Курсовая работа: Вклад Х.Д. Алчевської у розробку методики читання

Вступ

Багату і велику культурну спадщину має Україна. Немале місце в цій скарбниці займає педагогічна спадщина. Тільки в наш час в усій своїй величі постали перед народом дорогі для нас, безсмертні педагогічні ідеї Шевченка, Франка, Грабовського, Лесі Українки, Ушинського тощо. Проте чимало цінної педагогічної спадщини залишається у нас ще не дослідженою. Це передовсім стосується спадщини тих прогресивних педагогів, діячів народної освіти, які в дореволюційний час на Україні, в умовах жахливого соціального і національного гноблення, коли царизм забороняв українську школу.

Серед цих діячів особливо цікавою для нас є світла постать харківської вчительки, яка все життя віддала справі народної освіти в повному розумінні цього слова, Христини Данилівни Алчевської. Х.Д. Алчевська була відома своєю просвітницькою і педагогічною діяльністю не лише в Україні, а й далеко за її межами. Христина Алчевська містила у собі рідкісний дар теоретика, експериментатора, педагога. Вважаючи народну освіту одним із головних факторів розвитку суспільства, Алчевська намагалася використати її на благо культурного і духовного відродження рідного краю.

Відмінними принципами її вчення про виховання і освіту молоді, дорослих є народність, демократизм, гуманізм. Педагогічні ідеї народної вчительки знайшли відображення в творах: «Передумане і пережите» (1912), «Півроку із життя недільної школи», «Історія відкриття школи в селі «Олексіївка», а також у визначних працях «Що читати народові?» та «Книзі для дорослих». У них були викладені прогресивні думки про організацію народних недільних шкіл, про завдання, форми, методи та методику виховання і освіту дорослих, про роль особистості вчителя.

Х.Д. Алчевська – організатор і незмінний керівник славнозвісної Харківської жіночої недільної школи. Понад півстоліття школа Алчевської «була лабораторією, де розроблялися методи занять з дорослими», куди приїздили знайомитись з організацією роботи і веденням справ представники недільних шкіл з усієї України. Х.Д. Алчевська об′єднала навколо себе прогресивні кола вчених, письменників тощо. Вона була впевнена, що тільки освіта допоможе народу прозріти, виховати в собі прекрасні людські якості.

Великого значення надавала Алчевська вивченню української мови. Саме любов до рідного слова спонукала її, палку ентузіастку, сповнену жадоби до суспільної діяльності, пристрасно люблячи свою рідну Україну, прийти в школу з ідеєю вчити своїх земляків на їхній рідній мові. Сама Алчевська бездоганно володіла українською мовою і виразною дикцією. В часи заборони української мови, в дні, коли навіть український одяг вважався нелегальним і його забороняли носити на вулиці, вона вчила харківську молодь саме цією, рідною мовою. Вона з великою повагою ставилася до визначних синів українського народу – Шевченка і Франка, до видатного вченого Потебні, до талановитого поета Мови та ін. І не випадково, що саме з ініціативи Х.Д. Алчевської на кошти її сім’ї перший у світі пам’ятник Т.Г. Шевченку було поставлено в садибі Алчевських.

Педагогічна діяльність Алчевської досі не вивчена, її творча спадщина залишається не дослідженою і маловідомою. Але в умовах відродження духовності українського народу, який завжди дорожив вихованням підростаючих поколінь, ця спадщина має особливу неоціненну вартість…

Метою нашої роботи є дослідити вклад Х.Д. Алчевської у розробку методики читання, освіти дорослих, зокрема жіночої.

Об’єктом дослідженн я є педагогічна спадщина Х.Д. Алчевської.

Предметом дослідження є робота Христини Алчевської на ниві народної освіти у Харківській недільній школі.

Джерельною базою роботи було опрацювання 10-ти публікацій.

Курсова робота складається з вступу, 3-х розділів, висновку та списку використаної літератури.

Життєвий і творчий шлях

Велика народна вчителька, яка все життя віддала справі народної освіти, народилася 4 (6) квітня 1841 р. в Борзі – повітовому містечку Чернігівської губернії в сім’ї поміщиків.

