Курсовая работа: Загальна характеристика типу Земноводні

Об’єкт даної роботи – клас земноводні. Це самий нечисленний клас хребетних. Назва цієї групи говорить про те, що ці тварини, що виходять на сушу, не відірвалися ще в повній мірі від життя у воді.

Метою курсової роботи є детальне розглянення та дослідження виникнення земноводних, зовнішньої та внутрішньої будови, різноманітність видів, значення у природі та для людини.

В еволюційному відношенні земноводні походять від стародавніх кістеперих риб і дали початок представникам класу плазуни. Найпримітивнішим загоном земноводних вважаються хвостаті. Хвостаті земноводні найбільш схожі з найдавнішими представниками класу. Більш спеціалізованими групами є безхвості земноводні та безногі.

Про походження земноводних до цих пір ведуться суперечки і згідно з останніми даними, земноводні походять від давніх кістеперих риб, конкретно, від загону ріпідістій. По будові кінцівки і черепа ці риби близькі до викопних земноводним (стегоцефалам), яких вважають предками сучасних амфібій. Найбільш архаїчною групою вважаються іхтіостегіди, які зберігають ряд рис, властивих рибам - хвостовий плавник, рудименти зябрових кришок, органи, що відповідають органам бічної лінії риб.

1. Загальна характеристика типу

Земноводні, або амфібії, що в перекладі з грецького означає двоякодихаючі, сильно відрізняються від інших хребетних. Відбулися від однієї з груп стародавніх прісноводих кистеперих риб — стегоцефалів, що мешкали близько 300 млн. років назад в заболочених водоймищах. Найважливіші адаптації, що дозволили земноводним вийти в наземне середовище, пов'язані з подоланням сили тяжіння (гравітації) і захистом тіла від втрати вологи. У їх житті потрібно розрізняти два періоди: на початковій стадії розвитку вони схожі з рибами, а потім поступово перетворюються на тварин з легеневим диханням. Таким чином, в циклі розвитку земноводних має місце перетворення, яке майже не зустрічається у інших хребетних, і навпаки, широко поширено у нижчих, безхребетних.

Назва описуваної групи — земноводні — говорить про те, що ці тварини, що виходять на сушу, не відірвалися ще в повній мірі від життя у воді. І насправді, багато хто з них продовжував вести водний спосіб життя, вилазячи на сушу лише на короткий час, а якщо і жили на суші, то біля води, з якою вони були постійно зв'язані. Вони, як і риби, відкладали ікру, важ цикл розвитку якої проходив у воді. Земноводні пройшли лише найперші етапи освоєння суші, але саме тому їх біологія до цих пір представляє величезний науковий інтерес, оскільки подальша еволюція цих тварин, їх повний відрив, від водного середовища поклали початок виникненню наступної групи — вищих хребетних (плазунів).

Земноводні — самий нечисленний клас хребетних, що включає лише близько 2100 сучасних видів, представлених трьома загонами: хвостатих, безногих і безхвостих.

Хвостаті земноводні примітивніші; їх всього біля 280 видів. До них відносяться всілякі саламандри і тритони, поширені майже виключно в північній півкулі.

Безногі земноводні об'єднують приблизно 55 видів тропічних черв'яків, більшість з яких веде підземний спосіб життя. Мабуть, це дуже стародавні земноводні, такі, що дожили до наших днів завдяки пристосованості до риючого способу життя.

Безхвості земноводні містять найбільше число — близько 1800 видів, що пристосувалися до пересування по суші стрибками за допомогою подовжених задніх кінцівок. Сюди відносяться різні жаби, жаби, ковганки, жерлянки, квакші і т.п. Поширені безхвості по всіх материках, окрім Антарктиди.[1]

Характерні риси організації земноводних наступні:

Тіло злегка сплощене і підрозділяється на голову, тулуб і дві пари п'ятипалих кінцівок. У невеликої групи земноводних є хвіст.

Шкіра тонка, гола, волога, багата слизовими залозами. Череп рухомо з'єднаний з хребтом, який складається з чотирьох відділів: Шийного, тулуба, крижового і хвостового. Плечевой і тазовий пояса забезпечують кінцівкам опору. Скелет кінцівок побудований за типом системи рухомих важелів, що дозволяють тварині пересуватися по твердій поверхні. У скелеті багато хряща. М'язова система складається з окремих диференційованих м'язів. Рухи різних частин тіла більш різноманітні, ніж у риб.

