Курсовая работа: Врахування особливостей психічного, фізичного і соціального розвитку дитини у дошкільному віці під час організації педагогічного середовища у системі "Дитина-група однолітків"

Отже, головна мета дошкільної освіти на сучасному етапі – розвиток дитини як особистості, що передбачає турботу про її здоров'я, духовне й соціальне благополуччя тощо.

Турбота про фізичне здоров'я дитини завжди була й лишається одним із головних завдань педагогічної роботи. Сьогодні переважна більшість дошкільнят потерпає через дефіцит руху, недостатню загартованість, низьку витривалість. Тож у Програмі головну увагу приділено збереженню та розвитку здорового способу життя дошкільників, створенню умов, які запобігають дії шкідливих чинників. Оскільки фізичне здоров'я нерозривно пов'язане з психічним, фізичним і соціальним розвитком, його збереження та зміцнення можливе лише за умови поєднання медичних засобів, оптимальної системи педагогічних впливів, координації дій медичного персоналу, вихователів, батьків, психологічної служби. Так, позитивним зрушенням є об'єднання зусиль батьків та педагогів щодо організації таких форм роботи, як батьківський всеобуч, школа молодої родини, свідоме батьківство тощо.

Також програмою передбачено формування шкільної зрілості:

а)розумової зрілості, показником якої є диференційоване сприймання, довільна увага, елементарні форми аналітичного мислення; знання про природу, культуру, людей, самого себе; здатність висловлювати елементарні судження, обґрунтовувати свої думки;

б)соціальної зрілості, пов'язаної з умінням спілкуватися з дорослими та однолітками, ініціювати контакти, налагоджувати спільну взаємодію, домовлятися, узгоджувати свої дії з партнерами, допомагати іншим людям, мобілізовуватися на долання труднощів, виявляти відповідальність, виробляти самооцінні судження, поважати себе та інших;

в) емоційної зрілості, яка виявляється в певній емоційній стабільності дитини, її здатності адекватно реагувати на ситуації та події, орієнтуватися в настроях та станах людей, що навколо, брати їх до уваги, контролювати та регулювати свою емоційну поведінку, утримуватися від імпульсивних проявів.

Відсутність жорсткої регламентації життєдіяльності дошкільників, притаманної традиційній системі організації педпроцесу, дає можливість кожному педагогові творчо підходити до реалізації завдань Програми, створювати атмосферу доброзичливості, співпраці, толерантності, творчості й вільного вибору дітьми видів діяльності, проявів ними пізнавальної, рухової, пошукової, мовленнєвої та іншої активності в природному середовищі.

Особливо важливими завданнями є перебудова ставлення педагогів до дітей, організація спілкування з вихованцями на принципах партнерства, поваги до них, віри в досягнення дітей.

2. ПІДХОДИ ДО ОСВІТИ В РАННЬОМУ ДИТИНСТВІ

До недавнього часу в освіті існував лише біхевіоральний підхід: він полягає в тому, що поняття не мають вихідної точки в самій дитині, вони повинні бути привнесені дитині та поглинуті нею. Біхевіоральний підхід ставить в центрі учителя й основується на явному викладанні для «заповнення» дитини інформацією. Ця інформація зазвичай ретельно аналізується, розбивається на окремі завдання й подається послідовно дитині. Учитель розглядається як «вливач» інформації; це його робота - вкласти цю масу знань у дитину. Передбачається, що дитина освоїться з завданнями шляхом практичних знань і тренувань, перш ніж перейде до наступного етапу. Правильна відповідь часом підкріплюється винагородою. Біхевіоральний підхід вимагає, щоб учитель ретельно ознайомився з інформацією, якою володіє дитина, і перед переходом до нового ступеня має відбутися переоцінка знань, способом ряду послідовних анкет і перевірок.

На противагу до цієї програми існує особистісно-орієнтована програма, зокрема розвитковий підхід, на якому, останнім часом, більшість дошкільних закладів світу роблять акцент.

Розвиткова перспектива створює основу для розуміння й поваги до росту дитини. Вона містить в собі ідеї, що малі діти:

· Є активними учнями, що постійно засвоюють нову інформацію про навколишній світ через ігри.

· Проходять через передбачувані етапи розвитку.

· Залежать від інших у своєму емоційному та пізнавальному розвитку через взаємодії.

· Є унікальними індивідуальностями, що ростуть і розвиваються з різною швидкістю.

3. ТРИ ОСНОВНІ ПРИЦИПИ ПРОГРАМИ «Я У СВІТІ»

Програма включає в себе три основні принципи раннього дитинства: конструктивізм, практичні заняття, що стимулюють розвиток, і прогресивна освіта.

Конструктивізм

Конструктивісти вважають, що навчання відбувається тоді, коли діти починають розуміти сенс світу навколо них. Навчання стає принципом взаємодії, який охоплює дитину, дорослих, інших дітей та оточення. Діти складають чи будують своє власне розуміння світу. Вони починають розуміти те, що відбувається навколо них, синтезуючи новий досвід з тим, що вони зрозуміли раніше.

Наведений нижче приклад ілюструє конструктивістське навчання. Мала дитина, в якої в сім’ї є собака, їде з батьками за місто. Вони проїздять повз корову в полі. Хлопчик показує на неї і каже: «собака». Батьки відповідають йому, що це не собака, а корова і що корова відрізняється від собаки. Нова інформація буде перероблена відповідно до того, що йому вже було відомо і утворяться нові ментальні зв’язки. Хоча діти повинні самі будувати власне розуміння, знання та навчання, роль дорослої людини, як підсилюючої та посередницької особи є дуже важливою. Колектив учителів повинен забезпечити необхідні засоби й матеріали, надати підтримку, скерувати та викликати інтерес до максимальної реалізації здатності дитини до навчання.