Батько – Д.Л. Журавльов, викладач міського училища, мати – дочка героя Вітчизняної війни 1812 р. генерала Вуїча. Д.Л. Журавльов був людиною черствою і жорстокою, часто сварився з дружиною, діти теж рідко відчували його ласку. В родині Журавльових було «гнітюче важко». Чималий посаг матері швидко сплив, і сім’я жила бідно – на одну вчительську платню батька.

Згадуючи про своє дитинство, Христина Алчевська писала: «Я обожнювала мою матір… люблячу, рвійну, зі світлим розумом і даром «привертати серця людей». Батька я не любила – це був бездушний егоїст, який часом несправедливо ображав мою бідну матір, що страшенно обурювало проти нього моє дитяче серце. Він не любив нас, дітей, а братів моїх нещадно бив. Батько також чинив розправу і над дівчатами, кріпачками моєї матері: їх клали на підлогу, в головах їх сидів один мужик, тримаючи жертву за плечі, в ногах другий, а батько, весь почервонілий від люті, з спотвореним обличчям, нещадно бив нещасну, незважаючи на її одчайдушні крики. Це відбувалося щоразу… Почувши страдницькі стогони, ми вривалися в кімнату батька, ставали перед ним на коліна, складали руки і, ридаючи, повторювали: «Перестань, перестань; вона більше не буде!»

У дитинстві батько забороняв Алчевській учитися. Він говорив уїдливо: «Навіщо дівчині грамота? Щоб писати любовні записки?» Мабуть і це було причиною того, що дівчина ненавиділа батька. Між іншим, грамотність серед дівчат її стану була досить розповсюджена. І тому, не зважаючи на заборони батька, дівчина навчилася читати і писати самотужки, підслуховуючи через шпаринку дверей уроки, які проводив семінарист з її братами. Незвичайні здібності у дівчини виявились ще в дитинстві. Про це свідчить хоча б те, що вона навчилася читати і писати раніше, ніж брати. Більше того, коли брати вчилися в гімназії, Христя писала за них твори, на високий рівень яких звертали увагу вчителі. Нерідко на полях зошитів хлопців вони зазначали: «Прекрасно», «Чудово», «Відчувається безсумнівний талант». Згодом Христя почала писати твори й за інших гімназистів, заробляючи таким чином гроші на книжки і навчальні посібники для братів.

З раннього дитинства Христя захоплювалась читанням. Дуже скоро вона перечитала з батькової бібліотеки майже всі книжки, які живили її дитячу уяву. Дівчина не лише переживала радості та прикрості героїв творів, а й робила їх дійовими особами своїх ігор. Христина нерідко влаштовувала справжні читання на кухні кріпакам: «…Я відчувала якийсь особливий інтерес до кухні, куди нам, дітям, заборонено було ходити. Я дуже любила всіх материних кріпосних слуг, і вони любили мене. І ось, коли батько і матір не бували дома, або ж вони були зайняті гостями, я пробиралася потихеньку в підвальний поверх, в кухню, зі своєю любимою книжкою в руках, сідала на почесне місце, на лаву, за великим білим людським столом, – і починалося голосне читання. Мабуть, у це читання я вкладала багато чуття і виразності, бо аудиторія моя слухала мене, затамувавши подих, і в кухні лунав то дзвінкий сміх, то стримані зітхання жінок. Вже тоді між мною і народом лягли якісь невловимі зв’язки, що зблизили нас навіки». Знайомство з побутом простих людей, з їхнім життям заклало в серце маленької Христі зернятко любові, поваги, співчутливе ставлення до цих знедолених людей. Усі ці риси згодом виявились у Х.Д. Алчевської – громадянина і педагога.

Ще в ранньому дитинстві Алчевська пройнялась духом народної боротьби. Велике враження на неї справили розповіді про подвиги діда – героя Вітчизняної війни 1812 р. – генерала Вуїча. Не випадково Кримська війна викликала в її дитячому серці такі почуття, які примусили звернути на себе увагу навіть столичну газету, що в 1854 р. повідомляла:» Ми одержали листа з Курська з надісланими віршами дванадцятирічної дівчинки Христини Журавльової до дев’ятирічного її брата х приводу теперішньої війни. Зі слів відправника листа, дванадцятирічна дівчина зовсім не навчилася піїтики, мало знайома з українською граматикою і, правду кажучи, вірші її неправильні. Та в них яскраво сяє українське почуття і народна войовничість. Христина Журавльова – онука по своїй матері хороброго генерала Вуїча.

