Курсовая работа: Застосування рухливих і спортивних ігор у процесі відновлення координаційних здібностей дітей з діагнозом
2. грудний вік 10 днів – 1 рік.
3. раннє дитинство 1 – 3 років.
4. перше дитинство 4 – 7 років.
5. друге дитинство: хлопчики від 8 до 12 років, дівчинки від 8 до 11 років.
6. підлітковий вік: хлопчики 13 – 16 років, дівчинки 12 – 15 років.
7. юнацький вік: юнака 17 – 21 рік, дівчини 16 – 20 років.
У даній роботі розглядається вік відповідний «другому дитинству» або молодший шкільний вік [23,25].
Молодший шкільний вік охоплює період від 8 до 11 – 12 років. Звичайно цей період у порівнянні з дошкільним і підлітковим періодами прийнято вважати відносно «спокійним» у житті дитини.
Центральна нервова система є одним з основних регуляторних механізмів усіх життєвих процесів в організмі дитини, у тому числі його поводження і рухів. До семирічного віку завершується в основному диференціювання нервової тканини кори великих півкуль головного мозку. Нервові клітки у всіх шарах кори здобувають характерну розвиту форму і стають схожими на клітки кори дорослої людини. Продовжується мієлінізація нервових волокон.
Посилено розвиваються асоціативні волокна, що зв'язують різні нервові центри і відділи кори великих півкуль мозку один з одним.
Удосконалювання центральної нервової системи у школярів молодших класів виражається насамперед у розвитку і посиленні процесів гальмування в корі головного мозку. Кора великих півкуль здобуває більш виражене регулююче і затримуюче значення в поводженні дитини, у нерозривному зв'язку з розвитком гальмових явищ у корі великих півкуль у школярів молодших класів інтенсивно наростають і стають більш стійкими процеси концентрації порушення. Звідси випливає можливість прояву активної уваги і свідомої зосередженості [35, 36].
Розвиток процесів гальмування, концентрації і стійкості нервових процесів у центральній нервовій системі дитини 8 – 12 років створює в цьому віці гарну базу для навчання і виховання.
Ступінь розвитку рухової активності дитини є показником розвитку всього рухового аналізатора, тобто нервового і кістково-м'язового апарата.
М'язова система школяра, у порівнянні з дошкільним віком продовжує зміцнюватися й удосконалюватися за рахунок розвитку переважно довгих м'язів, що обумовлюють швидкість і гнучкість рухів, і в меншому ступені за рахунок розвитку силових м'язів.
Вік дитини 8 – 12 років характеризується більш гармонічним розвитком рухів. Основною рисою цього періоду є перехід від вільних рухів до організованих виучених рухів, зв'язаним з наростанням контролю кори великих півкуль головного мозку.
У зв'язку з великою руховою активністю в школяра швидко розвиваються сила і координація великих м'язів верхніх і нижніх кінцівок. Але в силу наявної патології, руху дітей трохи нескоординовані, маються зайві супутні рухи.
К 10 – 11 рокам розвиток рухового апарата дитини продовжується в основному по лінії удосконалення дрібних трудових рухів, що знаходиться в прямого зв'язку з інтенсивним розвитком рухових центрів кори головного мозку[5, 23, 30].
М'яз як орган почуттів, дозріває до 7 – 8 років, її діяльність у зв'язку з безперервної імпульсацієй у центральну нервову систему є важливим чинником розвитку й удосконалювання основних нервових процесів у корі головного мозку. Наприклад: навчання дітей мови, з рухами кисті і пальців різко прискорює розвиток мови, що є одним зі способів усунення супутньою патологією при атонічно-астатичної формі ДЦП.
В аналізі абсолютних величин річного приросту тотальних розмірів тіла школярів (ріст, маса, окружність грудної клітки) показує, що у віці від 8 до 11 – 12 років немає значного розходження в ході фізичного розвитку хлопчиків і дівчинок.
Процеси окостеніння, тобто заміни хрящової тканини на кісткову, продовжуються протягом усього шкільного віку. У молодших школярів відбувається остаточне формування нормальної кривизни хребта, характерної для дорослої людини. Загальна стійкість хребетного стовпа значно збільшується, але його зв'язковий апарат ще слабкий.
