Курсовая работа: Виникнення і розвиток психології релігії у другій половині XIX—початку XX століття
Досягнення у психіатрії та невропатології сприяли вивченню таких проявів релігійності, як містицизм, фанатизм, святість. У 1901 р. з'явилася книга професора Е. Мюрисьє "Хвороби релігійних почуттів", в якій було використано матеріал із життя святих. Е. Мюрисьє кваліфікував містицизм як гіпертрофоване прагнення до інтеграції особистості, а фанатизм — як надмірну жадобу суспільної корисності. Він зазначав, що лише релігійність здатна об'єднувати все душевне життя і все собі підпорядковувати.
Результати досліджень французьких вчених використовували В. Джемс при аналізі святості та містицизму, В. Гельпах, який вивчав психічні епідемії на релігійному ґрунті, а також Дж. Леуба у роботі "Психологія релігійного містицизму". Поширювалися у Франції роботи Г. Клав'є "Ідея бога в дитині" (1908р.) і П. Бове "Релігійні почуття і психологія дитини" (1925р.), у яких на основі цікавого емпіричного матеріалу досліджувалася статевовікова релігійна психологія дітей.
Один із фундаторів соціології Еміль Дюркгайм (1858— 1917р.р.) також звертався до проблем соціально-психологічного вивчення релігійності [106, с. 190—219]. У фундаментальній роботі "Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії" Е. Дюркгайм розглядає релігію у трьох ракурсах: у межах загальної теорії суспільства, де релігія виступає інтегратором соціального життя; у контексті соціології релігії, де пояснює появу релігійних уявлень; у межах етнології релігії, в якій розкриваються релігійні вірування австралійських аборигенів. Релігія, вважав Е. Дюркгайм, інтегрує суспільство і керує поведінкою людей; вона є проявом суспільства у вигляді образів і символів. Учений звертається до вивчення саме первісної релігії, щоб виявити властиві всім релігіям структурно-функціональні характеристики.
Якщо ж зміст релігійних вірувань змінюється в історичному процесі, то функції релігії у суспільстві зберігаються. Тому, Е. Дюркгайм, не існує хибних релігій, всі вони істинні на власний розсуд.
Релігія ґрунтується на поділі світу на дві сфери — сакральну (або священну) та профанну. У цьому протиставленні священного та профанного світів Е. Дюркгайм прагне виявити особливості релігії. Священне є тим, що має владу над нами, вимагає особливого до себе ставлення: благоговіння, любові, слухняності тощо. Е. Дюркгайм констатує, що "священний характер, яким наділяють певний об'єкт, не є чимось таким, що йому самому внутрішньо притаманне, його ним наділяють" [9, с. 192]. Тому релігія, на його думку, є вірою в соціально значуще, а не в надприродне.
Соціально-психологічні дослідження у сфері релігії продовжував Люсьєн Арреа (1841—1922р.р.) у праці "Релігійні почуття у Франції" (1903). Узагальнивши результати опитування, Арреа дійшов висновку, що рівень релігійності у Франції знижується, але все-таки французи залишилися віруючими, тому що об'єктом їх віри стали філософія і наука.
Французький мислитель Рауль де ла Грассері (1839— 1914р.р.) заявляв, що первинну причину релігії він вбачає у "стані людського духу", тобто в почутті, яке породжує потребу в стосунках з божеством і виступає у вигляді культу. Людина починає з поклоніння божеству, а потім ставить собі питання, чим є те божество, з яким вона познайомилась емпірично. Тому найпершим у релігії виникає культ. Однак"... всі прояви вірувань і культів є переважно психічними, а їх виникнення і розвиток пояснюються тільки духовним станом віруючого" [8, с. 4]. Р. де ла Грассері вважає, що поява культу зумовлена потребами духу, в якому зароджується ідея Бога.
Р. де ла Грассері зазначав, що релігію можна вивчати з різних точок зору. По-перше, як зв'язок між людьми і Богом та іншими світовими силами, а також причини, наслідки і прояви цього зв'язку. Цими питаннями займається космосоціологія. По-друге, розглядати релігію як продукт людського суспільства. По-третє, як галузь психології, оскільки, відносно відокремлюючись, розумові явища стають факторами релігійних явищ. У цьому розумінні релігія є продуктом людського духу, нею управляють психічні закони, вона розвивається відповідно до еволюції людського духу. Для віднайдення єдності в різноманітних релігіях потрібно відтворити їх своєрідну психологію.
На думку Р. де ла Грассері, релігія складається з таких компонентів: догмата, моральнісного вчення і культу. Проте в історичному контексті культ виступає первинним, оскільки в цьому разі практична сторона передує теоретичній. "Людина практикувала релігію до детального її вивчення, вона почала з логічного кінця, тобто з культу" [8, с. 13]. Культ дає змогу відстежити спілкування людини з божеством, їх діалогічність. Р. де ла Грассері зазначає, що здібності людини відповідають певним складовим релігії: доктрині відповідає розум, моральнісності — воля, культові — чуттєвість. В усіх релігіях, як підкреслює релігієзнавець, діють такі психологічні закони: продукуючих і кінцевих причин, форми еволюції, стискання і розтягування, різнорідності, символізму, міфізму, формалізму, переймання, єдності людського духу, капілярності, змінюваності конкретного і абстрактного, суб'єктивного і об'єктивного. Багато цих законів запозичено з фізики, хімії, біології, тобто тих природничих наук, які не ставились під сумнів з методологічної точки зору. Всі ці закони мають неоднакове значення: верховенство належить закону єдності людського духу. Отже, Р. де ла Грассері, досліджуючи психологічні особливості релігії, прагнув наблизитися до еталонів природничо-наукового знання.
