Курсовая работа: Встановлення походження дітей. Оспарювання батьківства

ВСТУП……………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ ПРАВ

ДИТИНИ ………………………………………………………………..5

1.1. Історичний розвиток прав дитини……………………………………………...5

1.2. Конвенція ООН про права дитини………………………………………………6.

РОЗДІЛ 2 ОСОБИСТІ ПРАВА І ОБОВЯЗКИ БАТЬКІВ

ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ДІТЕЙ……………………………………10

2.1 Поняття батьківських прав і обов'язків та підстави їх виникнення………….10

2.2 Порядок встановлення походження дитини. Загальні правила

Визначення материнства і батьківства……………………………………………11

2.3Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають

у шлюбі між собою………………………………………………………………..17

2.4 Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі

між собою…………………………………………………………………………....19

РОЗДІЛ 3 Умови встановлення батьківства в

судовому порядку…………………………………………….22

3.1 Визнання батьківства за рішенням суду………………………………………22

3.2 Порядок встановлення батьківства……………………………………………..29

3.3 Порядок реєстрації народження дитини………………………………………..31

3.4 Порядок оспорювання батьківства (материнства)…………………………….35

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….38

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………...41

Вступ

Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Отже, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини - це "права росту", зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони - особливий зріз у загальному контексті прав людини. Існує стереотип, що хороша дитина - слухняна дитина. А слухняна - означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші, зазвичай діти в міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір триває просто на емоціях - і у підсумку ми маємо справу з соціально дезадаптованою поведінкою. Діти, які не вміють чинити опір, або вчаться лавірувати, або виявляються просто пригніченими. В усіх трьох випадках ми маємо негативні наслідки - в жодному з варіантів дитина не вчиться цивілізовано захищати себе, формувати власну точку зору і обстоювати її, тобто виховується безсловесна маса, якою легко потім маніпулювати. Зміни в суспільстві не можуть статися тільки внаслідок фактичних політичних кроків. Суспільство змінюється зсередини, а надійні зміни гарантовані тільки за участі молоді - активної, гідної, небайдужої.

Зараз проблема дитинства є найголовнішою проблемою в усьому світі, бо діти - наше майбутнє. Часто доводиться зустрічатись зі зневажливим та гордовитим ставленням дорослих до дітей, і тоді виникало питання: чи є в дитини якісь особисті права? Знаючи свої права з дитинства, людина зможе плідно й ефективно брати участь у розбудові правового суспільства нашої держави.

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ

1.1. Історичний розвиток прав дитини. Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов'язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.

З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв'язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини. [1]

Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об'єктом особливого нагляду і допомоги. Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі. [2]

Однак декларація (лат.Declaratia - проголошення) - не зобов'язує, не має певної обов'язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--