Курсовая работа: Використання засобів народної педагогіки в естетичному вихованні дітей
Основна вимога мовленнєвого етикету — ввічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників. Справді вихована людина поштиво розмовляє завжди, всюди і з усіма. Народна практика живого спілкування дуже багата на слова ввічливості, їх справедливо називають чарівними.
У народній практиці родинного виховання не допускається, щоб діти вживали грубі й лайливі слова. Засуджуються ті батьки, які лаються в присутності дітей, що породжує потворність у взаєминах («Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається»). У мовному спілкуванні красивим є тільки те, що вкладається в рамки пристойних людських відносин. А тому (негарно мовчати, коли треба говорити, і говорити, коли треба мовчати. Про мовчунів у народі кажуть: «Мовчить, як пень», «Мовчить, як води в рот набрав». Схвалюючи людей, які добре володіють мовою («За словом у кишеню не полізе»), народна педагогіка водночас засуджує порожню балаканину, виступає проти зайвих, фальшивих прикрас у мові («Красно говорить, а слухати нічого»). Та найбільше дістається тут базікам: «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Базіка — мовний каліка», «Бесіди багато, а розуму мало». Випробуваними засобами прилучення дітей до прекрасного, як і при здійсненні всіх інших напрямів родинного виховання, є природа і праця. Правильно роблять ті батьки, які розвивають у дітей любов до краси Радянської Батьківщини, її міст і сіл, перетворених й оновлених працею радянських людей. Завжди під час перебування з дітьми на лоні природи трапляється нагода хоча б побіжно привернути їх увагу до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, всеоживляючого впливу дощику, помилуватися житами, що половіють, чи золотистою пшеницею на полі, невтомною працею бджілки на пасіці. Такі бесіди про прекрасне дуже корисні. Дитина стає спостережливою. Вона бачить, як змінюється вигляд поля і саду кожної пори року, водночас не залишається байдужою і до тих гарних змін, які тут відбулися завдяки праці. Мало того, вона сама теж охоче прилучається до праці й захоплюється її результатами разом з дорослими. Дитина переживає різні настрої, наприклад, навесні, коли оживає природа і перелітні птахи повертаються в рідні краї, і восени, коли в бездонній блакиті курликає ключ журавлиний. Для допитливого ока буде цікавим і миле ластів'ятко, яке виглядає з гнізда, і лелеки, які оселились недалеко й турботливо годують своїх малят, і котик, і собака, якщо вони є в дворі. Сім'я, особливо якщо вона живе в селі, повинна вирощувати свійських тварин. Відсутність тварин у господарстві вважається крайньою безгосподарністю («То такий двір, що й собака не держиться»). Як бачимо, вражень від природи й естетичних переживань, пов'язаних з її впливом, у дітей багато. Значення їх в естетичному вихованні немале. Особливо, якщо ці дитячі переживання доповнюються співпереживаннями дорослих, мають добру опору в домашній атмосфері й побуті.
Серед основних чинників естетичного виховання дітей у сім'ї, за народною педагогікою, є краса побуту, вироблення в дитини здатності розуміти й відчувати мистецтво, прилучення її до активної художньої творчості.
До краси побуту народна педагогіка відносить манеру поведінки й щоденні звички членів родини, оздоблення житла, родинні свята й обряди, участь у трудовій діяльності. Гарний той, хто працює. Краса створюється людською працею. Цурання праці, байдикування — явище потворне. Доброї народної традиції додержують у сім'ї батьки, коли дбають, щоб їхні діти росли чемними, охайними, зібраними, організованими, дисциплінованими, працьовитими, коли стежать за поставою дітей, манерою ходьби, поведінкою за столом, привчають правильно одягатися, застерігають від сліпого схилення перед модою. У таких сім'ях діти, як правило, завжди стрункі й підтягнені, чисті й акуратні, скромні, ввічливі й уважні. Усі ці та інші естетичні риси виробляються змалку. Батьки стежать за тим, щоб дитина при ходьбі не сутулилась, не опускала голову, а йшла легким кроком, вимагають, щоб вона бережливо ставилась до речей, зокрема тримала в порядку свої іграшки, одяг і взуття, а також робочий куточок школяра. Мати такий куточок удома для дитини, яка вчиться в школі, для сучасної сім'ї вже стало нормою.
Коли дитина сіла їсти, то батько чи мати не забуває нагадати, що за столом треба сидіти прямо, не навалюватися, не вставати з-за столу, коли інші сидять. Негарно, коли хтось тримає ложку чи виделку в кулаці, бере їжу руками або набиває нею повний рот.