Психічними чинниками релігій, за твердженням Грассері, виступають егоїстичні, егоальтруїстичні і альтруїстичні спонуки. До егоїстичних мотивів він зараховує інстинкт самтмбереження, страх перед нещастями та стражданнями і надію на щастя. Власне, надія на щастя спонукає людину до створення добрих богів. Відтак, виникає недемонічна релігія. Р. де ла Грассері висновує, що "інстинкт самозбереження створив вірування в безсмертя душі, інстинкт страху створив демонічну релігію, а інстинкт щастя створив, у свою чергу, справжню релігію в точному сенсі цього слова" [8, с. 312]. Як бачимо, в цих спонуках переважає егоїстичний елемент, оскільки людина надзвичайно стурбована забезпеченням власного життя, прагне відгородити себе від страждань і тим самим набути якомога більшого щастя. Поступово людина починає відрікатись від себе, "суб'єктивність втрачає свою крайню винятковість" [8, с. 314]. Появляється інстинкт справедливості, який стає рушієм релігії, виступає посередницькою ланкою між егоїзмом і альтруїзмом. Цей чинник поєднує і егоїстичний, і альтруїстичний компоненти; приносить користь не лише тому, хто апелює до нього, а й іншим.
Его-альтруїстичним чинником виступає інстинкт суспільності —"психологічна відраза до самотності". Ця спонука посилюється при абсолютному усамітненні, коли прагнення до Бога стають нездоланними. Якщо людина втрачає моральну підтримку, дорогих людей, у неї виникає потреба у божественній спільноті. Як зазначає Р. де ла Грассері, "це одна із умов, яка найбільш сприяє розвитку містицизму" [8, с. 318]. Співстраждання вміщують як альтруїстичний, так і егоїстичний елемент, оскільки людина відчуває задоволення від зробленого добра. Вони породжують милосердя; проте навіть за цих обставин людина не приносить себе в жертву іншому. Р. де ла Грассері, розглядаючи психологічні чинники релігії, вважає, що чим величніша спонукальна причина, тим досконаліша і людяніша релігія. Коли ж людина відрікається від власного Я заради живого зв'язку з Не-Я, Богом, з'являється релігія любові. Чим сильніше людина прагне до поглинання себе божеством, тим більше розвиває в собі благочестя. Домінуючим чинником у цьому процесі є любов. Отже, Р. де ла Грассері виокремлює основні психологічні фактори виникнення релігії. І хоча вони біологізуються мислителем, все ж йому вдається відстежити залежність між гуманістичним началом в релігії та її психологічними чинниками.
У французькій школі виділяють три основних напрями в осмисленні психології релігії (загальнотеоретичний, психологічний, соціально-психологічний), кожний із яких репрезентував її відповідну проблематику.
Розвиток психології релігії у Німеччині був дуже складним і суперечливим. Ці труднощі яскраво виявились у працях Вільгельма Вундта (1832—1920р.р.). Цикл лекцій на тему "Психологія з точки зору природознавства" (1862р.) та "Лекції про душу людини і тварин" (1863р.), прочитаний у Гейдельберзькому університеті, став основою для побудови експериментальної та соціальної (культурно-історичної) психологій. У 1870 р. В. Вундт організував першу у світі лабораторію експериментальної психології, яка згодом перетворилась на інститут. Саме інститут експериментальної психології став відкриттям для всіх, хто прагнув зрозуміти "таємничу" душу людини.
Результати досліджень лабораторії регулярно друкувались у журналі "Філософські студії" (1883—1903), що видавався В. Вундтом. Почавши дослідження у сфері сприйняття, В. Вундт розвиває ідеї про психологію як експериментальну науку. Проте у своїй роботі "Лекції про душу людини і тварин" В. Вундт зазначає, що у психологічних дослідженнях важлива роль належить аналізу продуктів людського духу. На думку німецького психолога, експеримент можна застосовувати при вивченні таких нижчих психічних процесів, як відчуття, уявлення і т. д. Такі ж продукти людського духу, як мова, міфи, звичаї, вимагають інших методів дослідження. Цю частину психології В. Вундт назвав психологією народів. Він зазначав, що в мові, міфах і звичаях нібито повторюються у вищій мірі елементи індивідуальної свідомості.
Значну увагу В. Вундт приділяв проблемі взаємозв'язку та розмежуванню релігії і філософії. На його думку, релігія формує свій світогляд, "для неї потреби серця стоять безумовно вище інтересів здорового глузду" [7, с. 130]. Проте спершу релігія не лише обмежувалась прагненням до осягнення кінцевої світової мети, а й прагнула побудувати картину світу. Тобто релігія переплелася з натуралістичною міфологією. В. Вундт зауважує, що філософія починається з відособлення інтересів, коли намічається розмежування теоретичного і практичного, інтелектуального і релігійного. Отже, філософія прагне пояснити космос за допомогою понять. Проте й ?