Курсовая работа: Вина як ознака субєктивної сторони злочину

План:

Вступ

1. Поняття, значення та форми вини

2. Зміст умислу, його види

3. Вина у формі необережності

4. Злочини з двома формами вини

Заключення

Перелік використаних джерел

Вступ

Суб’єктивна сторона злочину – чи не найскладніший для дослідження та кримінального – правового аналізу елемент складу злочину. При цьому її значення важко переоцінити[1] . Конституція України в ст. 62 встановила, що «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено ва законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Щоб здійснити це, слід поринути у внутрішній світ особи – визначити систему її життєвих цінностей, мотивацію вчинків, емоційний стан, тощо. Це переслідує мету здійснення глибокого аналізу суб’єктивної сторони злочину, встановлення наявності вини, її форми, виду. Концепція вітчизняного законодавства передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності лише за винне вчинене суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність).Лише на підставі аналізу взаємозв’язку внутрішнього ставлення особи до вчиненого нею діяння із зовнішнім його проявом можна зробити висновок про наявність вини особи.

Кримінальне право приділяє проблемі вини особливу увагу, оскільки найменше відхилення від принципу винної відповідальності призводить до порушення законності, притягнення до кримінальної відповідальності невинного. Г.С. Фільдштейн[2] , висловлюючи думки з цього приводу, наголошував, що «учение о виновности и его большая или меньшая глубина есть как бы барометр уголовного права».

Недостатня увага до аналізу суб’єктивної сторони складу злочину автоматично призводить до помилкового визначення виду та форми вини, що становить від 20 до 50 % (!) всіх суддівських помилок.

Питанню вини в теорії вітчизняного кримінального права завжди приділялась велика увага.Перші, звичайно досить обмежені спроби диференціації злочинів залежно від форми вини зустрічаються ще в «Руській правді», яка розрізняла вбивство умисно «убийство при разбое», яке до речі вважалось чи не найтяжчим злочином від убивства випадкового, «в ссоре или на пиру».[3]

«Соборное уложение»[4] царя Олексія Михайловича 1649 р. вже детально розрізняє вину умисну і вину необережну, і пов’язувала з наявністю тої чи іншої форми у діях винного кримінальну відповідальність.

«Артикул воинский»[5] Петра І визначав такі форми вини - умисну «в сердцах, в намерении»(арт. 24, арт. 144 та ін.) і необережну «без упрямства злости, умыслу»(арт. 28 та ін.).

Кримінальне законодавство СРСР і союзних республік продовжувало започатковане ще в царській Росії здійснення диференційованого підходу до оцінки суспільної небезпечності залежно від форми вини, яка характеризувала суб’єктивну сторону складу вчиненого злочину. Вже «Руководящие начала» 1919 р. вже містили в ст. 12 вимогу врахування форми вини при постановленні вироку по кримінальній справі.

Кримінальний Кодекс РСФРР 1922 р. уперше нормативно визначив поняття умислу та необережності, зазначивши в ст.11, що«Наказанию подлежат лишь те, которые а)действовали умышленно, т.е. предвидя последствия своего деяния и их желали или сознательно допускали их наступление, или б)действовали неосторожно, т.е. легкомысленно надеялись предотвратить последствия своих поступков или же не предвидели их, хотя и должны были из предвидеть»

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та КК 1960 р. фактично підвели підсумок під багаторічними дискусіями і спорами щодо визначення змісту форм вини Одночасно протягом ХХ ст. не припинялась дискусія щодо поняття змісту суб’єктивної сторони складу злочину. Дискусія зводилась до обстоювання двох точок зору, з яких остання є справедливо домінуючою в науковій літературі:

1 Поняття суб’єктивної сторони складу злочину й поняття вини у кримінальному законодавстві збігаються, і вина по суті є суб’єктивною стороною складу злочину.

2 Суб’єктивна сторона складу злочину є більш змістовним поняттям, яке в тому числі включає в себе і вину.

Отже,суб’єктивна сторона складу злочину – внутрішня сторона складу злочину, що характеризує психічне ставлення особи по відношенню вчиненого діяння та наслідків, які воно викликає, а також характеристики мотиву та мети, які обумовили вчинення злочину, та емоційного стану, в якому перебувала особа на момент вчинення злочину.

До ознак суб’єктивної сторони відносять: вину, мотив, мету, емоційний стан. Але три останні ознаки є факультативними, а вина – ознака основна.

1.Поняття, значення та форми вини

Суб’єктивна сторона злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї чи іншої потреби людини в неї виникає і фактор поведінки – мотив; характер і зміст мотиву породжують мету; мета веде до формування волі людини; воля виявляється у конкретному діянні

Для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зовнішнього вияву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, наміри, мислення, мета та воля – внутрішній духовний світ людини, її сутність. Усі вони в своїй єдності створюються психіку людини, її інтелект, пізнання. Це дає людині змогу сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага та поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства, держави, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином.

У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному дві з них – інтелектуальна та вольова, які використовуються при визначенні форм вини – умислу і необережності. Водночас кримінальний закон вказує у деяких випадках на особливий емоційний стан людини як ознаку суб’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання(ст.116 КК).

Вина (culpa) – психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його наслідків.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--