Курсовая работа: Земельний сервітут

При умові реального здійснення передбаченої ст. 59 Земельного кодексу можливості набуття у власність замкнутих природних водойм (площею до 3 гектарів), українській земельній практиці може стати в нагоді існування давнього дорожнього сервітуту — права пе­репливти чуже озеро з метою сполучення із своєю зе­мельною ділянкою.

До водних сервітутів належать:

- право прокладати водопровід з чужої ділянки або через неї;

- право забору води з природної водойми, розташова­ній на сусідній земельній ділянці та відповідне право проходу;

- право напування худоби з такої водойми та відпо­відне право прогону;

- право відводу води на сусідню або через сусідню ділянку.

Власники землі та землекористувачі, що діють на підставі водних сервітутів, повинні узгоджувати свої дії із ст.ст. 46-48 Водного кодексу України 1995 року, який визначає чіткі межі між правом загального водокорис­тування, яке здійснюється без дозволу, та спеціального водокористування з видачею відповідного дозволу.

З міських сервітутів ст. 99 містить лише один — право встановлення будівельних риштувань та скла­дування матеріалів на суміжній ділянці з метою ре­монту будівель та споруд. Насправді, такі сервітути можуть бути навіть різноманітнішими, ніж сільські. Це, наприклад, право заборони будівництва певних споруд на суміжній ділянці, право використання суміжної стіни при відсутності іншого будівельного рішення, право заборони надбудови додаткових поверхів та інші.

Міські сервітути доцільно визначити і хоча б прин­ципово сформулювати у регіональних та міських Пра­вилах забудови, розробка і прийняття яких є обов'яз­ковою для органів влади і місцевого самоврядування на підставі Закону України «Про планування і забу­дову територій» [1].

1.2 Виникнення права сервітуту

В світовій практиці сервітути встановлювались за домовленістю сторін на підставі договору, за рішенням суду, по успадкуванню, в разі набувальної давності.

Сервітут може бути встановлений за договором, що підлягає державній реєстрації в порядку, установленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 402 ЦК).

У відповідності зі статтею 98 ЗК: «Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безкоштовне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Право земельного сервітуту є одним із прав на землю, передбачених розділом III ЗК — «Права на землю». Земельний сервітут установлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, установленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку (стаття 100 ЗК).

Державна реєстрація прав на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їхні обмеження» від 4 липня 2004 року. У преамбулі цього Закону встановлено, що він визначає правові, економічні, організаційні основи створення в складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки й інше нерухоме майно, обмежень цих прав. Так, відповідно до статті 5 цього Закону, систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, що забезпечує реалізацію державної політики в сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (Центр державного земельного кадастру) і її відділення на місцях, що є місцевими органами державної реєстрації прав. Центр державного земельного кадастру при Держкомземі створений за наказом Держкомзему № 110 від 4 листопаду 1997 року з метою впровадження автоматизації ведення державного земельного кадастру на Україні на базі широкого використання комп'ютерної техніки для забезпечення органів державної влади і місцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ, організацій достовірною інформацією про землю для інформаційного забезпечення ведення державного земельного кадастру.

Таким чином, аналізуючи норми ЦК і ЗК, можна зробити висновок: у випадку коли земельний сервітут установлюється за договором, право земельного сервітуту виникає з моменту державної реєстрації такого договору. Ні Земельний, ні Цивільні кодекси не містять обов'язкових вимог до форми договору про встановлення земельного сервітуту, однак через необхідність його подальшої державної реєстрації логічним було укладення такого договору в письмовому виді. Нотаріальне посвідчення таких договорів можливо, але прямо не передбачено.

1.3 Припинення права земельного сервітуту

Стаття 102 ЗК встановлює вичерпний перелік обставин, вна­слідок яких дія земельного сервітуту підлягає припи­ненню. Але в цей перелік не ввійшли деякі очевидні випадки, при настанні яких земельний сервітут не може продовжуватись. Так, в разі припинення існування як фізичного об'єкта земельної ділянки однієї з сторін або обох (наприклад, зсуву) або вичерпання водойми і т.ін., дія сервітуту повинна підлягати безумовному припи­ненню.

Неможливо встановити сервітут на власну земель­ну ділянку, оскільки власник може використовувати ділянку у всіх відношеннях не на праві сервітуту, а на підставі права власності. Внаслідок цього, якщо в одній особі поєднуються суб'єкт права земельного серві­туту і власник ділянки, дія сервітуту підлягає припи­ненню.

Відмова особи, яка володіла правом земельного сер­вітуту, від такого права є формою її добровільного во­левиявлення і є безумовною підставою припинення дії сервітуту.

Як зазначалось, земельні сервітути доцільніше вста­новлювати не в календарні строки, а до настання пе­вної події чи обставини. Однак стаття в якості під­став припинення сервітуту зазначає закінчення його терміну або невикористання його протягом трьох ро­ків. В обох випадках терміни обчислюються з часу дер­жавної реєстрації земельного сервітуту.

Ст. 102 наводить підстави припинення дії земель­ного сертифікату, але не чітко зазначає органи чи осо­би, які приймають рішення щодо його припинення. Оче­видно, такі рішення правомочні приймати — в залеж­ності від суб'єкта власності на землю — приватні вла­сники, органи місцевого самоврядування, відповідні державні адміністрації у формі акцепту, згоди на при­пинення сервітуту.

У судовому порядку дія земельного сервітуту може бути:

- скасована внаслідок неправомірних дій при. його встановленні, виявлення відсутності підстав, неналеж­них сторонах тощо;

- припинення при порушенні, власником сервітуту умов користування ним; при припиненні підстав його встановлення;

- при неможливості подальшого цільового викорис­тання земельної ділянки внаслідок встановленого на неї сервітуту.

Обов'язковою умовою настання юридичних наслід­ків припинення дії земельного сервітуту є повідомлення органів державної реєстрації земельних прав.

Статтею 100 ЗК закріплено: «Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки». ЦК визнає основним призначенням сервітуту задоволення нестатків осіб, здається більш правильним, ніж варіант, що міститься в ЗК, що метою призначення сервітуту визнається можливість обслуговування своєї земельної ділянки. Підхід ЦК знімає цілий ряд питань, що виникають у результаті аналізу видів земельного сервітуту, закріплених у статті 99 ЗК.

1.4 Проблеми законодавчого регулювання сервітуту

Тепер звернемося до деяких видів земельного сервітуту. Пункт «е» статті 99 ЗК у якості одного з видів земельного сервітуту встановлює «право напувати свою худобу з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці». Тут і виникає питання підстави і мети встановлення земельного сервітуту. Якщо звертатися до ЗК, то навряд чи можна говорити, що даний вид сервітуту спрямований на обслуговування земельної ділянки. Прикладів таких сервітутів можна привести безліч, особливо з огляду на той факт, що перелік видів земельних сервітутів, визначений ЗК, нескінченний. Проблема невідповідності мети встановлення сервітуту фактичним способам користування зазначеним правом може бути вирішена двома шляхами [2].