Хто, як не батьки, зобов'язані навчити дітей естетично оздоблювати своє помешкання, надаючи йому певної привабливості й затишку. В людській оселі першорядну роль відіграє не багатство, а помірність, гармонія предметів і речей, чистота й охайність, які милують око («Хата, хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, а тому й гарна та веселенька»).
Народ-педагог у душі своїй ще й великий художник. Він завжди {прагне поставити на службу естетичного виховання все те найкраще, що створюється людським розумом і трудовими руками, в тому числі й здобутки народної архітектурні. Тому такою чудовою естетичною привабливістю відзначаються, наприклад, дерев'яні будови карпатського краю з філігранними піддашками на стовпах або арках, різьбленими сволоками, кронштейнами. Своєю мальовничістю виділяється також народна архітектура лісостепової та південної частини України, де будівлі оздоблюють настінними розписами та різними кольоровими прикрасами. Подвір'я традиційно обгороджуються парканом чи живоплотом. Насаджують садки, біля хати — квіти. Квітникарство тут здавна в загальній пошані. З декоративних дерев поширені бузок і жасмин. Розводять і кімнатні квіти, але переважно лікарські (наприклад, алое) або такі, що використовуються під час виконання різних родинних обрядів. Так, мирту здебільшого вирощують для того, щоб нею прикрашати молодих під час весілля. Окрасою багатьох садиб улітку є соняшники, чорнобривці, мальва.
Участь дітей у вирощуванні квітів, садівництві має велике педагогічне значення, бо будить у них різні емоційні переживання, а отже, сприяє естетичному вихованню.
Досить інтенсивно прилучає молодь до прекрасного народне декоративно-прикладне мистецтво з його різноманітними формами, які органічно вплітаються в повсякденне життя родини розмальовані декоративні тарілки, різьблені з дерева речі, художні вироби з глини (глечики, миски, макітри, малі форми скульптури, кахлі), прикраси для одягу, різні види тканини. Правильно роблять ті батьки, які у спадок своїм дітям передають знання, уміння і навички з художнього килимарства і ткацтва, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу, вишивки. На Україні є чудова традиція: дівчина змалку вчиться вишивати. Мистецтво вишивання вона переймає від матері чи старшої сестри. Бувають випадки, коли вишивання вчаться навіть хлопці. Вишиваними узорами прикрашають одяг, подушки, ліжники, серветки, килими та інші побутові речі. Дівчина вишиває милому сорочку, хусточку, весільні рушники. Своїми руками пошитий і оздоблений вишивкою одяг завжди викликав загальне схвалення як свідчення працьовитості й художнього смаку.
Усі діти дуже люблять малювати. Потяг до малювання в них виявляється дуже рано і його слід підтримати.
Перші малюнки дітей здебільшого бувають одноманітні, смішні й неоковирні..) Це зрозуміло. Однак головне тут — не результат, а велика естетична насолода, трудове натхнення та «муки творчості», які переживають маленькі художники.. Та й, по правді кажучи, малятко з олівчиком у руках не стільки вправляється в малюванні, скільки вчиться бачити й сприймати красу навколишнього світу. Тому навіть найнезграбніший дитячий малюнок — це цілком дитяча художня творчість, дуже часто оригінальна й хвилююча, що викликає радісні переживання не тільки у дітей, а й у дорослих.
3 глибокою зацікавленістю сприймають діти й твори образотворчого мистецтва — художні картини, які висять у них вдома на стіні й змалку міцно вкарбовуються в пам'ять на все життя. Художню картину народна педагогіка зараховує до найактивніших засобів прилучення молоді до прекрасного.
Там, де естетичні почуття і переживання не підвладні слову, на службу духовних поривів людини стає музика. Переоцінити значення музики в прилученні дітей до прекрасного важко. «Музика — це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову, якщо словом обмежується проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не починається тонше й глибше проникнення — музика, виховання не може бути повноцінним... Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури»,— писав В. О. Сухомлинський. Народна педагогіка має в цьому відношенні могутнє виховне джерело — багатющу народну музику і різні види народних музичних інструментів. Дітей у сім'ї прилучають до музики через слухання музичних творів та навчання гри на музичному інструменті — скрипці, дримбі, гармонії, сопілці, бандурі, цимбалах, трембіті. Дуже добре, якщо батьки теж люблять музику, грають на музичному інструменті, передають у спадок своїм дітям як цей інструмент, так і вміння володіти ним. Народна педагогіка завжди покладає на музику, як і на мистецтво взагалі, великі надії саме з виховного погляду. Недаремно у народі кажуть, що людина, яка тримає в руках скрипку, не здатна заподіяти зла. «Здоров'я, розум і сопілка — мудра спілка», «Як музика іскриста, то й душа чиста»,— твердять народні афоризми.
