Курсовая работа: Засоби вираження теми в авторських програмах радіостанцій
Також журналіст може стати «голосом радіостанції», її визначальною рисою, за якою легко розпізнати яке радіо наразі лунає у ефірі (так звана «зірка радіо», або «брендовий ді-джей»).
5. Попередня підготовка до випуску (заготовки ді-джея), пошук гостей, матеріалу, попередній відбір музичного масиву, технічна підготовка. За рівнем попередньої підготовки визначається якість та професійність не лише однієї радіопрограми, але й усієї радіостанції загалом.
6. Чергування музики та голосу ді-джея, відповідність такого чергування та співвідношення музичного часу обраному формату.
7. Відбір гостей (доцільність появи гостей у авторській передачі). Потрібно зауважити, що при правильному підборі гостя важливо завжди пам’ятати – не потрібно довго розмовляти з людиною до початку запису (це може його виснажити, або змусити «повторюватися» чи апелювати до розмови, якої слухач не чув; також потрібно оминати питання, на які можна дати односкладну відповідь).
В.Л. Цвік подає окремі критерії правильної (професійної) роботи ді-джея (ведучого) такої програми [75, с. 42]. Знання цих критеріїв допоможе знайти вади або особливості не стільки в технічно-драматургічному оформленні програми, скільки саме в роботі журналіста, що є доцільним при оцінюванні саме авторських радіопрограм.
Отже, отримавши декілька тлумачень «авторської програми» та її характеристики, можна вивести певне усереднене визначення «авторської програми на радіо». Авторська програма на радіо – це радіопередача, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера. Характерними ознаками авторської радіопередачі є: повна відповідальність автора за її виробництво, конструювання та випуск, підбор теми, матеріалу та інформаційного приводу, написання журналістом тексту, підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, пошук спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор або програмний директор
У сучасній теорії журналістики авторський програмний продукт досліджується з позицій функціонально орієнтованого радіомовлення (В. Смирнов), що впливає на розширення типології сучасних радіопрограм у цілому (О. Гоян, В. Смирнов, О. Шерель та ін.). Демократизація суспільно-політичної та соціокультурної дійсності в Україні позитивно позначається на національному інформаційному просторі, зокрема на радіомовленні. Саме авторська програма, на думку дослідників, є тим явищем, що підтверджує демократичність моделі журналістики будь-якої країни світу
1.1.2 Виражальні засоби радіожурналістики
У науковій літературі представлено значну кількість праць, присвячених опису специфіки радіомовлення, розгляду його акустичної природи. Це посібники з радіожурналістики О. Гояна [13], В. Лизанчука [30], В. Олейника [51], В. Смирнова [69] О. Шереля [60], та дослідження з технічних засобів масової комунікації О. Кузнєцової [24], В. Миронченка [45]. Звернув увагу на галузеві норми редагування радіопередач і З. Партико [55]. Дослідник описав технічні й спеціальні норми, процес відбору голосів для озвучування матеріалів, охарактеризував особливості фонетичного розмічування тексту та методи виправлення радіопередач, що йдуть у прямий ефір.
Наукові статті російської дослідниці О. Сомової присвячено розгляду питання тембральної метафоризації радіомовлення [70] та мелодики як компонентів інтонаційного оформлення радіопередач [71]. Термінологію інтонаційних компонентів акустичних характеристик усного мовлення подано в енциклопедичних словниках С. Єрмоленко [15], О. Селіванової [66], М. Яцимірської [81]. Зокрема, О. Селіванова розглядає невербальні інтонаційні компоненти усного мовлення (тембр, темп, мелодика, тон, гучність, дефекти мовлення, паузи тощо) як фонаційні кінеми (гр. kinesis - рух), що доповнюють й уточнюють вербальне спілкування [66, с. 207].
Переймаєтся проблемами урізноманітненя палітри стилетвочих засобів і Олександр Пономарів, у навчальному посібнику «Культура слова». Рекомендації автора ґрунтуються на мовному досліді українського народу. У посібнику даються поради щодо вибору слів для найкращого висловлення думки, порушуються проблеми з культури мови, яка є важливою в ефірному мовленні [57]. Також професор веде на Держапвному радіо власну програму «Радіожурнал СЛОВО» [Додаток А].
Для майбутніх працівників аудіовізуальних засобів і навіть для тих, хто прагне гарно і правильно говорити, стане в пригоді посібник О. Сербенської «Культура усного мовлення» [67]. Серед інших праць цього мовознавця, доктора філологічних наук можна виділити такі як: «Актуальне інтерв’ю з мовознавцем», «Антисуржик», а також науково-методичні праці «Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою», «Суржик: «низька мова», безлад чи мовна патологія?».
