Курсовая работа: Витрати виробнцитва Їх класифікація

Визначення нормативів витрат піднімає проблему того, наскільки вимогливі повинні бути нормативи. Зарубіжні та вітчизняні управлінці поділяють нормативи на три групи:

· базові нормативи витрат;

· ідеальні нормативи;

· досяжні на даний час нормативи.

Базові нормативи являють собою нормативи, що залишаються незмінними протягом тривалого періоду часу. Головною перевагою базових нормативів є те, що вони забезпечують ту саму основу для порівняння з фактичними витратами в плині декількох років, що дозволяє виявляти загальні тенденції розвитку. Коли виробничі процеси, ціни чи інші фактори піддаються будь-яким змінам, базові нормативи втрачають своє значення, тому що вони не відображають поточні цілі по витратах. З цієї причини базові нормативи застосовуються досить рідко, проте вони дуже зручні для здійснення аналізу і порівняння витрат на виробництво однієї одиниці продукції, результати використання базових нормативів мають порівняльний характер в контексті базової величини нормативів [4, 13].

Ідеальні нормативи показують досконалий виробничий процес і є мінімальними витратами, що можливі в умовах максимально ефективного виробництва, тому вони рідко використовуються на практиці, оскільки що вони можуть здійснити шкідливий вплив на мотивацію працівника. Ідеальні нормативи встановлюють цілі, до яких треба прагнути, а не оцінюють результати роботи, що можуть бути досягнуті в даний час. Можна вважати, що встановлення ідеальних нормативів об'єктивне для ідеальних умов виробничого процесу.

Досяжні на даний час нормативні витрати являють собою ті витрати, що виникають в умовах ефективного виробництва. Досяжні на даний час нормативні витрати вважаються реально досяжними за даних умов виробництва та стану економічної системи і підприємства в ній в цілому. Досяжних нормативів легше досягти, ніж ідеальних, тому що в них допускається можливість браку, помилок устаткування і втрати працівниками часу. Факт, що ті нормативи, що являють собою цілі, досяжні в умовах ефективного виробництва і які вважаються не занадто легкими, але і не занадто важкими, дають кращий критерій, з яким варто порівнювати фактичні витрати.

Строк дії норм і нормативів витрат виробництва в сучасних економічних умовах на підприємствах має встановлюватися самостійно. Даний підхід визначений відсутністю ґрунтовних досліджень щодо встановлення певних видів та груп загальнодержавних нормативів для використання визначених матеріальних ресурсів та праці на підприємствах зі схожими виробничими циклами та організацією виробництва. Нормативні дані про матеріальні витрати для нормативних калькуляцій беруться зі специфікацій, що розробляються у відділі головного технолога [23, 301].

Враховуючи всі переваги та можливі недоліки використання нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції слід звернути увагу на проблемні питання впровадження нормативного методу обліку витрат у систему управлінського обліку на українських підприємствах в даних умовах функціонування економічної системи країни. Значного поширення нормативний метод обліку витрат і калькулювання продукції не був, що пов'язано перш за все з відсутністю необхідності у керівників та управлінців підприємстві знання глибокого та точного економічного аналізу витрат по центрам відповідальності, окремі частинам продукції, вузлам, партії загалом, аналізу відхилень від встановлених норм та нормативів, що дає нормативний метод. Це – є суб'єктивним проблемний моментом впровадження нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

До головних причин повільного впровадження нормативного обліку витрат та калькулювання собівартості продукції можна віднести:

· низький рівень організації нормативного господарства;

· слабка механізація планових і облікових робіт;

· недостатня участь керівників і фахівців, особливо технічних служб у роботі з впровадження нормативного методу;

· недостатня організація обміну досвідом у галузевому масштабі;

недостатність розробки теоретичних основ цього методу обліку.

В основі нормативного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції покладений систематичний облік змін та відхилень від встановлених норм витрат на одиницю продукції в розрізі причин та відповідальних осіб. Фактична собівартість продукції (однорідних груп або видів виробів) при нормативному методі обліку обчислюється не шляхом прямого підрахунку за статтями витрат, а як алгебраїчна сума нормативних витрат, змін норм і відхилень від норм, що можна виразити формулою:

Ф = Н ± В ± 3,

де Н - поточні витрати за встановленими нормами плану; В - відхилення від діючих норм витрат; З - зміни діючих норм витрат.

Нормативні