Курсовая работа: Загальнотеоретичні погляди Станіслава Севериновича Дністрянського

Велику і цінну спадщину становлять його численні праці українською, німецькою, чеською мовами. Найважливіші із них: «Заручини в австрійськім праві», «Границі науки права», «Австрійське право облігаційне», «Звичаєве право та соціальні зв'язки», «Цивільне право», «Загальна наука права і політика», «Погляд на теорії права та держави» та інші.

Проаналізуємо основні концепції і зміст праці академіка С. Дністрянського "Погляд на теорії права і держави" опубліковану 1925 року у Львові.[6]

Ідея написання праці з проблем відношення права і держави виношувалась вченим протягом 22 років. В основу своєї розвідки автор поклав наукові розробки з питань держави і права, вироблені вченими у період з кінця XVIIIдо початку XX століття. Досліджуючи широкий спектр різних теорій походження права та держави, які базувались на різних формах аргументації, він прийшов до висновку, що на ці теорії мали суттєвий вплив ідеї свободи, суверенності народу, суспільності (громадянського суспільства). Різноманіття і багатогранність поглядів, викладених у науковій літературі, спонукали С. Дністрянського спочатку провести аналіз філософських ідей походження права та держави, а пізніше правових. Це стало фундаментом вироблення новітніх концепцій із цієї проблематики, що відповідали духові часу. Такий підхід і визначив структуру цієї праці, зміст якої викладений у трьох розділах.

Мислитель стверджує, що з'ясування сутності та системне і детальні обговорення теоретичних питань, викладених у працях попередників, потребує окремих монографічних розробок. Тому у своїй праці він обмежився тільки висвітленням загальних найважливіших ідей стосовно виникнення держави і права.

С. Дністрянський, характеризуючи державу, писав: "...Поступаючись методом історизму в праві, пропоную образ новітньої держави. В основі концепції державотворення покладено пророчі слова поета: "В своїй хаті своя правда і сила і воля", поєднані з правом народів на самовизначення; справжнє народне законодавство в державі, створене на засаді справедливості та загальній пошані до праці; принципи порядку її організації як провідні основи державної сили та постійне намаганні реалізації "волі народу" в усіх сферах державного та суспільного життя.[7]

Водночас він підкреслював, що межі самовизначення народів можні вирішувати тільки за етнографічним принципом, а не за політичним причому національним меншинам слід надавати повну свободу в їхніх національних правах. Крім того, у боротьбі капіталу і праці, праці виборола провідне місце у суспільстві, а тому тільки праця повинна бути справжнім мірилом рівності та справедливості в новій державі. Справжні сила держави проявляється не в "пануванні" та "суверенітеті", народна влада в сучасному розумінні не може панувати над народом. У новітній державі сам народ правитиме державою, він самостійно повинен визначати та реалізовувати правові засади свого розвитку. Недопустиме будь-яке обмеження участі народу; виконанні функцій і завдань держави.

Характеризуючи державу і право, академік С. Дністрянський виходить із поняття "спільності", яка складається із сукупності "спільнот". На його думку, саме з цього починається вихідна точка правового дослідження. Він стверджує, що суспільні зв'язки, які походять від родини аж до держави, є основами права, справжнім джерелом права.

Вони є специфічним суспільним витвором, що має закономірні форми існування. У кожному суспільному зв'язку існує своєрідна організація для збереження спільних інтересів зв'язку та збереження суспільного порядку в межах існуючої спільності. У додержавний період суспільні зв'язки і правовому житті забезпечувалися фізичним примусом. Після виникненні спільноти найвищого рівня, тобто держави вона переймає вищий нагляд над суспільними зв'язками нижчого типу, а згодом зосереджує в своїх руках увесь апарат примусу, залишаючи при спільнотах нижчого рівня лиш моральний вплив. Така постановка питання дає можливість стверджувати, що право виникло ще раніше від держави. Воно існувало в усіх суспільних зв'язках нижчого типу, але держава шляхом еволюції, залишаючи внутрішню автономію суспільних зв'язків нижчого типу, встановила над ними верховенство у спільних справах і в справах, пов'язаних з існуванням та розвитком держави, підсиливши це державним примусом. Така система, що функціонувала протягом тисячоліть, залишається і сьогодні єдиною основою права і держави. Право і нині розвивається в усіх суспільних зв'язках, які мають свою організацію (структуру, органи управління), тобто свою автономію, що визнана та обмежена державою, виходячи із спільних інтересів найвищого суспільного зв'язку.

У своїй праці "Погляд на теорію права і держави" академік підкреслює, що поняття "автономія" має стародавнє походження і є формою, в якій право виникло і сьогодні розвивається. Автономія починається уже від людини як одиниці. Один чоловік може щось зробити, інший це повинен визнати - ось право першого відносно другого. Отже, можна стверджувати, що перший у визначених межах має автономію, яку інші зобов'язані визнавати. «Право ж власності є виразом особистої автономії людини. Але уже і ця автономія є певним чином обмежена, виходячи із суспільної залежності від інших».[8]

Таку ж залежність можемо прослідкувати в першому суспільному зв'язку - родині. Автономію родини представляють її органи, зокрема батько родини. Але ця автономія на початках родинного життя була обмежена потребою забезпечити добробут членів роду, а пізніше обмежувалась встановленими звичаями у родині. З розвитком суспільних зв'язків - родів, племен, союзів племен тощо, автономію необхідно було п обмежувати в залежності від інтересів вищих суспільних зв'язків. Але найсуттєвіше обмеження автономії в усіх суспільних зв'язках здійснюється я найвищою інстанцією - державою.

