Конституція сусідньої Росії теж увела з 1993 року категорію "органічні закони", до яких належать 15 найважливіших законів з ключових питань конституції (уряд, судова система, надзвичайний стан, символи держави тощо). Тому говорити, що виокремлення органічного закону як джерела конституційного права для пострадянських держав Східної Європи є нехарактерним, немає підстав.

Однак в Україні пішли традиційним шляхом, внаслідок чого втрачається струнка ієрархія законів, характерна для багатьох європейських держав: Конституція (основний закон)- конституційний закон, органічний закон, звичайний закон.

Висновок

Отже в даному розділі ми з'ясували поняття Закону, його ознаки та види, роль в системі держави і права. Так, Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Значення закону в системі права також випливає з його ознак, серед яких те, що це акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, він може бути лише нормативним за змістом має бути складений в письмовій формі, має вищу юридичну чинність тощо. Ми з'ясували, що Закон розподіляється на види, які в свою чергу вирізняються за безліччю критеріїв, серед яких поділ За значенням і місцем у системі законодавства, сферами суспільного життя, строком дії тощо.

Ми розглянули перший з видів нормативно–правових актів, і можемо переходити до наступного – підзаконного нормативно-правового акту

2. Підзаконні нормативно-правові акти

2.1 Поняття, підстави і класифікація підзаконних нормативно-правових актів

Нижчої після Законів юридичної сили набувають підзаконні нормативно-правові акти. До них відносяться нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

До видів підзаконних нормативно-правових актів в Україні відносяться Укази Президента України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій тощо. [2,60]

Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм.

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів.

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного ( в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему.

Їх можна класифікувати за такими критеріями:

1. за суб”єктами видання – нормативні акти глави держави, уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

2. за компетенцією правотворчого органу і сферою дії акта – загальні, відомчі, локальні;

3. за зовнішньою формою акта – укази, постанови, розпорядження, рішення, статути, та ін.;

4. за часом дії – постійні і тимчасові;

5. за характером правотворчої компетенції і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень;

6. за порядком прийняття – видані особисто і прийняті колегіально.

Залежно від характеру норм, що приймаються (первинних чи повторних), підзаконні нормативні акти центральних державних органів можна поділити на дві категорії (групи):

1.Такі, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання.

2. Такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання (відомчі акти).

До першої групи як правило відносяться укази і розпорядження Президента України, акти (постанови) Верховної Ради України нормативного характеру. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

Що стосується похідних норм, то до них можна віднесвти акти (постанови та розпорядження) Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції. Ці постанови є самостійними загальними актами управління, поширюються на всю територію країни і, відповідно до закону (за галузями, групами галузей тощо), можуть поширюватися на все населення.

2.2Види підзаконних нормативно-правових актів

Підзаконним нормативно-правовим актом визнається акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Як і Закони, підзаконні нормативно-правові акти поділяються на певні види, які різняться за своїм призначенням, формою тощо. Серед основних видів виділяють Відомчі акти, Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, акти комерційних організацій тощо.

Відомчий акт — підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання. [1,68]

Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення:

1. видаються з питань, віднесених виключно до їх відання;

2. поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього відання, тобто знаходяться в системі управлінської, службової та дисциплінарної підлеглості лише даних відомств. Наприклад, наказ МВС України від 6 червня 1997 р. № 600 «Про встановлення заохочувального знака відзнаки МВС України «Хрест Слави» поширюється лише на працівників системи МВС.

Водночас акти деяких відомств (Міністерства фінансів, Фонду Держкоммайна, у певних межах — відомств, що відають транспортом, охороною громадського порядку) в силу їх статусу і делегованих їм прав можуть набувати загального, міжвідомчого значення.