Земноводні - хижаки. У них розвинені слинні залози, секрет яких зволожує ротову порожнину, язик і їжу. Активно схоплений видобуток перетравлюється в шлунку. Останній відділ травного каналу - розширена клоака.

Органи дихання дорослих тварин - шкіра і легені, у личинок - зябра.

Серце трикамерне. Є два кола кровообігу: велике (тулуба) і мале (легеневе). За артеріях великого кола кровообігу тече змішана кров, і тільки головний мозок забезпечується артеріальною кров'ю.

Органи виділення - парні нирки. Сеча відтікає за двома сечоводами в клоаку, а з неї - в сечовий міхур. Виводиться кінцевий продукт азотистого обміну - сечовина.

Передній мозок земноводних в порівнянні з таким у риб має великі розміри і розділений на дві півкулі. Мозочок розвинений гірше у зв'язку з малою рухливістю. Будова органів слуху і зору пристосована до життя на суші. У личинок земноводних є орган бічной лінії.

Запліднення зовнішнє, у воді. Розвиток з неповним метаморфозом, зі стадією рибоподібної личинки.

Спосіб життя земноводних тісно пов'язаний з їх будовою та фізіологією. Недолуге будова наземних органів дихання - легень не тільки накладає відбиток на будову ряду інших систем органів, але і визначає основні особливості біології земноводних. Постійне випаровування вологи з поверхні шкіри робить земноводних залежними від вологості навколишнього середовища. Не меншу роль для амфібій, що не володіють теплокровних, має і температура навколишнього середовища.

У сполучно-тканинному шарі шкіри у деяких амфібій знаходяться невеликі капсули, наповнені драглистою речовиною; у інших утворюються об'ємні порожнини, пристосовані для розвитку і первинного зберігання зародків. Нарешті, у деяких в шкірі іноді з'являються окостеніння або тверді пластинки, почасти схожі на риб'ячі луски. Верхній шар шкіри дуже тонкий і в ньому часто полягають різні барвники.

Втім, забарвлення в деяких земноводних може змінюватися, як ми бачили це у хамелеонів, і обумовлюється в більшості випадків взаємним розташуванням і станом особливих пігментів клітин, укладених в шкірі.

Стиснення або розширення, зміна форми, наближення до зовнішньої поверхні шкіри або видалення від неї - все надає те чи інше забарвлення шкірі і викликається як зміною зовнішніх умов, так і внутрішнім роздратуванням.

Як у верхньому шарі шкіри, так і у внутрішньому у всіх земноводних знаходиться дуже багато заліз різної величини і різного призначення.

Найбільш цікаві з них отруйні залози. Вони розташовані в нижньому шарі шкіри, мають кулясту або овальну форму, відокремлюють слизову рідина, в якій знаходиться отруйна речовина. Амфібії, у яких більш розвинені такі залози, можуть довільно збільшувати виділення секрету цих залоз і вживають його як засіб захисту. В даний час встановлено, що отрути деяких земноводних дуже сильні, але для людини і великих тварин вони не небезпечні тому, що містяться в слизу лише в дуже незначній домішки. Однак досліди показують, що ця отрута може бути смертельною для багатьох тварин. Уприскування отрути жаб в кров маленьких птахів швидко вбиває їх, так само отруйна слиз жаб, введена в кров щенят, морських свинок, жаб і тритонів, діє смертельно. У деяких жаб, особливо у саламандр, дуже розвинені слизові залози, з яких вони можуть за своїм уподобанням викликати дуже рясне виділення, навіть бризкають краплями отруйної рідини, звідси і відбулося народне повір'я, ніби саламандра не горить у вогні.

Еластична, дуже тонка і нічим не покрита шкіра земноводних має велике значення в їхньому житті. Жодна амфібія не п'є води звичайним способом, а всмоктує її виключно через шкіру. Ось чому для них необхідна близькість води або вогкість. Жаби, віддалені від води, швидко худнуть, робляться млявими і скоро зовсім гинуть. Якщо до таких виснажених сухістю жабам покласти мокру ганчірку, то вони починають притискатися до неї своїм тілом і швидко оправляються. Через шкіру у амфібії вода всмоктується. Через шкіру також відбувається обмін газів. [3]

2. Характеристика роботи та будови окремих систем органів

2.1 Скелет