Сучасне радіо, що прагне стати другом для своєї аудиторії, – це особлива специфіка спілкування в ефірі, це своєрідні межі довіри між комунікаторами, що ґрунтуються на морально-етичних та естетичних засадах. Ці засади визначаються ефективністю радіомовлення, тобто вибором того комплексу виражальних засобів, тих вербальних технологій, за допомогою яких відбувається вплив на аудиторію, а отже, встановлюється зворотний зв'язок. Інтерактив радіо формується на основі звуку, завдяки якому активізується людська свідомість і спрямовується до діяльності, тобто йдеться про те, що, наприклад, O. Шерель назвав «звуковим образом» як сукупністю звукових елементів (мови, шумів, музики), за допомогою яких у слухача формуються уявлення чи асоціації про матеріальні блага, життєвий досвід, характер людини [60, с. 45]. Звуковий образ радіо індивідуальний, він має специфічний професійний почерк і відрізняється від звукових образів інших медіа чи видів мистецтва (телебачення, театру, кінематографа) завдяки особливій сукупності звукових елементів, їхньому драматургійному поєднанню та композиційній взаємозалежності. Його формують виражальні засоби радіожурналістики, які поділяють на дві групи, як зазначає В. Лизанчук [31, с. 12].
До першої групи, яка характеризується стабільним набором компонентів, належать слово, музика, шуми та документальні звукові записи, підготовлені поза студією, що є особливим елементом відображення дійсності, яка властива лише радіомовленню. Другу групу становлять технічні особливості роботи зі звуком, до яких належать запис, монтаж, звукові спецефекти (міксування, реверберація, синтез звуку, голосовий грим). Якщо перша група – статична й незмінна, тобто є природним відображенням навколишнього середовища і перебуває поза суб'єктивним втручанням, то друга група – рухома й мобільна завдяки авторському впливу, індивідуальному творчому пошуку й технічним можливостям, що позначається на особливостях того чи іншого звуку, переданого по радіо, тієї чи іншої радіопрограми, радіостанції, радіоканалу тощо. Отже, істотні зміни звукового образу радіо відбуваються, як правило, на рівні певних технологій, які пов'язані з розвитком технічного поступу, зі змінами в технології виробництва радіопродукту та залежно від творчої фантазії авторів радіоповідомлень.
На жаль, в ефірі сучасного вітчизняного радіомовлення мало уваги приділяється художньому оформленню радіопрограм, не вивчається і вплив виражальних засобів на слухача. Осмисленню цих понять присвячені роботи російських вчених: Н. Ломикіної [32], В. Смирнова [69], О. Шереля [60], різним аспектам особливостей радіомовлення приділяють увагу українські дослідники: В. Лизанчук [31], О. Штурнак [80], особливості радіоп'єси вивчає І. Хоменко [74]. Ними сформульовано основні поняття виражальних засобів радіомовлення, їхня роль і значення у процесі сприйняття і засвоєння інформації. Проте особливості впливу природних і технічних засобів на аудиторію, його залежність від жанру радіопрограм не були предметом наукових досліджень.
Набуло поширення радіо мистецтво – різновид словесно-звукового мистецтва, яке виникло з розвитком технічних засобів радіо. До цього поняття входять літературні, театральні, музично-сценічні твори, які з використанням творчих прийомів і технічних засобів радіомовлення набувають нових художньо-образних якостей і нових особливостей естетичного впливу. Специфіка радіомистецтва – невидимість того, що відбувається у радіовиставі та в інших літературних формах, які використовує радіо. Художній образ у ньому поєднує в собі численні звукові компоненти. Особливого значення набувають звучання акторського слова, а також багатоманітні звуки дійсності, музика, акустичні ефекти. Радіомистецтво вимагає від актора достовірної, психологічно глибокої гри з тонкими голосовими нюансами, характер якої залежить від змісту образу, від його тлумачення, а також від жанру твору. Потужно виражаючи почуття і думки у словесних діях героїв перевалено в роздумах, монологах, діалогах тощо, є важливим засобом формування світогляду людини.
