Курсовая работа: Зародження, формування та розвиток склоробства на Україні. Львів як центр українського склоробс

Пропорції та архітектоніка скляних виробів на той час не набули високої доско­налості, відзначалися незграбністю, гру­бістю. Периферійні майстри ще не оволо­діли формою й матеріалом, хоч і дістали у спадщину такі видатні засоби формоутво­рення, як видування, ліплення, розтягу­вання, пластичну обробку гарячого скла металевими інструментами. До цього слід додати ще й використання кольору, яке розвивалося в двох напрямах: 1) колір скломаси утворювався додаванням до шихти скломаси фарбівних оксидів. У та­кий спосіб давньоруські склороби здобува­ли надзвичайно красивий, насичений го­лубий (оксид міді), ніжний фіалкуватий (оксид марганцю), чорний (суміш кількох оксидів) та інші кольори; 2) використання природних властивостей сировини (піску, вапняку), наприклад наявності у їх складі оксидів заліза. Якщо сировина містить не­значну їх кількість, одержують прозоре, безбарвне скло. У протилежному випадку залежно від газового середовища при ва­рінні скла утворюється скло кількох ко­льорів: у окиснювальному середовищі — жовте, жовто-коричневе, коричневе; у відновлювальному — зелене; у змішано­му — від болотяно-зеленого до зеленкува­то-коричневого кольорів. Частіше за все зустрічалося зелене або безбарвне скло.[11;69]

Дальший розвиток гутного скла відбу­вався головним чином по лінії оволодіння доцільною формою виробів, засвоєння досягнень сусідніх країн та удосконален­ня організації виробництва українських гут.

Поступово розвиваючись, виробницт­во скляного посуду продовжувало оволо­дівати конструктивною формою, ор­ганічно поєднувати її з пластичним декоруванням. На шляху до цього в розг­лядуваному періоді були зроблені важливі кроки.

1.1. Українське художнє скло ХVІІІ ст. Типова барокова форма скляного посуду в Україні – пляшка-штоф

Розквіт художнього скла на Україні припадає на кінець XVII і XVIII сто­ліття, що був викликаний великим попитом на скляну продукцію. Скляри підвищувати якості скломаси, удосконалювати форми посуду та розширювали його асортимент, впроваджували різноманітні техніки ху­дожнього оздоблення. Гутна справа, хоча і була певною мірою відокрем­лена від суміжних видів художніх ремесел, виходячи із специфіки проце­су виготовлення, але, існуючи в час панування стилю бароко, не могла не втілити його риси, зокрема у формотворення, а найбільше в орна­ментику. На українському ґрунті типові барокові риси скляного посуду Західної Європи і Росії зазнали суттєвої трансформації (в поєднанні з народною стилістикою, традиційністю та певною консервативністю міс­цевих естетичних вподобань), що сприяв виникненню досить своєрідно­го, самобутнього скла.

На відміну від Росії та Західної Європи, де типовою бароковою фор­мою скляного посуду були бокал і кубок, в Україні — пляшка-штоф, збережені в музейних збірках і архівних матеріалах. В Україні штофи використовувати в панському, козацькому, селянському побуті. За техні­кою виготовлення вони гутні. Первісна їх форма — призма з квадрат­ною або прямокутною основою, їхня варіантність форм досить обмеже­на. [9;91] (Додаток №1)

M. Біляшівський, один з перших дослідників українського гутного скла, звер­гав увагу саме на його внутрішню та зов­нішню гармонійність: "...візьмем вироби XVІII-гo віку (мається на увазі гутне скло) — усюди бачимо чи гарну лінію форми, чи справжню оздобу: поруч з практичною метою завше йде бажання [3;140]

Форма штофів виявилася зручною щодо оздоблення. Вона обумов­лювала художнє оформлення за композиційним принципом, наближеним до декорування хат та скринь. Кожна грань виробу тракту­валася самостійно. Одна з широких площин була головною. Вузькі грані прикрашатись окремими елементами основної композиції. Орнамента­ція штофів грунтувалася на архітектонічності форми та орієнтувалася на центричну побудову композиції, притаманну багатьом видам народного мистецтва. Штофи оздоблювали емалевим або олійним розписом, а також декорували техніками, що набули якісно нового значення в часи бароко — гравірування та гранування. Показово, що в оздобленні українського скла ці техніки практично ніколи не поєднуватися в одному виробі.

