Курсовая работа: Визначення меж континентального шельфу як неодмінної умови закріплення його правового статусу
Відповідно до даних завдань, побудована сруктура даного дослідження. Для їх виконання досліджено відповідні джерела, вказані в списку наприкінці роботи, в тому числі і оригінальні міжнародно-правові акти.
Що ж стосується наукових досліджень даної проблеми, то вона є достатньо розробленою. При чому досліджували її як науковці різних країн світу, так і радянські вчені, а на сьогоднішній день дана проблема ґрунтовно досліджується російськими юристами та одеською школою морського права. Однак це не означає, що вже вичерпано її науковий потенціал, оскільки спеціальної літератури на дану тему, тобто ґрунтовних досліджень правового статусу континентального шельфу немає, якщо не рахувати окремі дослідження на вужчі теми чи короткі наукові статті, що окреслюють проблематику даної теми.
З огляду на обраний предмет, основними методами дослідження були: детальний аналіз обраної теми, узагальнення та систематизація отриманих результатів та порівняння.
Наукове значення даної роботи полягає також і у наведенні великої кількості посилань на відповідні джерела та представлення їх списку, що має сприяти подальшому дослідженню даної проблеми.
Розділ 1. Поняття континентального шельфу
1.1. Загальні відомості про континентальний шельф та зміст юридичного поняття континентального шельфу
Експлуатація континентального шельфу, як це вже зазначалося, має не давню історію. Лише в 40-х роках ХХ століття [21, с. 3] технічний прогрес зробив природні ресурси морських підводних районів, що знаходилися під глибоким шаром води, досяжними для людини [13, с. 226].
Як вже зазначалося, юридичне значення терміну «континентальний шельф» разюче відмінне від геологічного його визначення. Однак воно все одно засноване на теоритичному матеріалі геологічної науки, тому доречно навести зміст поняття континетального шельфу у розумінні його даною наукою.
У геологічному розумінні континентальний шельф чи материкова обмілина – це підводне продоження материка до геоморфологічної лінії переходу його в крутий схил. Ця лінія, тобто зовнішня межа (кордон) континентального шельфу, проходить на різних глибинах, від 50 метрів і нижче [21, с. 3]. Таким чином, континентальний шельф розумыэться, як фактично затоплена морем частина території материка [12, с. 115].
Згідно визначенню Міжнародної комісії з номенклатури форм дна океану, шельф – це «зона, яка простягається навколо континенту від лінії найнижчої води до глибин, на яких крутизна підводного схилу різко збільшується».
Однак багато вчених вважає, що таке визначення є неповним, тому що не враховує геоструктурні ознаки різноманітних видів шельфів (шельфа підводних платформ, шельфа складчастих областей, шельфа острівних дуг тощо) [11, с. 143]. Середня ширина зони шельфів – близько 42 миль (78 км), при чому мінімальна – менше 1 милі, а максимальна – більше 800 миль (1500 км). Наприклад, Барєнцеве море має континентальний шельф, який склаєає все його дно і простягається на ширину, що дорівнює ширині Європи з півночі на південь.
Між зовнішньою межею шельфу та глибоководною областю океану розташовується континентальний (материковий) схил. Ширина цього схилу в середному складає 10-20 миль (18-37 км), а його нахил – близько 4°. Але нерідко зустрічаються континтальні схили, що мають 25°, а іноді навіть 45°, крутизни [Див. Мал. 2 Додатків]. Також у шельфовій зоні нерідко присутні каньйони, впадини та підводні височини.
Зона континентального шельфу земної кулі складає приблизно 20% площі суходолу, а їх геологічна подібність дає підстави вважати, що шельф має не менше 20% мінеральних запасів від величини запасів на суходолі. Окрім того, часто континентальний шельф має родовища нафти та газу, які зазвичай є значно багатшими, ніж ті, що знаходяться на суходолі. Вже в кінці 60-х років, за приблизними оцінками, видобуток нафти і газу на шельфі Світового океану складав відповідно 20 і 10 відсотків від усього видобутку [21, с. 3-4] На сьогоднішній день видобуток нафти з шельфу складає одну четверту, а газу – одну десяту всього видобутку.
