Курсовая работа: Вивчення творчості С. Жадана в школі

усіх світич, чия кутя

ляга на радіомережі

без вороття.

Втинаючись в глибоке тло

дитячих видив, переміщень,

з усього плетива приміщень,

з усього світла, що текло

Мові очі постає стебло,

пробивши днище.

Метафори С. Жадана часто сполучають природне з індустріальним – так, як у першій строфі: прес (механізм) сльоти (природного явища) Епітет "приміські" засвідчує інтерес поета до маргіналій світу цього. Безмежні небеса теж бувають міські й приміські. Самим відшукуванням межі і усвідомленням її значущості захоплюється поет: "невидимі для ока межі" , "стати межі усіх світил". Кутя світил на радіомережах - ще одне поєднання, на перший погляд, ворожих сфер: сакрально-космічної з технічною. Жадан "ловить" ці сфери в один образ. І врешті-решт "постає стебло, пробивши днище". Дієприкметник "втинаючись" створює враження утрудненого руху, проривання крізь товщу чогось. Це Антоничеве стебло проростає у текстах Жадана, але приходить воно вже в складніші умови іржавого днища кінця століття [1;256].

До натуральної сфери у Жадана належить незатишна хистка погода, як-от хвороба, яку природа переборює: "Набряклі залози весни над стінами районних центрів" ; або: "теплі циклони, мов слід поцілунку, гоять природи розхитаний нерв" . Людина є часткою цих процесів: "З травневих верлібрів, дощів і полюцій ми завжди виходимо якось миршаво" . Весна -це теж межовий стан, це важкий початок росту:

"Якось таки виріс в цій шпарці поміж держав,

притулків, монархів, анархів, жидівських громад, республік,

стримуючи зубами язик, щоби не так дрижав..."

Саме крізь такі маргінальні шпарки в урбаністичних нагромадженнях пробивається на поверхню органіка: "Ми відкривались, творили шпарки" . Периферія самого міста для Жадана важливіша, ніж його центр, точніше вона і є центром. Індустріальні комплекси тут живуть своїм повноцінним життям: "Заводи і фабрики Лівобережжя кінчають від тиску своєї Любові..." В основі цієї дещо брутальної метафори лежить майстерна аналогія між людським фалосом і заводською трубою, котра, оргазмуючи, вивергає дим. Заводи і фабрики мають право на оргазм, але й ризикують стати носіями зарази: "...із небес висівається мерхлий озон/ на угіддя фабричних триперних зон." Сергій Жадан небанально змальовує плоть індустрії. Клітини міста - будинки - ростуть, як рослини, формуючи "плантації шиферних білих дахів" . Його поетичний індастріел (напрям у сучасній некомерційпій музиці) — це, можливо, ще й новий паросток українського футуризму, але паросток, забарвлений великою іронією щодо власного грунту (як і належить дереву, що виросло на іржавій покрівлі) [1;256].

Одним із мотивів, які по-новому звучать у поезії харків'янина, є мотив урбаністичної смерті. Аура сучасного великого міста посякнута її духом. "І тихий Господь вимикає, виходячи, світло і точеним шприцом із тебе витягує душу." Бачимо в цій картині суто жаданівське поєднання сфер: Бог забирає душу з допомогою шприца, Бог користується медичними інструментами. Текст автора у такі моменти балансує на межі святотатства. На межі святотатства збудована вся нинішня міська цивілізація:

Смерть обманить тебе шамотінням води,

дозуваннями брому, тяжінням біди,

/телефонами, бритвою по щоці,

комунарською пайкою у руці.

Смерть залишить на тебе тяжкий вантаж —

риштування домів, жарівки параш...

Так виглядає смерть із мілітарним присмаком. Перелік побутових об'єктів, які її оточують, а може, і складають її , робить саму смерть банально-нестерпною. Зрештою, вона, здається, облишила ліричного героя. Чи то просто прийшла і пішла...

Окремої уваги заслуговує релігійне і техногенне начало, часто сполучуване на рівні тропів. "Волога і різка, мов контури дерев, в повітрі застряє Господня арматура..." Якасьзалізобетонна структура як вияв Божого. Вживання епітета "Господня" до "арматури" може здатися надто цинічним, але слід пам'ятати, що це "індастріел", погляд на світ крізь призму техніки.

"Де лежить розіп'ята на хрестах стовпів Месія Ранку, Пані Електрика" — це вже індустріальна релігія, запозичена з прогресистського технодискурсу. Замість вірити в Бога, правильний "технар" вірив у науково-технічний прогрес, що в його свідомості уподібнювався приходові Месії. Текст Жадана у такому контексті звучить дуже іронічно, проте це постчорнобильська іронія.

Своєрідно у творах С. Жадана виявляється категорія досвіду. Вона приходить через прийом перелічення. Згадуваний перелік побутових утілень смерті належить до таких. Задовгі ланцюги одноріднихчленів у манері С. Жадана не виглядають штучними:

Кожен домішок світла в глибинах кімнат,

господарського мила м'який рафінад, переїзди, веранди, газетні рядки-

все перейде крізь тебе за довгі роки.