Курсовая работа: Вплив соціально-виховних інститутів на процес соціального становлення особистості

Індивідуальна допомога реалізується у процесі: сприяння людині у рішенні проблем; створення спеціальних ситуацій у життєдіяльності виховних організацій для її позитивного саморозкриття, а також підвищення статусу, самоповаги і т.д.; стимулювання саморозвитку.

Індивідуальна допомога – це свідома спроба допомагати людині у накопичені знань, установ і навичок, необхідних для задоволення своїх позитивних потреб і інтересів і задоволення аналогічних потреб інших людей; в усвідомлені людиною своїх цінностей, установ і умінь; у розвитку самосвідомості, у самовизначенні, самореалізації і самоствердженості; у розвитку розуміння і сприйняття по відношенню до себе і до інших, до соціальних проблем; у розвитку почуття причетності до родини, групи, соціуму; у виробці стратегій адаптацій і обособлення у соціумі.

Звичайно, що міра систематичності, інтенсивності, характер, зміст, форми і способи організації соціального досвіду, освіта і індивідуальна допомога безпосередньо залежать від віку і статі учнів, а також у певній мірі від їх етноконфесійної і соціально-культурної приналежності.

Природно також, що у різних типах виховних організацій і у конкретних організаціях об’єм і співвідношення окремих складників (організації соціального досвіду, освіти і індивідуальної допомоги) суттєво різні. Різниця залежить як від типа організації, так і головним чином від ціннісних спрямувань, установ і імпліцитних концепцій виховання, які реалізують у своїй діяльності працюючі в них педагоги. Останнє визначає те, яку взаємодію реалізують у виховній організації.

Взаємодія у процесі соціального виховання є обміном між суб’єктами інформацією, типами і способами діяльності і спілкування, ціннісними орієнтаціями, соціальними установками, відбір і засвоєння яких має вибірковий характер. Така взаємодія у значній мірі соціально діференцьована, індивідуалізована і варіативна, оскільки конкретні учасники взаємодії, які є членами певних етнічних, соціальних і соціально-психологічних груп, більш-менш свідомо і цілеспрямовано реалізують у взаємовідносинах між собою той тип соціальної поведінки, який схвалюється у цих групах і має свою специфіку.

У цілому взаємодія – діалог вихователів і вихованців, а також вихованців між собою, зміст, характер і виховна ефективність якого встановлюється тим, які особистості в ньому приймають участь, в якій мірі вони самі відчувають себе особистостями і бачать особистість в кожному, з ким спілкуються.

Здійснююче у процесі взаємодії соціальне виховання створює більш-менш благодатні умови і можливості для оволодіння людиною позитивними соціальними, духовними та емоційними цінностями, а також для його самопізнання, самовизначення, самореалізації, а в цілому – для придбання досвіду адаптації і обособлення у суспільстві.

Становлення особистості через виховання

Перші спроби розглядати виховання як соціальний феномен зробив Е. Дюркгейм. Виховання за своєю природою є таким: його сутність полягає в соціалізації індивідів, підготовці до життя, до взаємодії у групах, суспільстві. Виховувати дитину – означає проявити до неї «примушення», яке є головною ознакою соціального факту. З розвитком соціології підтвердилася соціальна суть виховання: це процес, який відбувається у формі спілкування та взаємодії між суб’єкт-об’єктами виховання і практично неможливий без їх спільної діяльності. Також це процес, пов’язаний із безперервним порівнянням та оцінюванням суб’єкт-об’єктів виховання один одного стосовно відповідності нормам та вимогам суспільства, ступеня засвоєння суспільних цінностей. Виховання як соціальна система має структуру, що містить такі об’єкти: люди, «об’єкт-суб’єкти» виховання, соціальні інститути виховання, культура та «окультурене» природне середовище і напрямки виховання. Це система, яка взаємодіє з іншими соціальними системами: виробничо-економічною, політичною, соціальною, духовною.

Соціал