Штофи з олійним розписом були популярними у XVIII ст. завдяки невисокій вартості. Але техніка розпису скляного посуду не сприяла збе­реженню, тому і виробів зберігалося відносно мало. Головним мотивом орнаментації була велика квітка. Кожну малювали окремо і трактувати площинно. Вони заповнювали усю поверхню штофа, плавно переходячи одна в одну. Вільне заповнення розписом усіх площин виробу наближа­лося до килимового принципу трактування композиції. Олійному розпису на склі властивий яскравий і насичений колорит.

В композиційних схемах декорування штофів домінував складний за формою рослинний орнамент. Головним елементом виступала квітуча гілка. В окремій групі виробів орнаментацію трактували схематично-умовно. Водночас, в іншій простежується більша натуралістичність деко­ративних форм, що тяжіє до стримано-графічної манери. Ще в одній де­корування таке бурхливо-динамічне, що гілка з надмірно великою квіт­кою стає гнучкою. Збільшення розміру квітки органічно узгоджувалося з прихильністю барокового мистецтва до пишних, великих форм. Неспокійно-імпульсивний ритм подібних композицій, хоча б на рівні емоцій­ного впливу, наближав їх до загального стилю епохи бароко.

При розмаїтті манер декорування простежується єдина спільна ком­позиційна структура — тобто підкреслювалось потрійне розчленування по вертикалі. Це дає підстави припустити, що коріння зображення квіту­чої гілки йдуть від поняття "древа життя", що засноване на тріаді існу­вання світу, землі, людини. Відповідні зображення шклі чи часткові є однією з головних тем в оздобленні хатнього начиння — посуду, керам1чних виробів, меблів, рушників тощо. [11;178]

Серед штофів, розписаних емалями, зустрічається зображення жу-равля. Символічне значення даного мотиву, як алегорії справедливості й довголіття, що не зазнаю змін від китайської до середземноморської культур.

Серед розписних штофів є декілька дуже рідкісних зразків, яким властивий портретний живопис та геральдичні мотиви. Іноді поміж ма­люнками розмішені написи.

Окрему групу складає посуд з прозорого скла, розписаний білою емаллю. Ця манера досить стримана, суха, лінія стає більш тонкою. Такий розпис наближався за характером малюнка до гравірування, та, можливо, імітував його.

Гравірований скляний посуд був менш поширеним, ніж розписний, через високі ціни. Його використовувати, переважно, у панському побу­ті. Для гравірування використовували скло безбарвне, якомога вищого гатунку. Гравірували посуд за допомогою мідного коліщатка. Завдяки пій техніці створювався матовий, неначе оксамитовий малюнок. що контрастував з полиском скла. Гравірований малюнок, як і всі народні витвори, визначався не точно-геометричною, are живою лінією.[9;94]

Велику групу українського скляного посуду XVI11 ст. складає фігурний для зберігання рідини. За типологією форми це одна з най­більш декоративних груп. Ідея моделювання фігурного посуду йде з часів стародавнього Єгипту та Китаю, крито-микенської культури та ін. У середньовічній Європі побутував фігурний — водолії-акваманіли. В Україні скляний фігурний посуд мав вигляд баранів, кабанів, коней, качок, але найбільш поширеними та найбільш улюбленими були пляшки-ведмеді. Вони були популярними серед різних верств тодішньо­го суспільства. Стародавній вислів "бороти ведмедя", означав наливати з пляшки у формі ведмедя.

Природа культу ведмедя має досить сталі форми як на Сході, так і Заході, де він є одним з головних героїв тваринного епосу. Існує багато свідчень, що вказують на архаїчність міфопоетичних уявлень про ведмедя та пов’заних з ним культом [9;94]

Пам'ятки давньоруського й українського скла XVI— XVIII століть збереглися до нашого часу лише у ви­гляді фрагментів, які, проте, дозволяють рекон­струювати форму цілого предмета і дати, таким чином, уявлення про характер і мистецькі особливості виробів того періоду. Різнорідні скляні посудини виступають на той час під загальною назвою «скляниці». Виго­товлялися прості скляниці й оздоблювані. За якістю світло-зеленого матеріалу українські вироби XVI— XVII сторіч відповідали технічному рівню тогочасного скляного виробництва в інших європейських країнах (за винятком, очевидно, Венеції та Чехії).

1.2. Українське гутництво 60-80-х років. Народні традиції гутництва мають визначальне місце в промисловості радянської доби.

Протягом другої половини XIX століття під тиском конкуренції капіталістичної промисловості відбувався процес поступового згасання гутного виробництва скла як явища соціально-економічного та мистецького. На початку XX століття майже все скло випускалося склоробними заводами, їх продукцію становили виро­би, позбавлені художніх якостей — тарне та віконне скло, господарський посуд.

