Курсовая работа: Взаємовідносини підлітків
Навіювання — найменш усвідомлюваний процес — грунтується на некритичному наслідуванні зразків поведінки іншої людини. Навіювання може бути пряме (коли один із партнерів по спілкуванню ставить перед собою таке завдання) і непряме, мимовільне.
Конформність, на відміну від навіювання, є процесом свідомої зміни оцінок, установок, поведінки під впливом групи. Це виражається у свідомій зміні ціннісних орієнтацій, прийнятті групових норм, очікувань та ролі, яку нав'язує група. Міра прийняття особистістю зовнішніх оцінок і норм поведінки свідчить про ступінь її конформності. Прийняття норм може мати поверховий характер або ж глибинний, пов'язаний зі зміною диспозицій особистості. Соціальні ролі особистості показують, як глибоко вона сприймає груповий тиск, виявляючи певну конформність.(2; 79-82)
Слід чітко розрізняти конформність як ситуативне явище та конформізм як рису характеру Конформність виявляється в повсякденному житті, оскільки людині доводиться узгоджувати свою поведінку з іншими людьми, з певними соціальними нормами. Конформізм як особистісна риса — це готовність людини змінювати власну поведінку, роль, думки та переконання відповідно до нав'язаних їй норм, оцінок.
Переконання — процес свідомого прийняття оцінок, думок і стереотипів поведінки, що належать групі. У процесі переконання відбувається звертання в основному до раціональних сторін психіки, досвіду, знань, логічного мислення, хоча все це не виключає участі емоцій та почуттів.
У повсякденній практиці спілкування явища навіювання, конформності, переконання ідуть поряд. Вплив людини на людину — процес багатоплановий, проте можна виділити кілька його загальних умов. Ступінь конформності та переконаності залежить від того, хто є суб'єктом впливу. Тут відіграють велику роль такі фактори, як соціальний статус особи, належність її до певної організації, вік, професія, популярність та ін. Вплив на людину буде ефективнішим, якщо він здійснюватиметься у присутності інших людей.
Міжособистісний взаємовплив залежить від ступеня визначеності чи невизначеності фактів і подій, завдяки яким приймаються ті або інші рішення. Дослідники виявили таку залежність: за умов високої визначеності 'Іавдань вірогідність зміни оцінок і думок менша, а адекватність їх вирішення виша; за умов високої невизначеності завдань вірогідність зміни оцінок більша, адекватність менша
Суттєвим моментом взаємовпливу є взаємини симпатій та антипатій. Міжособистісні симпатії «нав'язують» більшу згоду, антипатії - - незгоду. Симпатії роблять людей більш «відкритими» до взаємовпливу, антипатії, навпаки, — ізолюють їх один від одного. Людина малосприйнятлива до думок та оцінок людей, яким вона не симпатизує Причому антипатії можуть суттєво погіршувати сутність взаємовпливів. Тому оптимальними вважаються такі взаємини, які найменше пов'язані з симпатіями й антипатіями і спрямовані на ефективність діяльності.
Проте міжособистісні взаємовпливи можуть приводити і до характерологічних змін. У процесі спільного життя люди не тільки набувають загальних рис, що робить їх схожими один на одного, а й виробляють протилежні характерологічні властивості. Так, за даними досліджень, наявність у батька такої риси, як домінантність, спричинює формування в дитини зворотної риси — пасивності, але домінантність матері позитивно впливає на формування цієї риси в дитини. Загалом закономірність міжособистісних взаємин, що демонструє зближення психологічних рис у людей, названо -законом “міжосабистісного уподібнення”, а частковий його прояв - ефект “поляризації” особистісних рис — формується у процесі тривалих взаємин.
1.2 Типи міжособистісних взаємин
Оцінка міжособистісних взаємин передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяються взаємини знайомства, приятелювання, дружби, Коли один з партнерів сприймає ці взаємини тільки як знайомство, а інший — як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні взаємини можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних взаємин: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні Вона спирається на кілька критеріїв: глибину взаємин, вибірковість щодо партнерів, функції взаємин.
Головним критерієм розрізнення міжособистісних взаємин є рівень включення особистості в взаємини. У структурі особистості виділяють такі рівні: загальновидові, соціокультурні, психологічні, індивідуальні. Найбільше включення індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Взаємини знайомства, приятелювання обмежуються включенням у взаємодію переважно видових та соціокультурних особливостей особистості.
Другий критерій — вибірковість щодо партнерів — можна визначити як кількість ознак, що мають значення для встановлення та відтворення взаємин. Найбільшу вибірковість виявляють взаємини дружби, подружні, кохання, найменшу - знайомства. Середня кількість осіб, уведених у взаємини знайомства особистості, 150-500, приятелювання – 70-150, взаємини дружби охоплюють 2-3 особи.(12; 63)
Функції взаємин виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного смислу для партнерів. Додатковими критеріями розрізнення міжособистіених взаємин є дистанція між партнерами, тривалість та кількість контактів, норми взаємин, вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така — з поглибленням взаємин скорочується дистанція, збільшується частота контактів.