Разом з тим, держава також не має найвищої влади в повному а розумінні, як це стверджують теоретики повної суверенності держави.

Держава наділена автономією в межах своїх повноважень. У сучасній державі автономію обмежує своїми органами саме суспільство або співдружність світових держав (у разі не визнання якоїсь держави). Отже, автономія по своїй суті обмежена.

Для характеристики держави вчений - правник застосовує крім и поняття "автономія" ще іншу дефініцію - "авторитет" зв'язку. її сутність полягає в тому, що органи видають постанови для зв'язку, а учасники вважають себе зобов'язаними виконувати їх, визнаючи тим авторитет зв'язку над собою. Такий авторитет має і держава. Але вона, крім цього, ще наділена силою, що надає їй можливість реалізовувати свої приписні проти волі окремих членів. Така властивість держави названа "автаркією" Отже, у правовому розумінні характерними рисами держави автор вважає; автономію, авторитет, автаркію. Використовуючи правову методологію, вчений розглядає державу як розвиток суспільного життя у природі. Держава існує тільки тоді, якщо має свою територію, що її суттєво відрізняє від багатьох суспільних зв'язків. Тому держава це в першу чергу - територія; в другу - люди, приналежні до цієї території; а в третю чергу, створена людьми для збереження загального суспільного ладу - державна організація. Такі три елементи державі; виділяє С. Дністрянський у праці "Погляд на теорії права і держави". У цьому дослідженні знайшло висвітлення сучасне розуміння понятті "нація". Складовими елементами "нації" є: люди; територія, на якій народилися люди; народна культура. «Автор підкреслює, що голови суспільну основу нації складає її культура. Кожна нація має свою, властиві їй, культуру, хоч би вона і не мала своєї державної організації».[9]

Завершуючи свою працю, академік С. Дністрянський піддає критиці австрійську школу нормативізму, теорії "правового догматизму" ті "правового досвіду" Кельзена і Сандера. Він стверджує, що суспільний зв'язок має свої специфічні інтереси, які потребують охорони. Збереженій цих інтересів служить організація зв'язку, побудована на соціально етичних нормах, а це є не що інше як право зв'язку. Крім того, він підкреслює, що організація зв'язку, хоч би цей зв'язок був державою в може при виборі норм поводитись самовільно. Є параметри, яких мусять дотримуватись, щоб санкція правових норм зв'язку не обмежувала автономії, котру слід забезпечувати, бо переступивши встановлені межі правотворчої діяльності, держава творить безправ'я. «Таким чинок автор обґрунтовує право і безправ'я або свавілля».[10]

Коротко проаналізувавши "Погляд на теорії права і держави" академіка С. Дністрянського, можна на цій основі зробити відповідні висновок. Насамперед, праця відповідає тогочасним умовам життя, вона є досі оригінальною, у ній закладена національно-державницька концепція вченого-правника. На його думку, "в епіцентрі всього, зокрема теорії права, мають бути генетичні основи соціальних зв'язків".

Виходячи з того, що право виникло раніше від політики, вчений доводить, що державна політика, утворюється на основі вже існуючих державних норм суспільної життя. Отже, органічний суспільний зв'язок, в основі творення якого лежать економічні причини, а також такі інститути, як родина, рід, плем'я, народ і основні суспільні установи - подружжя, договори, спадщина - не є витвором держави.

На думку С. Дністрянського, існуючі зв'язки поділяються на два типи: органічні та організаційні. До органічних суспільних зв'язків належать родина, рід, плем'я, держава, народ. До організаційних - церква, преса, партії, товариства. Кожен з цих суспільних зв'язків має свою організацію, існує для збереження або досягнення їхньої мети. Держави або допомагають, або протидіють суспільним зв'язкам у досягненні власних вищих цілей. Що ж стосується ролі права у цих зв'язках, то межі права або безправність держави стосовно того ж суспільного зв'язку мають залежати від його соціально-етичного змісту, цілей і домагань.

У цілому "теорія суспільних зв'язків на основі історичної системи", яку досліджував С. Дністрянський, зводиться до такого: право існує не лише в державі. Держава є лише соціальним зв'язком найвищого типу. У виконанні своїх функцій і дотриманні правового порядку держава використовує адміністративний апарат, на який покладено обов'язок вживати фізичний примус, на відміну від нижчих соціальних зв'язків, що базується на питомому праві, силі переконання громадської думки, звичаїв, традицій.