Зростання добробуту й духовного багатства радянської сім'ї дають змогу значно розширити рамки естетичного виховання дітей у сім'ї, підключивши сюди як традиційні виховні народні засоби, так і ті, які стали новими здобутками народної педагогіки нашого часу — книжка, радіо, кіно, телепередачі, слухання художніх творів у записах на платівці й магнітофонній плівці. Багато батьків систематично купують дітям книжки, дають їм можливість ходити в театр, кіно, передплачують дитячу пресу, водять у художні музеї, ознайомлюють з репродукціями картин у журналах, організовують колективне слухання музики і виконання пісень у сімейному колі під музичний акомпанемент. Як бачимо, засобів, методів і прийомів естетичного виховання, що їх батьки можуть використати в сім'ї, і дуже багато. Уміле їх застосування дає змогу дитині змалку засвоювати начала естетичного виховання, навчитися бачити прекрасне, розуміти й цінити твори мистецтва, прилучитися до художньої творчості, жити й творити за законами краси.
2 Засоби виховання естетичної культури в сім’ї
Велике щастя, коли творчий пошук людини в науці і техніці йде поряд з глибоким проникненням у світ мистецтва. Так, як це було у Леонардо да Вінчі, Ломоносова, Альбрехта Дюрера, Гете, Ейнштейна.
У своїх відомих спогадах великий натураліст Чарльз Дар-він пише, що до тридцяти з лишком років він із задоволенням читав вірші англійських поетів, класичних і сучасних, знаходив насолоду в живопису, а ще більше — в музиці. Але ось вже багато років, як він втратив інтерес до мистецтва. Шекспір здається до відрази нудним. І навіть прекрасні картини природи полишають його байдужим. Дарвін з об'єктивністю науковця констатує: «Втрата цих смаків рівносильна втраті щастя і, можливо, шкідливо відбивається на розумових здібностях, а ще ймовірніше — на моральних якостях». І продовжує: «Якби мені довелось знову пережити своє життя, я встановив би для себе правило читати певну кількість віршів і слухати певну кількість музики хоча б раз на тиждень; можливо шляхом такого (постійного) вправляння мені вдалося б зберегти активність тих частин мого мозку, які тепер атрофуються».
«Троянди й виноград»—корисне і прекрасне — два крила людського щастя. Відомо це всім. Але...
Але часом роздумуючи над тим, як найкраще підготувати дитину до майбутнього — шкільного — життя, як вивільнити школяреві час для гуляння, батьки, а часом і педагоги, починають безпідставно ділити різні сторони єдиного виховного процесу на головні і другорядні, забуваючи про те, що кожне з цих джерел живить не окремі річки, а творить єдиний духовний океан цілісної особистості. Без здоров'я важко дадуться успіхи в науках, без розуму яка вже там моральність! А без почуття краси — чи повноцінна людина?
Початок цього неприродного й небезпечного для людини поділу закладено деколи під час раннього чи дошкільного виховання, коли, готуючи дитину до школи, батьки міркують приблизно так: музика, співи — справа талановитих. Наш же— звичайний, малює, як усі діти. Моцартом йому не стати, голос поганенький — значить і не Гмиря. Отже, буде сталеваром чи лікарем, льотчиком чи геологом — одне слово «фізиком». А тому: нічого марно гаяти час на ті танці й співаночки, в куток малювання й пластилін. Приціл береться на лічбу, письмо, читання. І забувають часом головне: готувати до ніколи — значить готувати людину до життя. Забувають, що без світлоїодухотвореної любові до всього прекрасного не відчує дитина себе щасливою і сильною. Не схопить краси рідної природи, краси й багатства рідної мови, не переживе глибоких радощів відкриття, величі благородного подвигу. І життя її — може й правильне й раціональне — неодмінно буде сухим і блідим, як безбарвний відбиток розкішної троянди.
Саме тому видатні педагоги минулого й сучасного закликали батьків і вихователів змалку відкривати дитині красу, різноманітність барв і запахів навколишнього світу, вчити її слухати, як сонячно звучить малюнок і пісня, бачити, якою красивою буває людина.
Треба «розвивати з ранніх років почуття прекрасного як один з найперших елементів людяності»,—• так писав В. Г. Бєлінський.
