Курсовая работа: Заходи процесуального примусу

Процесуальне значення запобіжних заходів:

- забезпечують оптимальні умови для доказування і досягнення істини у кримінальній справі;

- завдяки їм створюються умови для реалізації завдань кримі­нального процесу;

- сприяють вирішенню профілактичних завдань процесу;

- є засобами забезпечення спеціального режиму, в якому повинен перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.

Питання класифікації запобіжних заходів так-само лишається дискусійним.

За чинним законодавством (ст. 149 КПК) систему запобіжних заходів становлять:

1) підписка про невиїзд (ст. 151 КПК);

2) особиста порука (ст. 152 КПК);

3) порука громадської організації або трудового колективу (ст. 154 КПК);

4) застава (ст. 154-1 КПК);

5) затримання - тимчасовий запобіжний захід (статті 106, 11.5, 165-2 КПК);

6) взяття під варту (ст. 155 КПК);

7) нагляд командування військової частини (сг. 163 КПК);

8) віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклу­вальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436 КПК).

Наявність такої системи запобіжних заходів забезпечує мож­ливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досу­дового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Система запобіжних заходів, закріплена в законі, та можливість їх вибору дає змогу застосовувати найбільш ефективні з них з урахуван­ням тяжкості вчиненого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного та інших обставин. У процесуальній літературі запобіжні заходи часто класифікують залежно від поширеності дії на тих чи інших суб'єктів, щодо яких їх може бути застосовано.

Запобіжні заходи умовно мо­жуть бути поділені на:

1. Загальні - ті, що можуть застосовуватись до будь-яких учасників процесу (підписка про невиїзд, взяття під варту, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава);

2. Спеціальні — ті, що застосовуються лише до певних категорій обвинувачених (нагляд командування військової частини; віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи).

Така класифікація не розкриває сутності запобіжних заходів. Вона лише підкреслює особливості суб'єктів, щодо яких їх засто­совують.

Зміст запобіжних заходів точніше відображає класифікація, в основу якої покладено ступінь обмеження прав суб'єктів. За цією підставою розрізняють ізоляційні та неізоляціпні запобіжні заходи. До першої групи належать затримання і взяття під варту, до другої - всі інші. [20; 131]

1. Ізоляційні :

- затримання;

- взяття під варту.

2. Неізоляційні :

- підписка про невиїзд;

- застава;

- особиста порука;