Курсовая работа: Загальні положення про фізичну особу
- передбачає свідому діяльність громадянина – володіння ним свідомою і самостійною волею, тобто здатністю бажати що-небудь, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними;
- правоздатна особа може особисто здійснювати ті чи інші дії правового характеру (правоздатна особа, що не володіє дієздатністю, також може набувати цивільних прав і обов’язків, але не особисто своїми діями, а через дії законних представників: батьків, усиновителів, опікунів);
- виникає в повному обсязі з моменту досягнення особою повноліття.
Цінність дієздатності як юридичної категорії полягає у тому, що дієздатність юридично забезпечує активну участь особистості в економічному обороті, підприємницькій та іншій діяльності, реалізації своїх майнових прав, в першу чергу права власності, а також особистих немайнових прав. При цьому всі інші учасники обігу завжди можуть розраховувати на застосування заходів відповідальності до дієздатного суб’єкта, що порушив зобов’язання чи спричинив майнову шкоду.
В залежності від вольової зрілості і здатності фізичної особи розуміти значення своїх дій і керувати ними чинне законодавство України визначає різну за структурою і за змістом юридичну здатність вчиняти правомірні юридичні акти і створювати для себе обов’язки, в тому числі і у вигляді деліктної відповідальності за правопорушення.
На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов’язки, потрібно розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості залежать від віку громадян, їх цивільного стану, стану психічного здоров’я тощо. Враховуючи вказані обставини (фактори), закон розрізняє декілька різновидів дієздатності: повна, неповна, часткова, обмежена, факт визнання громадянина недієздатним.
Діюче законодавство в залежності від віку знає повну, неповну і часткову дієздатність. Повна дієздатність, яка включає здатність фізичної особи здійснювати юридично значимі дії в повному об’ємі, настає з досягненням повноліття – вісімнадцяти років (п. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України). Законодавством встановлений випадок автоматичного набуття повної цивільної дієздатності особою, яка не досягла повноліття, що пов’язується із моментом реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (п. 2 с. 34 Цивільного кодексу України).
Стаття 35 Цивільного кодексу України передбачає, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновителів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
Повна цивільна дієздатність може бути також надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації її в якості підприємця. При цьому у разі припинення трудового договору або припинення підприємницької діяльності надана повна цивільна дієздатність за такою особою зберігається. Чинним законодавством України встановлено, що повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки.
Враховуючи вік особи, яка не досягла повноліття (18 років) Цивільний кодекс України диференціює обсяг дієздатності осіб до 14 років та від 14 до 18 років. Малолітні особи, тобто фізичні особи, які не досягли 14 років мають право укладати дрібні побутові правочини, що визначаються в цивільному законодавстві України як правочин, що задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Однак, можливо зауважити про те, що надаючи визначення поняттю «дрібні побутові правочини» законодавець надає відносно абстрактне формулювання, залишаючи на розсуд органів правозастосування поняття побутових потреб особи та розміру невисокої вартості предметів.
Окрім того, малолітня особа має право здійснювати особисті майнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Особи, які не досягли 14-ти років, не є деліктоздатними в цивільному праві, тому не мають обов’язку відшкодовувати завдану майнову (матеріальну) шкоду.
Іншою категорією (рівнем) цивільної дієздатності є неповна цивільна дієздатність осіб віком від 14 до 18 років, яка має значно ширший порівняно із малолітніми особами обсяг дієздатності.
Неповнолітні віком від 14-18 років також можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності. Окрім того, фізична особа, яка володіє неповною цивільною дієздатністю, може розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, іншими доходами, здійснювати майнові права на результати інтелектуальної власності. Певні права неповнолітніх передбачені і в інвестиційній сфері, зокрема особа віком від 14-18 років може бути учасником (засновником) юридичних осіб. Неповнолітні можуть самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися внесеними ними грошовими коштами. Грошовими коштами, внесеними іншими особами у фінансову установу на ім’я неповнолітнього, він може розпоряджатися за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
Особа віком від 14 до 18 років, розпоряджаючись своїм заробітком стипендією може самостійно укладати правочини. Всі інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою, отриманої від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. Цивільний кодекс України окремо встановлює вимогу до форми правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна, укладеного за участю неповнолітнього. Згода батьків (усиновлювачів) чи піклувальника в цьому випадку має носити письмову, нотаріальну форму посвідчення.
У випадку, коли неповнолітній розпоряджається заробітком, стипендією на шкоду своїм інтересам, суд за позовом батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування може позбавити його цього права або обмежити в його здійсненні. Якщо зазначені обставини відпали, то суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення права розпоряджатися власним заробітком або стипендією.