«Всі правові норми є також соціально-етичними. Але разом з тим, не всі ці норми є водночас правовими. Правовими є лише ті, що вибрані державою для її існування як суспільного зв'язку».[11]

Все, що утворюється генетично в суспільних зв'язках протягом століть, залишається реальною основою права і держави. Право завжди утворюється самостійно. Виникає воно в усіх суспільних зв'язках, які мають свою організацію (церква, преса, партії), мають необхідні органи управління (автономію), яка може бути визнана, але й може бути обмежена державою. Авторитет держави знаходить головну опору в авторитеті окремих суспільних зв'язків, які є найвищим критерієм істини, оскільки формуються на основі норм, прийнятих в окремих родинах, родах, племенах, станах, класах, політичних партіях, громадах, товариствах та інших утвореннях, тобто на основі морального авторитету, який пов'язує людей набагато міцніше ніж держава.

Суспільний зв'язок має свої специфічні інтереси. Збереженню цих інтересів служить організація зв'язку. «Будь-яка держава, яка порушує автономію того чи іншого зв'язку, тим самим переступає закони суспільної етики і права, а тому насаджує безправ'я».[12]

Основною внутрішньою ознакою права є справедливість, форма і зміст якої не залишаються незмінними, оскільки залежать від, виникаючих у державі, суспільних відносин та історичного розвитку держави.

Зупинившись лише на деяких аспектах (загальних проблемах теорії держави і права, методології права), що містяться у ґрунтовній праці акад. С. Дністрянського "Погляд на теорії права та держави", вважаю, що робота над подальшим всебічним опрацюванням і використанням наукової спадщини видатного вченого у сучасній правовій науці є вкрай необхідною і важливою.

2.2 Тарас Шевченко і «Нова держава» С.Дністрянського

С.С. Дністрянський є автором понад 50 фундаментальних монографічних досліджень і численних наукових статей українською, польською, чеською і французькою мовами з теорії держави і права, філософії права, конституційного, сімейного (за визначенням вченого — родинного) та цивільного права. Зокрема, він створив власну концепцію держави і права, викладену у багатотомному незавершеному курсі «Загальна наука права і політики» (Т.1, 1923 р.), у працях «Чоловік і його потреби в правній системі. Розвідка з австрійського права» (1900 р.), «Звичаєве право та соціальні зв'язки» (1902 р.), «Про природу звичаєвого права» (1904 р. польською мовою), «Природні засади права» (1911 р.), «Генеза та основи права» (1923 р.), «Погляди на теорії права та держави» (1925 р.), а також «Нова держава. Інавгураційний виклад ректора УВУ».

Як зазначає Т. Андрусяк у своїй статті, вміщеній у науковому збірнику Українського Вільного Університету за 1995 р., ця праця "...і сьогодні має не тільки історичну цінність, але її можна і нині використовувати як навчальний посібник для студентів-правників".[13]

У "Новій державі" (1923 р.) С. Дністрянський зачепив дуже актуальне теоретичне питання. Ідеал держави він вбачав у лаконічному вислові Тараса Шевченка: "В своїй хаті своя правда і сила і воля". Майже вся глибока наукова праця вченого-правника присвячена влучній інтерпретації цього вислову. "Своя хата" - це, на думку С. Дністрянського - народ з його невід'ємним правом на самовизначення. Наступною невід'ємною частиною нової держави мало б стати право - "своя правда". "Силу" держави він вбачає в споконвічних поняттях - "порядок" та "організація". Чималу увагу автор приділив і категорії політичної свободи - "волі", на питання - Якою має бути нова держава? - він дав таку відповідь: "Нова Держава повинна перевести кооперацію усіх народних елементів для найліпшого використання духовних і природних сил, не жахаючися черпати безпосереднього джерела народної волі. Але ця воля не могла бути народною волею, коли б не дала всім своїм членам, себто кожній людині засіб вільної волі в рамках загального добра. Тому приватна власність залишиться все ж таки вихідною точкою правної системи".

Після багатьох віків боротьби та страждань український народ проголосив незалежність своєї держави. Тепер перед нами стоїть не менш важливе завдання - її розбудова. Але як це робити, які ідеали ставити собі за мету? Найкращою відповіддю на ці нелегкі питання, будуть слова генія українського народу, нашого духовного Мойсея Тараса Шевченка, котрий сказав: "В своїй хаті своя правда і сила і воля". Немало людей не збагнули всієї глибини і пророчості цих слів, тому що сприймають їх буквально. У дійсності, пишучи ці рядки, Т. Шевченко скористався мистецьким літературним прийомом, що дало йому можливість лаконічно розкрити всю глибину процесу розбудови Української держави.[14]

Найкраще зрозумів і розвинув думку Кобзаря академік Станіслав Дністрянський. Він один з небагатьох зумів збагнути, усвідомити і розкрити широкому загалу зміст пророчих слів Т. Шевченка і свої міркування з цієї проблеми обгрунтував в інавгураційному викладі "Нова держава".

Вчений пише, що в своїй "хаті" поет шукає основу народного життя. «Народ мусить мати свою хату - свою державу. Чим є хата для людини, для родини, тим повинна бути держава для народу».