Більш глибоке знайомство з життям простого народу відбулося у Христі тоді, коли вона разом з батьками у дев’ятирічному віці переїхала до Курська. Тут, у маєтку знайомих Маличич, у селі Маличич, Христина Данилівна Алчевська ближче знайомиться з життям селян, бачить горе, безпросвітну темряву й безвихідність трудового народу. Вона починає розуміти, що тільки набуті знання допоможуть трудовому народові стати вільним і досягти кращого майбутнього. І тут вона вперше пробує свої сили на ниві народної освіти – вчить грамоті селянських дітей. Однак відчуває, що цього занадто мало, що вона може дати народові. І вона, з усім запалом молодості, віддається боротьбі проти соціального і національного гніту народів.

У шістнадцять років Христю спіткало велике горе – померла мати. Життя її, й без того безрадісне, стає ще гнітючішим. Лише захоплення книжками і мрія про майбутню роботу серед знедоленого народу полегшують її існування.

Роки юності Х.Д. Алчевської співпали з перед реформаторським періодом (кінець 50-х рр. ХІХ ст.), коли в Росії різко загострились класові суперечності. Прогнилий кріпосний лад показав свою неспроможність задовольнити зростаючі потреби суспільства. В країні створювалась революційна ситуація. Починався новий період визвольного руху, який очолила революційна демократія.

Христя почала відвідувати гуртки молоді, «де багато читали, дискутували, багато говорили про народ, про роботу для народу». Вона знайомиться з політв’язнем Левченком, якого безнадійно хворим на сухоти відпустили додому, бачить у ньому свого однодумця.

Пізніше, під час російсько-турецької війни 1877–1878 р., в перемогу якої внесла свою частку і Х.Д. Алчевська, допомагаючи пораненим солдатам у госпіталях Харкова, народна просвітителька, узагальнюючи спостереження, впевнена у правоті своїх висновків, писала: «…Якщо існує теплота сердечна, чесність, поезія, задушевність, щирість, то це саме серед простого народу. Якщо вірити в майбутнє України, то тільки покладаючи всі надії на цей дивовижний, великодушний, самовідданий народ. Якщо чекати месії, який врятує нас, то тільки від нього.»

Революційно-демократичний рух 60-х рр., що дедалі поширювався, захопив і юну Христю. Про це вона з гордістю згадувала: «З усім запалом молодості я віддалася цьому рухові».

Це вона в пору своєї юності під псевдонімом «Українка» листувалася з О.І. Герценом. Відомо два листи Х.Д. Алчевської до О.І. Герцена. Перший, написаний у 1859 р., був опублікований у журналі «Житє і слово» за 1895 р. М. Драгоманов у передмові до листа зазначав: «У паперах Герцена (псевдонім «Іскандер») ми знайшли лист до нього дівчини, котра підписалась «Українка», і публікуємо його як документ з тодішнього громадського життя».

У листі насамперед говорилось про роль О.І. Герцена у тогочасному суспільному житті, яку відводила йому революційно настроєна молодь, показується ставлення прогресивної інтелігенції до палкого борця проти самодержавства і кріпосництва, продовжувача революційних традицій декабристів, видавця «Колокола», нездоланного «володаря душ», автора заклику «В народ! До народу!»

«Іскандере!…Журнал Ваш жадібно читають по всій Україні… Ми чекаємо від Вас заповіді, з якої і ми б навчилися бути посильно корисними нашому народові, що так довго страждав і тепер ще страждає від неуцтва. Говоріть! Ми слухаємо Вас, ми чекаємо від Вас слова, як в посуху чекають дощу, як кораблі, що стоять на якорі, чекають вітру… Говоріть, Іскандере! До Вас прислухається вся Україна, за винятком хіба-що кількох старих душею, закостенілих у своїх вікових забобонах і які не згоджуються відступити від них; але боротьба з ними не страшить нас; боротися можна лише з рівним собі ворогом, а у цих панів немає переконань, у них є тільки впертість; чого варта вона перед величезною силою нашого переконання? Залиште мертвим ховати своїх мерців…»

Христя закликала всіх жінок виявити свої здібності, зокрема наголошувала на праці в ім’я трудового народу, «щоб хоч цим відшкодувати борги наших бабусь, які вважали і працю, і душу, і серце, і розум, і майно своїх селян своєю власністю і які користувалися всім цим, як власною річчю».

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--