У віці 8 – 9 років спостерігається інтенсивне зростання кісток стопи і кистей рук із триваючими в них процесами окостеніння. У 10 – 12 років значно підвищується стійкість кисті за рахунок росту кісток передпліччя (променевої і ліктьової) і дрібної кісток зап'ястя [25, 36].
Віковий період від 8 до 11 – 12 років, можна вважати відносно «спокійним». Основні процеси, що відбуваються в центральній нервовій системі, створюють гарні передумови для успішної навчально-виховної роботи, а розвиток моторики обумовлює приступність багатьох трудових рухів. А при використанні методики ЛФК у цьому віці, можна практично цілком виправити порушену координацію рухів, підвищити точність виконуваних рухів, позбутися від патологічних рухів, підвищити тонус м'язів, відновлюючи їхню силу і працездатність, обсяг рухів у суглобах.
1.2. Патогенез, структура рухового дефекту, при атонічно-астатичної форми ДЦП
Під терміном «дитячі церебральні паралічі» (ДЦП) розуміють групу захворювань, що виникають внаслідок ушкоджень головного (рідше спинного) мозку, під час внутрішньоутробного розвитку плоду, у момент пологів або в ранньому післяпологовому періоді. При цьому найбільше важко страждають “молоді” відділи мозку - великі півкулі, що регулюють довільні рухи, мову й ін., коркові функції. Приблизно в 57 % випадків захворювання є уродженим, у 40% – обумовлене патологічними родами і тільки у 3 % дітей зв'язано з інфекційними захворюваннями, черепно-мозковою травмою або іншими патологіями, що розвилися вже після народження. Дитячі церебральні паралічі – відносно часте захворювання, що зустрічається в середньому в двох з 1000 дітей. Його основна характерна риса – порушення розвитку психомоторних функцій. У хворих з різними формами ДЦП порушена просторова організація пози і рухів унаслідок змінених у порівнянні зі здоровими особами позного і рухового стереотипів. Рухові розлади виявляються у виді паралічів, парезів, насильницьких рухів, порушень координації рухів. Ці симптоми нерідко супроводжуються затримкою психо-речового розвитку аж до глибокої дебільності і повної відсутності мови, судорожними припадками, порушеннями зору, слуху, чутливості й іншими патологиями [1, 2, 24].
Ступінь ваги рухових порушень варіює у великому діапазоні, де на одному полюсі знаходяться грубіші рухові порушення, на іншому – мінімальні. Психічні і мовні розлади, так само як і рухові, варіюють у широких межах, і може спостерігатися ціла гама різних сполучень. Наприклад, при глибоких рухових порушеннях психічні порушення можуть бути відсутні або бути мінімальними, і, навпаки, при легких рухових порушеннях можуть спостерігатися грубі психічні і мовні розлади.
Основоположником вивчення ДЦП вважають англійського хірурга – ортопеда Літтла. На його думку, причиною уроджених паралічів є аномально протікаючи або передчасні пологи й асфіксія плоду. Літтл докладно описав одну з форм ДЦП, при якій руки уражаються менш, ніж ноги. Пізніше ця форма одержала назву хвороба Літтла. Англійський хірург описав і деякі інші форми уроджених паралічів, наприклад гіперкінетичну, розробив і широко застосував деякі види хірургічного лікування при ДЦП [4, 13, 10].
Відомий австрійський лікар 3. Фрейд у середині XIX в. проаналізував форми захворювання, описані Літтлом, з позиції невропатолога і запропонував назви для деяких з них – діплегія, двостороння геміплегія.
На підставі особливостей рухових порушень A. Ford (1945) виділив п'ять форм дитячого церебрального паралічу: подвійну геміплегію, спастичну діплегію, гиперкінетичну, мозжечкову і геміпаретичну. К. А. Семенова і Б. В. Голант (1972) узяли за основу цю класифікацію і включили в неї особливості психічного і мовного розвитку при кожній формі дитячого церебрального паралічу. В основу класифікації ДЦП, прийнятої в нашій країні, покладена основна особливість цього захворювання, а саме – характер і виразність порушення рухових функцій, обумовлені аномальним станом м'язового тонусу і розладом координації рухів. У зв'язку з тим, що виділені форми захворювання дають найбільше повне представлення про ступінь рухових, психічних і мовних порушень, ця класифікація в даний час і використовується.
Виділяються наступні форми ДЦП:
- спастична геміплегія,