйнівною силою, що чинить насильство над людською особистістю засобами фальсифікації, маніпуляції свідомістю, спонуканням до агресивних дій.
З іншого боку, чи завжди маніпуляція – це погано? Маніпуляції на побутовому рівні широко використовуються, наприклад, батьками для навчання дітей особливостям рольової поведінки, поводженню в тих чи інших ситуаціях. Мати маніпулює свідомістю сина, коли каже йому: "Поводь себе добре, бо інакше тебе забере Бабай". Вона свідомо бреше про Бабая, при цьому бажаючи синові виключно добра (звичайно, як вона сама те добро розуміє). Отже, і брехня може бути на добро?
Аналогічно, маніпулювання свідомістю мас за допомогою ЗМК можна подати як спробу комунікативного встановлення єдності колективної апперцепції, тобто єдності сприйняття спільних для суспільства понять (в епоху глобалізації можна казати навіть про спільні для всього людства поняття). Реалії життя є такими, що комунікативну стратегію певного суспільства обирає його еліта (політична, культурна, релігійна, фінансова). Обмежене коло людей вирішує, які з існуючих традицій і культурних стереотипів залишати, які викорінювати, а які нові насаджувати. Це відбувалося завжди протягом всієї історії людства, різнилися лише постаті "еліти" – від шаманів до інквізиторів, від кардиналів ХVІІ сторіччя до тиранів ХХ сторіччя. Щоправда, нині маніпуляцією громадської думки на замовлення еліти, як правило, займаються фахівці (майстри PR, політики, журналісти, рекламісти, політологи, церковники і т.п. аж до екстрасенсів). Вони роблять це цілком свідомо, за відповідну винагороду, а найкращі (і найдорожчі) з них – на науковій основі (так звана гуманітарна технологія).
Попри розбіжності позицій, більшість науковців уважає, що ЗМК не можуть не впливати на людину. За допомогою масової інформації ідеї, оцінки, погляди вносяться у сферу зіставлення, де стають предметом обмірковування. Журналістика сприяє об'єднанню, консолідації на основі загальних завдань, принципів, символів. Одночасно журналістика є засобом диференціації: видання віддзеркалюють різні політичні спрямування, аналізують події зі своїх ідейних позицій, що врешті-решт формує їм цілком певний імідж. Відповідно, у такого видання формується цілком певна аудиторія читачів, яких саме така ідеологія влаштовує.
Одним з найбільш важливих чинників впливу є визначення тематики повідомлень, що дає змогу концентрувати увагу аудиторії саме на потрібних редакції матеріалах. Головним у виборі висвітлюваної проблематики є комплекс інтересів засновників та видавців і державних, і недержавних медіа-представників.
Конституційно закріплена свобода слова дала змогу сучасним журналістам повідомляти про всі події та явища, що виникають у країні і світі. Проте, перш ніж дійти до читача, кожний газетний матеріал піддається редакційній фільтрації (що друкувати, а що – ні) й обробці: в якому саме місці розмістити повідомлення, який поставити заголовок, на чому зробити акцент.
Г. Почепцов уважає, що оскільки сучасна людина сприймає світ через мас-медіа, то для окремої людини медіа-події можуть заміняти реальні події [25, 79‑80]. Професійні редактори і власники газет ураховують цей феномен у своїй комунікативній стратегії. Комунікативна стратегія видання – це механізм реалізації його комунікативної мети. Якщо комунікативною метою є корекція моделі світу аудиторії, то механізмом реалізації може бути:
– послідовне толерантне, аргументоване донесення своєї ідеології до аудиторії,
або
– систематична маніпуляція свідомістю та емоціями реципієнтів.
Звичайно, деякі видання можуть поєднувати ці механізми. Перша стратегія, щоб бути успішною, потребує високого рівня професіоналізму журналістів і редакторів, наявності у них аналітичних здібностей і широкої ерудиції. Для роботи за другою стратегією професійному журналістові достатньо засвоїти певний набір прийомів і методик.