Міжособистісні взаємини е найбільш значущими для особистості Неофіційність, особиста значущість, емоційна насиченість становлять основу для впливу міжособистісних взаємин на особистість.
1.3 Міжособистісні взаємини як чинник розвитку особистості
Через міжособистісні взаємини підліток включається в систему суспільних взаємин.
Міжособистісні взаємини є своєрідною сполучною ланкою трьох видів спільної діяльності: гри, учення, праці. Саме через них і завдяки ним діяльність людини постає такою різноманітною і розвиваючою. Відносне переважання орієнтацій міжособистісних взаємин на інтелектуальне, емоційно-комунікативне, і практичну взаємодію показує характер відношення людини і груп людей до діяльності як до гри, навчання або праці, коректує адекватність своєї поведінки.
Формування міжособистісних взаємин пов'язане з рядом проблем. Одна з причин полягає у визначенні умов і особистісних якостей, що роблять одну людину відомішою ніж інша. Виявлення чинників, що визначають популярність-непопулярність осіб в колективі, дає можливість прогнозувати характер розвитку міжособистісних взаємин. Важливою в цьому плані є інформація про той, хто в колективі відкидається, які якості особистості визначають цей ефект взаємин, що можна зробити для зняття негативних установок членів колективу. Наступною проблемою виступає дослідження міжособистісних притягань і симпатій на різних рівнях взаємозв'язаної, від приятельських і дружніх взаємин до подружніх. Суперечність між пошуком себе подібного, орієнтації на симпатії і зіткнення з несхожими – ось джерело постійного розвитку міжособистісних взаємин. Неадекватне очікування в стосунках, як і їх прояв в поведінці, приводять до розпаду міжособистісних взаємин. Специфіка міжособистісних взаємин в колективі, віково-статеві, професійні і інші особливості його членів визначають критерії і еталони, що використовуються суб'єктами у виборі партнерів для спілкування. Істотним чинником, що визначає характер міжособистісних взаємин, є статева відмінність і особливості взаємин в одностатевих і різностатевих парах, групах. Коли ці два компоненти взаємин доповнюють один одного - міжособистісні взаємини врівноважуються.
Для суспільного функціонування особи як соціальної одиниці необхідне спілкування в певних сферах і кругах спілкування, відповідних її віковим особливостям, природним потребам, загальноприйнятим нормам, правилам і суспільним стереотипам поведінки. Система міжособистісних взаємин, відображаючи форму і зміст спілкування, забезпечує соціалізацію особи в різних сферах її спілкування.
Під спілкуванням мається на увазі процес інтелектуального і емоційного обміну між людьми, виникнення розвиток міжособистісних і групових взаємин, що визначають його характер.(сх. 1)
Схема 1.
 | ||
| ||
Спілкування має дві взаємозв'язані і взаємообумовлені сторони: спілкування в мікросередовищі (середовище особистості) і в макросередовищі, що має вирішальну роль.(9; 238)
Розвиток і становлення особистості є результат її взаємодії з середовищем. Деформація взаємин підлітка з людьми, що оточують його, визначає складність структури особистості підлітка і створює умови для асоціальної спрямованості поведінки.
1.4 Психологічна характеристика і особливості міжособистісних взаємин дітей підліткового віку
Міжособистісні взаємини учня з однолітками, що виникають стихійно або організовувані дорослими, мають виражені вікові соціально-психологічні характеристики.
Фаза індивідуалізації, характеризується уточненням і розвитком уявлень про самого собі – формуванням образу "Я". В порівнянні з початковою школою у дітей інтенсивно розвивається самосвідомість, розширюються контакти з однолітками. Участь в роботі різних громадських організацій, гуртків по інтересах, спортивних секцій виводить підлітка на орбіту широких соціальних зв'язків. Розвиток рольових взаємин поєднується з інтенсивним формуванням особистісних взаємин, які з того часу набувають особливо важливого значення.
Взаємини з однолітками стають більш вибірковими і стабільними. При збереженні високо цінованих властивостей "хорошого товариша" підвищується роль етичного компоненту у взаємооцінках. Морально-вольові характеристики партнера стають найважливішою підставою переваг. Статус особи понад усе пов'язаний з вольовими і інтелектуальними властивостями учня. Високо оцінюються однолітки, яких відрізняють готовність і уміння бути хорошим товаришем. Доброта, як і в початковій школі, залишається одним з провідних підстав міжособистісного вибору.
Як популярні, так і непопулярні школярі відрізняються по рівню соціального розвитку особистості. Перші демонструють зріліші підходи до аналізу конфліктів. Вони аналізують ситуації досить об'єктивно і розглядають їх навіть декілька відчужено. Сприйняття подій у непопулярних обмежене рамками конкретної конфліктної ситуації. Вони або йдуть від рішення, або, орієнтуючись на миттєвий результат, не замислюються про наслідки зроблених ними дій. (6; 37)
Загострена потреба в індивідуалізації особистості у поєднанні з максималізмом в оцінках тих, що оточують, які теж прагнуть знайти і продемонструвати свою індивідуальність, може ускладнювати процеси групового розвитку. "Індивідуалізація породжує напружену потребу, яка була б одночасно саморозкриттям і проникненням у внутрішній світ іншого.