Вищезгадані факти і є тим найголовнішим , що зумовлює зацікавленість держав світу у здійсненні певних прав над континентальним шельфом. Від самого початку експлуатації багатств дна Світового океану виникла необхідність створення правового статусу області континентального шельфу, про що детальніше буде сказано в наступних розділах.
Необхідно підкреслити, що правовий статус є немислимим без певного правового визначення, яке власне і складає основу даного статусу. І чим чіткішим та повнішим є це визначення, тим стійкішою і життєздатнішою є правова модель, заснована на ньому, тим менше виникає проблем з реалізацією правового режиму об’єкту регулювання.
Проблема визначення континентального шельфу в міжнародному праві найгостріше виражена у частині визначення меж континентального шельфу. Проблема визначення меж континентального шельфу буде детально розглянута в наступному підрозділі, а також в інших частинах даної роботи. Тут же доречно навести визначення поняття континентального шельфу, яким воно постає з двох міжнародно-правових актів, які встановили правовий статус шельфу: Женевської конвенції про континентальний шельф 1958 року та Конвенції ООН з морського права 1982 року, положення якої чинні на сьогоднішній день.
У Конвенції про континентальний шельф 1958 року вказується, що «для цілей даної конвенції термін «континентальний шельф» використовується у значенні (а ) дна і надр підводних районів, що прилягають до берегу, але знаходяться за межами територіального моря і сягають глибини в 200 миль, або більше – до тих меж, де глибина вод, що покривають їх, дозволяє експлуатувати природні ресурси вказаних районів; (б ) у значенні дна і надр таких підводних районів, що прилягають до берегів островів» [1, p. 2].
Таке визначення континентального шельфу породило певну правову невизначеність, що призвело до різного трактиування державами меж континентального шельфу. Це породило низку правових питань. Відповіддю на ці питання стала Конвенція ООН з морського права 1982 року, в якій визначення континентального шельфу є якісно вдосконаленим. Згідно цієї Конвенції, дано таке визначення континентального шельфу: «Континентальний шельф прибережної держави включає в себе дно та надра підводних районів, які простягаються за межею територіального моря і є натуральним продовженням її території до зовнішнього краю підводної частини материка, або до 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, де край материка не досягає цієї відстані» [2, p. 53].
Як видно з даного визначення, Конвенція 1982 року зовсім інакше підходить до визначення меж континентального шельфу, але в частині, що не стосується меж шельфу, дані Конвенції одностайні і визначають юридичний континентальний шельф як дно та надра геологічного континентального шельфу та інших підводних районів. Звідси виплаває, що юрисдикція прибережної держави щодо свого континентального шельфу не поширюється на води над дном, які є або виключною економічною зоною (має особливий правовий режим, який надає прибережній державі певні виключні права стосовно водного простору між територіальним морем і 200 морськими милями, що відразовуються від вихідних ліній), або іноді відкритим морем, що простягається за межі виключної економіної зони. Ця юрисдикція також не може поширюватися і на повітряний простір над відповідними водними районами. Відповідно до цих визначень, юридичне поняття континентального шельфу включає в себе, окрім самого шельфу, прибережні райони морського дна, де континентального шельфу у прямому сенсі немає, а також райони морського дна за межами континентального шельфу. Крім того, якщо з географічної точки зору шельф починається від берегу моря, то з юридичної – від зовнішнього кордону територіального моря, оскільки територіальне море, морське дно та його надра в межах територіального моря входять до складу державної території прибережної держави [8, с. 120-121].
Підсумовиючи все вищесказане, зазначимо, що з міжнародно-правової точки зору під континентальним шельфом в загальних рисах розуміється морське дно, включаючи його надра, що простягається від зовнішньої межі територіального моря до фіксованих міжнародним правом меж, над якими прибережна держава здійснює суверенні права в цілях розвідки та розробки його природних ресурсів [12, с. 115].