Маніпуляція стає універсальним явищем. Негативне ставлення читачів до повідомлень ЗМК є свідомою чи несвідомою реакцією на використання в них маніпулятивних прийомів, стратегій, наприклад, стратегії дискредитації. Стратегія дискредитації є головною у протиставленні "свої-чужі" і має на меті підірвати авторитет дискредитовуваного об'єкта, принизити його.
Звичайно, бажано, щоб принципами комунікативної стратегії ЗМК були правдивість, порядність, виваженість. Тоді публіцистика сприяла б формуванню толерантної суспільної свідомості, формуванню громадянського суспільства. Але для цього потрібен зацікавлений замовник. На жаль, поки що на ринку ЗМІ переважають замовлення іншого характеру.
Соціологічні дослідження дають змогу виявити соціальну структуру аудиторії ЗМІ, щоб потім відкоригувати за отриманими даними зміст і спрямованість публікацій. Також доцільно враховувати соціальну диференціацію мови, оскільки ефективність впливу преси, радіо і телебачення залежить, зокрема, і від урахування "мовного існування" людей різних соціальних прошарків. Вплив соціальних чинників на мовну поведінку досліджує соціолінгвістика, яка оперує науковим і методичним апаратом мовознавства, соціології та психології.
Мовну варіативність визначають стратифікаційні чинники (соціальний статус, вік, освіта, професія, регіон, стать, етнічна належність, норми і настанови спілкування) і ситуативні (умови, мета і характер спілкування, рольові позиції комунікаторів) [19, 53-62]. Логічно очікувати, що якщо газета орієнтована на певну аудиторію, то для більш ефективного впливу на неї мовні особливості видання мають кореспондуватися з домінантною мовною поведінкою цієї аудиторії.
У СРСР дослідження сприйняття мови преси почалися у 20-ті роки і були пов'язані з виявленням того, наскільки різні соціальні групи підготовлені до сприйняття мови партійної пропаганди. Вже тоді з'явилися критичні погляди на бюрократизацію і заштампованість пропаганди, на "казенну" газетну мову, на перетворення у кліше революційних гасел [19, 53-62].
Стиль радянської преси залежав від політичної ситуації і "генеральної лінії партії", яка визначала не лише спрямованість оцінок, а й стилістичні компоненти, рекомендовані для вжитку в газетах. Нині на мовних особливостях сучасних ЗМІ позначаються процеси, властиві для будь-якої більш-менш цивілізованої країни, яка живе в епоху глобалізації (наприклад, навала англомовних слів на позначення нових понять). Крім того, внаслідок результатів "перебудови", розвалу СРСР і переходу до "ринкової" економіки маємо і власні, характерні лише для 1/6 частини суші, мовні риси – великий, емоційно-насичений, не завжди пристойний але дуже цікавий пласт пострадянських мовних "новоделов", зовсім свіжих і влучних мовних стереотипів.
Відомо, що мова віддзеркалює стиль життя. Всі роки комуністичного правління в СРСР, зокрема в часи "застою", існувала величезна прірва між проголошуваними словами і реальністю, що породжувало подвійне мислення. Для мови преси тоді характерним був бюрократичний стиль і особливий мовний етикет ("ленінське політбюро", "партійна дисципліна", "прогресивна людськість", "боротьба за мир у всьому світі", "міжнародний комуністичний і робітничий рух", "братські соціалістичні країни", "єдина спільнота – радянський народ", "блок комуністів і безпартійних" тощо), деякі слова набували особливого значення – "існує думка", "вибити", "провентилювати наверху", "викинути" (про товари), "відфутболити", "дефіцит", "дістати" (про дефіцитні товари, тобто про майже все). Стандартизована у такий спосіб мова була характерною і для загальногромадських, і для фахових (спеціалізованих), і для масових газет. У ?