Отже, питання акустичної природи радіомовлення не було поза увагою українських та закордонних лінгвістів і журналістикознавців, проте воно залишається недостатньо висвітленим і стосується переважно усного мовлення загалом. Майже не вивчається питання про акустичні особливості саме радіодискурсу, та й саме поняття радіодискурсу залишається ще недостатньо опрацьованим, за винятком досліджень Г. Почепцова, який розглядає його в системі комунікативних дискурсів у поєднанні з теледискурсом, коротко зазначаючи їх основні ознаки. Радіодискурс, за його словами, характеризується, на відміну від газетного дискурсу, часовими, просторовими, акустичними та іншими специфічними технічними характеристиками [58, с. 78].
У цілому в сучасній радіожурналістиці інтегральним для визначення формально-змістових особливостей сучасної радіопрограми є поняття «звуковий образ», що означає не тільки сукупність формо- та стилетворчих засобів, а в цілому композиційні особливості передачі, які покликані доступно, повноцінно та виразно донести до аудиторії думки, ставлення, спостереження автора.
Звуковий образ сучасної авторської радіопрограми залежить від теми чи проблеми, яку порушує журналіст, функцій, які він намагається реалізувати, ефекту, реакції, які передбачає викликати в слухачів. Особливо цікавим аспектом дослідження програмування сучасного радіо є вивчення ефективності впливу передачі на слухача, зокрема відповідності його смакам і потребам звукового образу програми.
1.2Формотворчі та стилєтворчі засоби радіожурналістики
У сучасному інформаційному просторі радіо за масштабом поширення інформації, її оперативністю, широтою охоплення аудиторії (загальнодержавні канали Українського радіо мають практично стовідсоткове покриття на території нашої країни) і надалі залишатиметься одним із популярних та впливових засобів масової комунікації.
В. Смирнов зазначає, що радіожурналістика є звуковою комунікацією, характерні особливості якої визначаються природою звуку, його можливостями, психологією сприйняття [69, с. 23].
Звук у радіомовленні – основний засіб передачі змісту, а акустичність (акустичний від гр. akustikos – слуховий, той, що сприймається слухом) – специфічна категорія сучасного радіодискурсу.
Створення цілісної акустичної радіопередачі – творчий процес, ефективність якого значною мірою залежить від влучного, майстерного вибору комплексу виражальних засобів, до яких, окрім вербальних, належать ще й оригінальні невербальні (паралінгвістичні) компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники інтонації – тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природні та психологічні паузи, тембр, логічний та фразовий наголоси. Усі названі категорії доцільно вважати акустичними характеристиками сучасного радіодискурсу.
Життя людини невіддільне від звуку. Органи мовлення можуть продукувати 600 різних знаків за хвилину, а слух – сприймати ці звукові сигнали й передавати у мозок, що розшифровує їх. Науковцями давно доведено: незважаючи на те, що більшу частину інформації люди отримують за допомогою зору шляхом прямого спостереження за навколишньою дійсністю, майже дві треті часу вони проводять у мовленнєвому спілкуванні, утричі більше говорять та слухають, ніж читають і пишуть. Таким чином, уявлення людини про навколишній світ створюються не лише під впливом зорових, а й звукових образів, що мають великі можливості впливу на раціональну та емоційну сфери людської свідомості. В усному мовленні слово несе в собі набагато більше емотивної та семантичної інформації, ніж у писемному. Звукові повідомлення викликають у людській психіці (на свідомому та підсвідомому рівнях) потаємні внутрішні ефекти, активізують уяву та інші механізми слухового сприйняття. У цьому випадку голос можна вважати внутрішнім звуковим автопортретом особистості.[7, с. 156].
Отже, при усних формах впливу ефективність сприйняття інформації досягається за допомогою збалансованого використання зображальних і звукових знакових систем у вигляді візуальних та звукових образів.
Звуковий образ – це сукупність звукових елементів, що створюють у слухача асоціативні уявлення (в узагальненому вигляді) про матеріальні об'єкти, життєві події, характер людини [60, с. 106].
Як зазначає О. Гоян, поєднання слухового та зорового впливу на радіо дозволяє передавати інформацію на рівні образів. На радіо слід передовсім активувати (за допомогою усної мови, шумів, музики, монтажу, невербальних мовних засобів: тону, темпоритму, паузи, тембру, наголосу тощо) свідомість аудиторії для того, щоб вона самостійно відтворила повідомлене [13, с. 156].
Звуковий вплив на масову аудиторію найефективніше здійснює радіо, головна перевага якого перед іншими засобами масової комунікації пов'язана, як уже зазначалось, із впливом на уяву слухачів. Цей технічний засіб масової комунікації розрахований на аудіювання – одночасне слухання та розуміння інформації.