Курсовая работа: Європейська валютна система і проблеми Європейського союзу

Мобільність факторів виробництва. Р. Мандел стверджував, що «валютна зона є оптимальною у випадку високої мобільності факторів виробництва в межах розглянутої області, а фіксований обмінний курс відіграє роль коригуючого механізму на противагу гнучкого обмінного курсу». Таким чином, мобільність праці стала першим критерієм у теорії ОВЗ.

Проведений Р. Манделлом аналіз ґрунтувався на досить простій моделі, у межах якої розглядалися дві країни, які постійно знаходяться в ситуації повної зайнятості і рівноваги платіжного балансу. Припускалась повна немобільність робочої сили між країнами. Наступним припущенням моделі було те, що номінальна заробітна плата і ціни в короткостроковому періоді не могли змінюватися без виникнення безробіття. Зміни реального курсу, а отже, конкурентноздатності економіки цілком визначаються коливаннями номінального обмінного курсу. Крім того, політика центрального банку була спрямована на стримування інфляції. В основі моделі лежав ефект зрушення попиту, який проявлявся у переході регіону від споживання товару, що виробляла країна А на споживання товару, що виробляла країна В (див.рис.1.1). Спочатку розглядалася ситуація, коли країни А і В мають власні валюти. Зрушення попиту приводить до безробіття і падіння рівня ВВП в країні А та зростання ВВП й інфляційного тиску в країні В, а також до негативного сальдо країни А і позитивного сальдо торгового балансу країни В. У моделі можна прослідкувати, що виконується закон єдиної ціни, тобто, коли ріст попиту на продукцію країни В приводить до появи інфляційного тиску на ціни продукції усередині країни В, а також до подальшого росту пропозиції продукції. Це, у свою чергу, призводить до збільшення попиту на працю в країні В й у короткостроковому періоді до підвищення рівня заробітної плати, що також сприяє росту цін. Аналогічним чином у країні А буде спостерігатися зниження цін на вироблену продукцію і рівня зайнятості. Якщо дві країни мають різні валюти, то цього можна досягти зміною обмінного курсу. Країна А мусить провести номінальну девальвацію її валюти по відношенню до валюти країни В з метою зменшення експортних цін країни А для відновлення попиту на її продукцію. Альтернативно, за умов відсутності дій країн А, країна В для стримування цін повинна провести номінальну ревальвацію своєї валюти. При цьому країна В бере на себе частину тягаря адаптації в регіоні за рахунок зміцнення реального обмінного курсу. У випадку, коли практикується фіксований обмінний курс, весь тягар, викликаний впливом шоку, цілком ляже на країну А, у якій будуть спостерігатися падіння виробництва і ріст безробіття. Отже, в цьому випадку оптимальною валютною політикою для розглянутих країн буде відхід від фіксованого обмінного курсу, що дозволяє нейтралізувати вплив шоку.

Рис. 1.1 Зміна попиту, що спричинена зміною в уподобаннях: перехід на споживання від товару, що виробляється в країні А на товар, що виробляється в країні В. (Асиметричний шок) .

Якщо обидві країни мають спільну валюту, або продовжують застосовувати фіксований обмінний курс між їхніми національними валютами – виробництво і зайнятість в країні А можуть бути відновлені за допомогою інших методів:

зниження номінальної заробітної плати, а отже, цін;

зміщення вверх кривої пропозиції товарів, вироблених всередині країни А через заохочення міграції робочої сили з країни А в країну В (див. рис.1.2);

експансіоністська фіскальна політика в країні А.

Рис.1.2. Досягнення рівноваги без зміни рівня цін, через заохочення міграції робочої сили з країни А в країну В.

В контексті наведеної моделі Р. Манделла необхідність забезпечення мобільності капіталу можна пояснити таким чином. Припустимо, що за умов фіксованого обмінного курсу внаслідок зменшення попиту на товар країни А відбувається заохочення міграції робочої сили з країни А в країну В. При цьому необхідно забезпечувати відтік тої частини фізичного капіталу в країну В, яка відповідає за обсяги виробництва товару країни А, на який зменшився попит.

У випадку, коли відбулось зменшення ціни в країні А внаслідок зменшення обсягів в ній виробництва, а країна не застосовує стабілізаційної політики в умовах фіксованого обмінного курсу (робоча сила не мігрує), виникає необхідність зниження номінальної процентної ставки в країні А і це вимагає переміщення фінансового капіталу з країни А в країну В, де процентна ставка буде вищою. Якщо є обмеження на рух як фізичного, так і фінансового капіталу, тоді в країні А поряд з безробіттям виникає проблема погіршення позицій капіталіста, який неефективно використовує капітал. Коли ж обмеження на міжнародний рух капіталу між країнами А і В зняті, то внаслідок відтоку фінансового капіталу з країни А виникає порушення рівноваги на фінансовому ринку і в умовах режиму фіксованого обмінного курсу це вимагає від країни В аналогічне зменшення процентної ставки, що призводить до інфляційних очікувань в ній. Тому, щоб не провокувати зменшення цін в країні А (а внаслідок цього зменшення процентної ставки в обох країнах) і не створювати асиметричний шок, країна А вимушена заохочувати міграцію робочої сили і відтік прямого капіталу в країну В.