Отже, в даному підрозділі було наведено геологічний та географічний зміст поняття континентального шельфу. Відповідно до даних наук, континентальним шельфом є продовження материкової земної кори під водною товщою і є тотожною за своєю геоморфологією та іншими ознаками з континентом. В свою чергу, міжнародно-правова наука закріплює за терміном «континентальний шельф» відмінне від природознавчих наук значення, оскільки головною задачею міжнародного права в даному випадку є встановлення певних об’єктивних правил для економічної експлуатації державами шельфу. Звідси правова наука визначає континентальний шельф як певну частину простору земної кулі, на яку поширюються права держав світу, відмінні від прав, які вони здійснюють над частинами суходолу та водами Світового океану.
1.2 Проблема визначення меж континентального шельфу в міжнародному праві
В попередньому підрозділі було наведено визначення континентального шельфу, яке встановила Женевська конвенція про континентальний шельф 1958 року. Проаналізувавши його, можна зробити висновок, що дана Конвенція встановила два критерії для визначення зовнішньої межі континентального шельфу. Це, по-перше, глибина (200 м), а по-друге, технічна доступність [8, с. 118]. В той же час деякі дослідники виділяють і третій критерій - прилягання шельфу до узбережжя [16, с. 238].
Континентальний шельф за своєю геофізичною природою та характеристиками не є всюди однаковим. В деяких місцях він дуже широкий, крутизна його схилу невелика, а води, що покривають його, мають невелику глибину. Державам, що мають такий шельф, наприклад Аргентині, вигідно використовувати критерій глибини при визначенні свого шельфу. Інші держави (наприклад, Чилі, Перу, Іспанія) мають дуже вузький шельф, оскільки майже відразу проходить різкий обрив на великі глибини. Таким чином, для таких держав застосувати критерій глибини є вочевидь невигідно [8, с. 118].
Критерій глибини свідчить про геологічне походження юридичного визначення терміна «континентальний шельф». Глибина 200 м була згадана в зв'язку з тим, що геологічно, як правило, шельф закінчується саме на цій глибині, а далі йде різкий ухил морського дна і починається континентальний схил [17, с. 239].
Що ж стосується критерію технічної доступності, то його застосування є, без сумніву, вигідним для розвинутих держав, які мають у своєму розпорядженні високі технології, що дозволяють здійснювати видобування корисних копалин на глибинах, що значно перевищують 200 м. Однак такий критерій не може влаштовувати ті держави, технвчні можливості яких є обмеженими [8, 118-119]. Цей критерій був включений до статті 1 Конвенції 1958 року з метою встановити компромісне рішення між тими країнами, які виступали за фіксовану зовнішню межу шельфу, і державами, які не бажали визначенності в цьому питанні. Однак до прийняття Конвенції 1982 року цей критерій виклика́в критику в багатьох країнах світу.
Критерій «технічної доступності» позбавлений юридичної визначеності стосовно зовнішньої межі «континентального шельфу». Це давало привід до розширеного тлумачення деякими державами юридичного поняття континентального шельфу. Вони вважали, що на основі положення статті 1 Конвенції 1958 року все дно Світового океану може бути поділене між прибережними державами.
Крім того, що ця ідея позбавлена будь-якого підґрунтя з точки зору положень Конвенції про континентальний шельф (які мали за мету зовсім інше), вона також направлена на перегляд фактично всіх інститутів міжнародного морського права і перш за все на ліквідацію принципу свободи відкритого моря [16, с. 239].
Що ж до критерію прилягання континентального шельфу до берегу, цікаво відмітити, що вже в перших рядках статті 1 Коненції 1958 року, де йде мова про термін «континентальний шельф» , вказується, що він застосовується до «дна і надр підводних районів, що прилягають до берегу». Це пряма вказівка на геологічне походження терміну «континентальний шельф». Але далі в статті підкреслюється, що , хоча райони континентального шельфу і прилягають до берегу, однак вони знаходяться за межами територіального моря. Виникає питання, чому Комісія міжнародного права не сформулювала статтю 1 в наступному вигляді: «Термін «континентальний шельф» вживається стосовно поверхні та надр морського дна підводних районів, що знаходяться поза зоною територіального моря»? Порушене таким чином питання підтверджує, що Комісія не випадково використала термін «прилягання». В літературі часто намагаються обійти положення статті 1 Конвенції, що вказує на характер прилягання районів континентального шельфу.