Курсовая работа: Зародження, формування та розвиток склоробства на Україні. Львів як центр українського склоробс

Серед побутових скляних виробів чи не найцікавіші в художньому від­ношенні речі, виконані гутним способом, тобто способом вільного формування безпосередньо біля скловарної печі. Це вже не масові вироби (чарки, бокали, фужери, склянки, графини тощо), які сходять з потокової автоматичної лінії ве­ликими тиражами, а до певної міри індивідуалізовані предмети, кожен з яких ви­готовляється не машиною, а руками майстра. Виконуються в такий спосіб вироби одного певного зразка (різного призначення вази, комплекти посуду, попільнички і т. п.) порівняно невеликими партіями. Тому кожен з них — якоюсь мірою не­повторний, оригінальний твір. [10;6]

Початок відродження та розвитку в республіці виробництва художнього скла гутним способом припадає на повоєнний період і пов'язується насамперед з діяльністю митців Львівщини. Саме у Львові з кінця 40-х років на підприєм­ствах по виробництву скла окремі майстри почали вдаватись до гутної техніки, виготовляючи, спочатку за старими зразками, різні вазочки, кошики-цукерниці, посуд у вигляді риби, ведмедів тощо. Потрапивши на художні виставки, ці речі одразу привернули увагу глядачів та спеціалістів. З 1953 року розпочинається плановий випуск гутних декоративно-ужиткових виробів склоцехом Львівської артілі «Різнопром». У 1956 році було організовано цех гутного скла в м. Самборі. Виготовлялось художнє скло способом вільного формування й на інших підприємствах Львівщини. 1963 року дав першу продукцію і згодом став одним з основних у республіці осередків по випуску вільноформованих скляних виробів цех гутного художнього скла Львівської кераміко-скульптурної фабрики.

Для успішного розвитку виробництва гутного скла багато зробив потомствений майстер-склодув М. Павловський. Понад двадцять років творчо працює« він на львівських підприємствах по виробництву художнього скляного посуду. (Додаток №3)

Розквіт українського художнього скла, зокрема гутного, в 1960—1970-х роках був зумовлений активною й винахідливою творчою діяльністю в республіці багатьох талановитих майстрів своєї справи, в тому числі львівських. Серед ос­танніх слід згадати досвідченого майстра виготовлення скляних виробів гутним способом Й. Гулянського, чиї набори для напоїв позначені кращими рисами класич­них зразків народного мистецтва; О. Геру з його естетично тонко осмисленими, по-новаторському викопаними скляними виробами; Б. Валька, твори якого від­значаються монументалізованою трактовкою форми; П. Думича — автора під­креслено декоративного посуду, тактовно збагаченого пластичним і кольоровим декором; М. Тарнавського з ного вмінням створювати художньо завершені в про­порціях і виразні за кольором речі (Додаток №4), та інших фахівців: Бачинського, Мацієвського, Черняка, Голяка (Додатки № 6-8).

Без сумніву, багато змінилося у львівському гутництві, але основне, його грунт, його сила залишаються стійкими. Це — традиція втілення задуму засобами, наявними в самому матеріалі. Звідси провідна засада у сучасному гутному склі — тенденція до округлості форм та гнуч­кості декору. Із багатого арсеналу прийомів художньої обробки зараз активно використовуються такі: введен­ня повітряних пухирців у стінки посудини, «кракле», ріфлення і особливо різноманітні наліпи. Останнє — по-справжньому скляний вид декору, що нерідко до­помагає виявити тектоніку й конструкцію предмета. У сучасному прикладному мистецтві наполегливо за­являє про себе підвищена декоративність. Вона знахо­дить вияв, зокрема, і в українському гутному склі. У кольоровій гамі сучасних склодувів переважають яскраві життєрадісні барви. [12;8]

Розгляд творчості майстрів-гутників дає підстави для деяких узагальнень щодо особливостей сучасного гутного скла. У радянський період гутництво пережило своє відродження. Як вже відзначалося в кінці 40-х на початку 80-х років мало місце досить спрощене трактування традицій у декоративному мистецтві, зокрема в гутництві. У творчій практиці, в художній критиці стверджувалася думка, що традицію слід розуміти як очевидний етнографізм. Важливо підкреслити, що традиція – це й здатність видозмінювати всі набуті цінності.

Розділ ІІ. Львів – як центр українського склоробства. Перші мистецькі акції в Україні – Міжнародні симпозіуми з гутного скла

З 8 до 17 жовтня 1992 року у Львові проходив Міжнародний симпозіум з гутного скла. Це перша мистецька ак­ція в Україні, в якій взяли участь найвідоміші художники скла, мисте­цькі критики та колекціонери з 18 кра­їн світу: України, Бельгії, Білорусії, Вірменії, Естонії, Латвії, Литви, Ні­дерландів, Німеччини, Польщі, Росії, Словаччини, США, Угорщини, Фін­ляндії, Франції, Чехії, Японії.