Якщо б країни інтеграційного утворення вирішили використовувати гнучкий обмінний курс для згладжування ефектів змін попиту, то це б давало можливість застосовувати депресивній країні А експансіоністську монетарну політику, яка б призводила в довготерміновому періоді до зростання цін і інфляційних процесів. Це б вимагало від країни А стабілізації через ревальвацію національної валюти, що б означало знецінення національної валюти країни В. Такі процеси здатні поглиблювати асиметричні шоки.

Із вищевказаного можна зробити висновок, що якщо застосовується режим фіксованого обмінного курсу між країнами або ними запроваджується єдина спільна валюта, тоді це нівелює роль валютного курсу як механізму для короткотермінового пристосування до змін відносного попиту на товари регіонів. Країни підпадають в цьому випадку під вплив хронічних дисбалансів в оплаті праці або проблем, пов’язаних з безробіттям та міграцією робочої сили, або ж посиленням зовнішньої державної заборгованості внаслідок активізації державних закупок. Однак, якщо має місце міграція робочої сили в межах регіону, то вона здатна приводити в довготерміновому періоді до вирівнювання макроекономічних систем країн регіону, що вважається більш оптимальним виходом з ситуації. Альтернативно, використовуючи індивідуальні валюти і режим гнучкого обмінного курсу (курс визначається ринком), резиденти обох країн при купівлі товарів іншого регіону стикаються з ризиками, які випливають з руху валютного курсу (ревальвації і девальвації). Однак, країни захищені від міграції їхнього населення в інший регіон з чужою мовою і культурою та проблеми утворення «центру» і «периферії» економічної активності в регіоні. Приведені Р. Манделлом аргументи не заперечують використання системи гнучких валютних курсів, як таких, однак серйозно підривають її репутацію у відношенні національних валют з огляду на нестабільність грошового і валютного ринку, а отже, макроекономічної асиметричності в інтеграційному утворенні.

Приведені вище аргументи свідчили про необхідність забезпечення в Європейській Співдружності мобільності факторів виробництва (в т.ч. робочої сили), що дозволяє компенсувати вплив асиметричних шоків на економіку при використанні режиму фіксованого валютного курсу чи єдиної валюти в середині інтеграційного утворення і гнучкого обмінного курсу їхніх валют (спільної валюти) щодо третіх країн.

Відкритість економіки. Інший економічний показник, на основі якого пропонувалося визначати територіальні межі оптимальної валютної зони, був зазначений у роботі Р. Маккіннона, в якій досліджувалась роль відкритості економіки. При цьому в якості критерію відкритості використовувалося співвідношення торгових і неторгових товарів. Під терміном «оптимальна валютна зона» у роботі розумілася зона з єдиною валютою, на території якої існує загальна для всіх грошово-кредитна політика і більш гнучкий обмінний курс стосовно зовнішніх валют. Це дозволяє якнайкраще досягти наступних трьох цілей:

підтримка повної зайнятості;

підтримка рівноваги платіжного балансу;

підтримка стабільного рівня внутрішніх цін.

У випадку, коли торгівля між країнами А і В є вільною, їхні ціни будуть однаковими (конкуренція здатна вирівнювати ціни торгових товарів), а отже, зміна обмінного курсу не буде впливати на відносні ціни країни А і В. На основі цього міркування, Р.Маккіннон запропонував таке формулювання:

«Країни, які характеризуються високою торговою відкритістю і їхня міжнародна торгівля здебільшого пояснюється торгівлею одна з одною, здатні формувати оптимальну валютну зону».

Розглянемо випадок, коли дві країни А і В не мають спільної валюти, а отже, кожна з них має взаємний обмінний курс SAВ, але водночас двосторонні обмінні курси по відношенню до третіх країн – SA і SB.. Треті країни є додатковими торговими партнерами для країн А та В, причому країна А є провідним торговим партнером країни В, і навпаки. З огляду на те, що країни А і В є досить відкритими і торгівля між ними відбувається інтенсивно, то стирається відмінність між їхніми цінами на торгові товари: PASAB = РВ. Припустимо, що країна А змінює свій номінальний валютний курс до третіх країн SA. Це автоматично змінює внутрішню ціну та торгові товари країни А – PA, при тому, що рівень світової ціни залишається незм?