У зв’язку із вищевказаним можливо зробити висновок про те, що дієздатність неповнолітніх за якісним змістом складається з двох елементів, перший з яких відображає можливість самостійних дій неповнолітнього, а другий, – можливість дій самих неповнолітніх, але за згодою їх батьків (усиновителів) піклувальника або органу опіки і піклування.
Доцільно відмітити ще одну обставину, яка принципово впливає на реалізацію належних неповнолітньому майнових прав. У процесі управління майном дитини особливого значення можуть набути питання про взаємодію батьків у процесі реалізації даного права. Батьки мають рівні права та несуть рівні обов’язки щодо своїх дітей. На практиці дане положення закону означатиме, що неповнолітньому для вчинення правочинів, які виходять за межі самостійного вчинення, що передбачено законом, потрібно заручитися згодою обох батьків.
Крім того, за ст. 33 Цивільного кодексу України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Вона також особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновителя) піклувальника Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновителі) або піклувальник.
Цивільний кодекс України встановлює умови, згідно з якими при настанні певних обставин особа може бути обмежена у дієздатності або позбавлена дієздатності взагалі. Відповідно до ст. 36 Цивільного кодексу України фізична особа може бути обмежена у дієздатності виключно у випадках, встановлених законом, серед яких закон виділяє наступні:
- психічний розлад, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;
- зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і пов’язане з цим скрутне матеріальне становище самої особи, її сім’ї, інших осіб, які за законом мають право на утримання від неї.
Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності фізичної особи є те, що
а) фізична особа може укладати лише дрібні побутові правочини;
б) правочини, пов’язані з розпорядженням майном, можуть укладатися за згодою піклувальника, при чому відмова піклувальника від надання такої згоди може бути оскаржена до органу опіки та піклування або до суду;
в) одержувати заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи особа з обмеженою дієздатністю може лише за письмовою згодою піклувальника.
Стаття 37 Цивільного кодексу України передбачає, що над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така фізична особа, обмежена у дієздатності, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Піклувальнику законом надане право щодо надання письмового дозволу фізичній особі, яка обмежена у дієздатності, щодо отримання заробітку, пенсії, стипендії та інших доходів, а також розпоряджатися майном. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.
У випадку, коли підстави обмеження фізичної особи в дієздатності відпали, за рішенням суду особа може бути поновлена у дієздатності, зокрема у разі видужання фізичної особи або такого поліпшення її психічного здоров’я, в наслідок чого її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними відновлена у повному обсязі. Суд поновлює фізичну особу в дієздатності у разі припинення нею зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами.
Іншим інститутом зменшення обсягу дієздатності є визнання фізичної особи недієздатною. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що фізична особа може бути позбавлена цивільної дієздатності з урахуванням її психічного стану і неможливістю розсудливо приймати рішення та вести свої справи. Визнання громадянина недієздатним можливе лише в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Лише наявність судового рішення є юридичним фактом визнання особи недієздатною. Оскільки визнання громадянина недієздатним, у першу чергу, має на меті захистити його інтереси, то чинним законодавством України (ст. 256 ЦПК України) встановлений чіткий перелік осіб, які мають право із відповідною заявою звернутися до суду про визнання особи недієздатною. Цивільний кодекс України передбачає право на відшкодування заявником моральної шкоди у разі пред’явлення ним недобросовісної вимоги без достатніх підстав. Після набрання чинності судовим рішенням його копія передається органу опіки і піклування для призначення опікуна. Відповідно особа, яка призначена опікуном, вчиняє абсолютно всі правочини від імені особи, яка визнана недієздатною. Остання в свою чергу абсолютно повністю позбавлена можливості вчиняти будь-які правочини.
Поновлення дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, проводиться за позовом опікуна або органу опіки та піклування судом, який в свою чергу припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (п.1 ст. 42 Цивільного кодексу України). Час, протягом якого фізична особа є такою, що визнана недієздатною, обмежується моментом набрання законної сили про це рішенням суду та моментом набрання законної сили рішення суду про поновлення фізичної особи і дієздатності. Обов’язковою підставою для поновлення фізичної особи у дієздатності є не лише видужання чи значне поліпшення її психічного стану, а саме те, що такі позитивні зміни дозволяють їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (обов’язковим є наявність вказаних двох елементів). Одним із наслідків поновлення фізичної особи у дієздатності є припинення опіки над нею у зв’язку з тим, що відпала потреба у застосуванні такого способу забезпечення інтересів фізичної особи.