Здавалося, що гутництво назавжди припинило своє існування. Але промисел не був забутий у народі. Збе­реглася спадковість поколінь. У родинах склодувів професійні навички передавалися від батька до сина. Незримі зв'язки глибоких традицій виявилися досить міцними.

У радянський час відновилося напівзабуте мистецтво ! гутного виробництва скла. Для творчої роботи май­стрів були створені необхідні умови. І вже сьогодні можна розглядати українське гутництво як своєрідний літопис творчих індивідуальностей.

Відродження й піднесення українського гутництва по­в'язано з Львівщиною.

60-і роки відзначаються підвищенням художнього рів­ня львівського гутництва. Збільшилася кількість май­стрів, що постійно виступають на всесоюзних худож­ніх виставках. Склодуви беруть участь і в міжнарод­них показах. [12;15]

Майстри самі пропонують зразки для масового випус­ку. Понад 4000 еталонів для випуску скляних виробів створено гутниками за роки існування цеху. Невели­кий тираж кожної серії, різноманітність асортименту, до якого входять кухлі, вази, набори для води, караф­ки, свічники, посуд у вигляді тварин, дрібна скульпту­ра тощо обумовлюють специфіку підприємства й пе­редбачають активну роботу майстрів. [12;19]

Гутне скло, яким користувались народні маси, менш піддавалось впли­вам, зберігало стабільність художніх форм, колективно вироблених в процесі дов­готривалого практичного досвіду, доцільність і декоративну виразність конкрет­них предметів. Звичайно, і в народному мистецтві відбивалися нові віяння, але засвоювались вони у відповідності з місцевими фольклорними традиціями. Саме тому народна творчість, яка завжди виражала естетичні ідеали найширших тру­дових мас, у післяреволюційний період стала фундаментом, на якому виросло національне українське радянське декоративно-прикладне мистецтво і зокрема художнє скло. [10;3]

У перше повоєнне десятиліття українське художнє скло, як і все радян­ське декоративно-прикладне мистецтво, було позначене рисами прикрашальництва. Щире прагнення художників-прикладників та майстрів відбити у своїх тво­рах героїчні звершення радянського народу не завжди давало бажані результати. При виконанні тематичних речей, як правило, використовувались зображальні засоби станкових видів мистецтва, що нерідко вело до втрати виробами декора­тивних якостей, художньої специфіки. В галузі склоробства виготовлялися пере­важно великі за розміром виставочні й подарункові вази, надмірно прикрашені різнохарактерним декором. Розробкою нових форм побутового скла художники, по суті, не займались. Заводи випускали утилітарний посуд вузького й однома­нітного асортименту (склянки, графини, чарки, банки тощо).

Якісно новий етап у розвитку радянського художнього скла, декора­тивно-прикладного мистецтва в цілому починається з кінця 50-х років. На цей час сталися принципові зміни в галузі архітектури і будівництва, в художній про­мисловості, інших сферах народного господарства.

Майстри освоїли і вміло використовують різно­манітні техніки обробки скла й технологічні прийоми. Застосовуються, зокрема, такі види оздоблення, як гранування, гравірування, хімічне травлення, золочення, розпис прозорими фарбами тощо. Широко виготовляються вироби з акварельно забарвленого в певний колірний відтінок прозорого скла, а також з сульфідно-цинкового скла. По-новому декоруються пресовані скляні та кришталеві вироби, що виготовляються індустріальним способом і становлять найбільшу частину скляної художньої продукції. Чимало майстрів досконало володіє й охоче кори­стується способом вільного формування виробів з розплавленої скляної маси безпосередньо біля скловарної печі. Такий спосіб за традицією називають спо­собом гутної обробки скла, а виготовлені з його застосуванням вироби — гутними або гутним склом. Використовується цей спосіб, як правило, для виконання підкреслено декоративних, нерідко унікальних художніх творів зі скла й кришталю. [10;5]

Гутним склом називають вироби, виготовлені зі скла безпосередньо біля скловарної печі майстром-склодувом вручну, в гарячому стані, шляхом вільного видування або за допомогою форм, а також оздоблені відповідною технікою. Гутне склоробництво вже кілька тисячоліть є найголовнішою технологією виготовлення скла і дає змогу використати специфічні його властивості: пластичність, податливість видуванню та іншим прийомам формування. Кожний виріб, створений у гуті ручною працею майстра, індивідуальний і неповторний. Гутне скло наділене кольором, прозорістю, полиском і чарівною здатністю передавати заломлення, гру світла, що може викликати у гляда­ча найрізноманітніші поетичні асоціації. [15;85]