Інколи думають, що з добрим чи поганим смаком, здібностями до музики, малювання, співів дитина народжується. Насправді все це виховується, як виховується розум, працьовитість, як гартується воля дитини. Світ сповнений різними звуками, запахами, з величезним багатством відтінків. Але те, як із простої емоційної реакції малюка на все яскраве формуватиметься художній смак і стиль життя людини, що їй подобатиметься в житті, залежатиме від виховання. І передусім від того, що передадуть їй батьки, найближчі їй люди, з яких вона в усьому бере приклад.
Вже й шестимісячна дитина радісно підстрибує на материних руках, слухаючи веселу пісеньку. Хто не знає, як люблять малюки яскраві іграшки, як охоче починають їсти з красивої тарілочки, як радіють з кольорових малюнків у книжці, квітчастого платтячка. «Красиво», «некрасиво»— оцінює дитина речі, людей, явища життя. І ці естетичні оцінки залежать від того, що бачить вона навколо себе, що хвалять чи гудять близькі їй люди. Так поступово, з місяця в місяць, з року в рік, формуються її естетичні погляди і почуття, її смак.
Тому так важливо з малих років оточити дитину красивими речами, подбати про те, щоб все навколо неї було життєрадісним, світлим, барвистим. Адже перші дитячі враження надзвичайно яскраві й стійкі, вони часом закріплюються у свідомості і непомітно для нас самих накладають свій відбиток на подальші «дорослі» естетичні оцінки.
Чистота і порядок у кімнаті, зручні і доладне підібрані речі, зелень живих квітів на вікнах, веселий килимок біля дитячого ліжка — все це створює відчуття затишку, викликає любов до свого дому, призвичаює дитину помічати й цінити гармонію, простоту і доцільність —ці основні елементи краси.
Дитина, в якої закладаються і виховуються послідовно основи художнього смаку, досить рано навчається пізнавати справжню красу, набуває доброго імунітету проти пошлості, міщанської «красивості». Пізніше людина й сама не може пояснити, чому саме їй не подобається той чи інший виріб, поєднання барв чи звуків. Не подобається і все — каже вона. І якраз в цих випадках здебільшого й говорять про «природжений смак дитини», опускаючи всю історію формування правильного погляду її на красиве, гарне.
У вихованні естетичного смаку дитини, як і у виробленні будь-яких правильних навичок та вмінь, не слід нехтувати дрібницями. Навчаючись розрізняти елементи красивого в знайомих речах, дитина поступово підходитиме до правильної оцінки все складніших естетичних об'єктів. І велику помилку роблять ті батьки, які, розраховуючи на естетичну невибагливість дитини, вводять в її вжиток і в 2 роки, і в 5, і в 7 лише цілком примітивні з художнього погляду речі. Вони вважають, що цим самим задовольняють дитячий смак, забуваючи про те, що смак дитини — справа їхніх рук, їхнього виховання. Він формується на тому, що називають красивим дорослі. Відомо, що, вживаючи і тим самим ніби узаконюючи кумедно перекручені дитиною слова, дорослі самі надовго затримують її мовний розвиток. Те саме маємо і з виробленням естетичних смаків у дитини.
Дитина змалку все переймає від батьків. І, якщо мати ходить до півдня в брудному халаті, незачесана і тільки виходячи на люди, вмивається і чепуриться, то й діти виростають нечепурами, не соромляться щодня ходити в брудному і пом'ятому одязі з відірваними ґудзиками, в нечищених черевиках. Діти швидко засвоюють уроки «показухи», коли шию миють лише для гостей чи йдучи до лікаря. З тим вони й до школи прийдуть. І ніколи не привчимо дитину тримати своє іграшкове, а потім і шкільне господарство в порядку, якщо ми, дорослі, тільки для показу, про людське око, в своїй квартирі наводимо красу.
Охайність, чистота — надзвичайно цінна риса людської вдачі. Проте, прищеплюючи дітям звичку до акуратності, треба стежити за тим, щоб увага до зовнішності не стала в них надмірною. Бо нерідко батьки тільки й дбають про те, щоб краще одягти свою дитину: шиють на замовлення речі, мати збивається з ніг, розшукуючи імпортну курточку. Дитина тільки й чує розмови про платтячка, туфлі, гарнітури. Це не може не впливати на уявлення дитини про людей, їх цінність. Вона і себе саму й інших людей починає оцінювати за чисто зовнішнімиатрибутами —- ефектна чи не ефектна зовнішність, яка зачіска — а не за, добре серце, ясний розум, скромність.