Практичні заняття, що стимулюють розвиток

Навчальний план, сприятливий для розвитку, основується на знанні розвитку дитини, на розумінні, що всі діти розвиваються через загальні етапи розвитку і одночасно, що кожна дитина є унікальною та індивідуальною особою. Вчителі повинні знати типові риси росту і розвитку дитини для того, щоб забезпечити їй реальний набір навчальних матеріалів і видів діяльності. Вони повинні також спостерігати й прислухатися до відмінностей у вміннях та особливих інтересах дітей одного віку. Навчальний план, що відповідає інтересам розвитку, містить в собі такі види діяльності, які основані на цікавості дітей, їх пізнавальному рівні діяльності, їх соціальній та емоціональній зрілості. Такі види діяльності звертаються до природної поведінки дітей, задоволення від конкретних осмислених занять і бажання випробувати свої власні ідеї.

Програма, спрямована на підтримку розвитку, призначена для того, щоб допомогти дітям дати відповіді на свої власні запитання. Коли діти ставлять запитання, їх інтерес, мотивація та увага є автоматичними. Роль учителя полягає в знаходженні шляхів до отримання відповіді, що задовольнили б дитину, без надмірного спрощення запитання й переповнення дитини зайвою інформацією.

Прогресивна освіта

Джон Дьюї, визнаний батьком прогресивної освіти, підкреслював, що освіта повинна розглядатись як процес життя, а не підготовки до майбутнього життя. Дьюї доводив, що освіта як підготовка до дорослого життя «заперечує внутрішній ентузіазм і природність, які діти приносять з собою до школи, і відволікає увагу від тих учнів, які виявляють інтерес і здібності до більш абстрактного розуміння того, що вони можуть захотіти робити в майбутньому».

Освіта, орієнтована на дитину, робить і те, й інше: вона визнає, що ці точки зору не повинні бути взаємно виключаючими. Прогресивна освіта практикує формування розвиткових і конструктивістських принципів. Вона передбачає створення навчального середовища, яке стимулювало б вироблення вмінь та інтересів кожної окремої дитини, водночас визнаючи важливість навчання ровесника з ровесником або малої групи дітей разом.

4. СТВОРЕННЯ АКТИВНОГО НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА

Вихователі, що слідують програмі «Я у світі», закладають фундамент для того, щоб діти стали повноцінними, активними, успішно діючими дорослими людьми, які будуть піклуватись про інших і зможуть змінити свій світ. Вихователі також звертають увагу на сьогочасні потреби дитинства. Вони реалізовують ці завдання, широко застосовуючи ігри та індивідуалізацію. Індивідуалізація досягається ретельним врахуванням нинішньої стадії розвитку кожної дитини й планування ряду відповідних видів діяльності з тим, щоб кожна дитина досягла успіху у своїх заняттях. Можливість індивідуалізації передбачає знання про розвиток дитини, куди входять її здоров’я, фізичний та емоційний розвиток і здатність до пізнання. Це є процес прийняття рішень, коли вчитель спостерігає за дитиною, оцінює, в який момент дитина може досягти визначальних стадій розвитку, і вживає заходів, щоб викликати відповідну реакцію для цієї стадії розвитку дитини.

Індивідуалізація означає, що навчальний план класу задовольняє потреби кожної дитини в діяльності та відпочинку. Вона означає, що обладнання, матеріали та планування вашого класу стимулюють розвиток кожної дитини, і що обрані види діяльності відповідають стадіям розвитку. Це також означає, що спосіб, у який ви подаєте ці види діяльності, дає змогу кожній дитині досягти успіху, але при цьому докласти зусиль…Індивідуалізація є важливою метою, задля якої треба працювати, тому що чим більше Ви індивідуалізуєте, тим краще йдуть справи у вашому класі. Проблеми поведінки зменшаться, а обсяг навчання та розвитку зросте.

Чому нам потрібна індивідуалізація? Індивідуалізація узгоджує стадії розвитку, сильні сторони та потреби кожної дитини з навчальною діяльністю. Коли це відбувається, діти набувають знань і впевненості в собі. Вони готові до нових звершень.

Навчальна група із дитиною в центрі підтримує індивідуалізоване навчання. Обладнання, матеріали та планування навчальної кімнати стимулює розвиток кожної дитини, а обрані види діяльності відповідають інтересам кожної дитини. Діти здійснюють індивідуалізацію для себе, обираючи центр за улюбленим видом діяльності або, наприклад, беручи мозаїку з п’ятьма елементами замість двадцяти. Індивідуалізація також вимагає, щоб вихователь пропонував такі види діяльності, які дадуть кожній дитині відчуття успіху і вимагатимуть докладання певних зусиль. Можна оптимізувати обсяг індивідуалізації в групі. Плануючи гнучкі та цікаві види діяльності та уважно спостерігаючи за дітьми під час їхніх занять, учитель може змінювати й пристосовувати відповідним чином матеріали й види занять в разі необхідності. Більшість групових занять проводяться в малих групах для забезпечення максимального ступеня індивідуалізації. Щоденний навчальний план повинен бути пристосований до потреб дитини в активній діяльності та у відпочинку. Індивідуалізація є важливою частиною навчального плану, орієнтованого на дитину, оскільки чим більше ступінь індивідуалізації, тим ефективніше працюватиме вчитель.