Впродовж 10 днів мистці намагалися глибше проникнути в таємниці мисте­цтва скла, реалізуючи свої творчі за­думи за допомогою майстрів Львів­ської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики, на базі якої і проходила робота симпозіуму. Орга­нізатори симпозіуму: Львівська Спіл­ка художників (голова правління і го­лова оргкомітету симпозіуму Андрій Бокотей), Асоціація художників скла (США, президент Асоціації Стефан Ді Едвардс), творчо-виробниче об'єднання «Ґердан» (директор Орест Шейка), Львівський державний інститут при­кладного та декоративного мистецтва (ректор Емануїл Мнсько). [17;28]

До програми симпозіуму входив ряд поважних акцій, які доповнювали сам симпозіум. В цей час вперше відбувся Міжнародний студентський симпозіум з гутного скла, за участю студентів України, Литви, Латвії, Естонії, Росії, Чехії, Польщі та Франції. Студенти працювали біля печей кафедри скла ЛДІПДМ. У Музеї етнографії та ху­дожнього промислу проходила вистав­ка скла з фондів від найдавніших ча­сів до наших днів. Учасники симпо­зіуму стали слухачами теоретичної конференції, що знайомила з історією української гути, переглянули фільм «Українська гута» («Галфільм»). Відкриття унікального в Україні «Му­зею сучасного скла», де представлені твори учасників Міжнародного симпо­зіуму 1989 року (Львів) стало важливою подією в мистецтві. Львів'яни та гості мали чудову нагоду бачити, як народжуються форми: робота біля печі Їржі Шугаєка переросла у акт перформансу, що практично змінило усталені норми підходу до акту твор­чості, ї. Шугаєк творив медодію плас­тики із дроту та розпечених склони-ток, зав'язував їх у вузлики, перемо­тував, наліплював на каркас, відтинав ножицями та граціозно будував про­сторовий об'єкт (Додаток №5), [5;14,17;28]

Тво­ри А. Бокотея, Л. Кічура, К. Павлака (Польща), Я. Зорічака (Словаччина), Дж. Сімпсона (США), H. Моріна та К. Сінтез (Франція), В. Моно (Фран­ція), Ф. Ібрагімова (Росія), А. Вілберга (Латвія) — вражають віртуозністю виконання і складають «класику» су­часної гути. Основним завданням про­цесу творення протягом 10 днів сим­позіуму було максимальне розкриття різних аспектів творчості та широких можливостей гути у плані пошуку форм просторових об'єктів із викори­станням акцидентних закономірностей у кожному окремому випадку. Акції і безперервна робота біля скло-печей. Були конкуренція і вирізнення, і прикрощі, та підсумок — показова експозиція творів у Націо­нальному музеї у Львові, що в сумі дала багатий матеріал для осмислення і дискусій. А Львів і Україна отрима­ли в дар твори, виконані художника­ми за час проведення симпозіуму, ко­лекцію, рівної якій немає в Східній Європі.

Проведення міжнародних симпозіумів з гутного скла у Львові стало тради­цією. Місто з глибоким корінням ми­стецтва гути чекає художників. Це стимулює розвиток гути: розмаїттям ідей, технічних засобів, силою талан­ту та фантазії кожного майстра, що, очевидно, є головним важелем усієї справи. [17;41]

Рух “нового склярства”, скло-рух розпочався в кінці 50-х років минулого століття, хоча провісницькі симптоми непромислового використання матеріалу з’явилося на 30 років раніше. Культурне довкілля тих часів поступово переймало тенденцію індустріалізації і наближалося до інформаційної революції та постмодернізму. Вжиткова сфера, наповнена тиражованими виробами із скла, почала символізувати не тільки пересічні добропорядні смаки споживачів, а й експериментальну площину для нової естетики. Симпозіум представляє оригінальні фрагменти широкого культурного окреслення, обмеженого ментальністю та територією. Мистці, які декілька років відвідують львівські симпозіуми гутного скла, напевно вже знайомі з певними константами довкілля. Новизна – в їх черговому виборі саме цієї акції, засвідченні поваги і дружби саме до такого Автора, як Андрій Бокотей. [6;92-93]

Мистецтво гути — найкрихкіше у всіх сенсах. Цю аксіому П'ятий симпозіум довів ще раз. Бо подібні масштабні заходи мимоволі провокують проблеми та риторичні питання, що існують в ук­раїнському мистецтві взагалі та мис­тецтві скла зокрема. Вони виявляють­ся набагато ширшими, складнішими і вагомішими, ніж може видатися на перший погляд.

Давнє мистецтво гути сучасне і акту­альне протягом уже шести тисячоліть, відколи речі, створені майстрами з роз­плавленої маси скла, прикрашають життя і побут людей з різним ма­теріальним достатком. В середині ж двадцятого століття гутним склом зацікавилися авангардні художники. Тоді його нібито винайшли знову — во­но перестало бути лише матеріалом для виготовлення суто ужиткових ре­чей. Жоден справжній художник не в змозі проігнорувати специфічних особ­ливостей унікального матеріалу. Вони дозволяють митцям проводити будь-які експерименти з формою, техно­логією, кольором, втілювати найвибагливіші фантазії та творчі задуми. Од­ним із засновників руху "нового склярства є професор Мюнхенської ака­демії мистецтва, "жива" легенда світо­вого мистецтва скла пан Ервін Ейш. На Третьому симпозіумі він, окрім праці біля гутної печі, організував виставку власних графічних творів, присвячених симпозіуму. А після завершення вис­тавки подарував колекцію графіки львівському Музею скла, яку й досі там зберігають (деякі витвори скляного ми­стецтва було привезено до Києва, що­би урочисто