Курсовая работа: Живописний первень в романі Еміля Золя "Черево Парижу"
Використавуючи додатки, проаналізуємо художні алюзії, в романі на гравюри П.Брейгеля, спільні риси у художніх засобах та прийомах намалювання живописної і літературної картин.
Для роману Е.Золя, притамані безліч сюжетів, використаних у картинах Брейгеля. З сюжетної точки зору, цікавою видається гравюра Брейгеля «Великі риби пожирають маленьких», яка наштовхує на думку безперервної міжкласової боротьби, де багаті (Гладкі) «пожирають»бідних (Худих).
В «Нарисі» Золя писав:»В решті решт я зображую боротьбу Гладких і Худих…до гладких належить переважна більшість персонажів роману. Худі – це перш за все Флоран, потім Клод, деякі з постійних відвідувачів Лебігра, горбань Везіньє, старий складальник»
Ворожість Золя до Гладких найяскравіше виявилася у сатирично-гротескному зображенні торговок Центрального ринку, що само по собі вже виступає певним живописним елементом, з огляду на те, що гротеск – це художній прийом в мистецтві та живописі, заснований на надзвичайному перебільшенні, порушенні меж правдоподібності, поєднанні різких неочікуваних контрастів: «Рибний ряд стих. Величезні животи і бюсти стримували дихання, очікуючи, поки наглядач пійде. Потім усе прийшло до руху: бюсти вип’ятилися, животи здатні були вибухнути під натисом злорадного регота».
Жанрово-алегоричні сценки у гравюрах Брейгеля «Черевовдоволення», «Скнарість», «Зло»(що відносяться до циклу «Сім гріхів людства», см. додатки 1, 4, 5) написані в деталізованій живописній манері. Як і в романі Золя в гравюрах домінує почуття болісної тривоги за абсурдний стан людства, що загрузло у своїй гріховності. Правдивість та реалізм побутової картини, уїдлива сатира поєднуються з алегоричною темною символікою гравюр, яка створюється завдяки тьмяним чорнилам з хни. Для роману Золя навпаки характерна яскравість зображуваного фону.
Спостерігається паралелізм між методом живопису Брейгеля і Золя. Так, треба відмітити великий розмір полотен Брейгеля, і маленький – зображуваних фігур. В романі «Черево Парижу» персонаж також не затуляє середовище, він припиняє грати активну роль і стає привідом для введення описів, так Клод Лант’є і Флоран – лише спостерігачі Центрального ринку. Описи навколишнього середовища подаються автором в якості ілюстрації внутрішнього світу героя як засіб повнішого психологічного розкриття.
Картина Брейгеля «Земля обітавана» зображує знову ж таки ненажерливе черевовдоволення. Перед нами селянин, лицар і клерк, стомлені ненажерливим переїданням відпочивають з набитим черевом під деревом, що представляє собою стіл, який ломиться від їжі. Голодний наїзник стоїть на варті і сподівається, що і йому дістанеться шматочок їжі зі столу. Позаду нього в метафоричній формі накритого столу зображені фантазії про чарівну країну, «землю обітавану», де є удосталь їжі. Полотно відрізняється хаотичністю, безладям композиції, де головний персонаж опиняється на переферії зорового сприйняття. Взагалі композиція картини нестійка, динамічна, переважають витончені, насичені гротесковою орнаментикою творчі рішення. Помітні драматична гострота образів, підкреслена перебільшена експресія поз, подовжена пропорційність фігур. Особливу роль відіграє віртуозна нервово-напружена лінія у настрої головного персонажа. Але якщо Брейгель створював динаміку композиції за рахунок маньєризму (напрям в західноєвропейському мистецтві ХVI ст, якому притамані складність, напруженість образів, загострене змалювання форми, гострота художніх рішень), то динаміка композиції роману Золя «Черево Парижу» здобувається завдяки залучанню імпресіоністських прийомів і засобів. Вся ця динаміка реалізується у серії описів Центрального ринка, головного ідейного і композиційного вузла роману, що базуться на враженні.
3. Місце портрета як засоба соціальної характеристики героїв. Художнє зображення пластичного світу «гладких» і «худих»
Золя намагається виразити у портреті усю повноту життя як психологічного так і соціального. В соціальному портреті Золя виражає реальні соціальні відношення епохи. Соціальні образи відносяться до яскравих соціальних типів – це невід’ємна якість критичного реалізму. З характеристики Лізи Кеню видно, що вона є типічним представником реакціонної дрібної буржуазії в епоху Другої імперії.
Жоден з персонажів Золя не є статичним. Зображення основних дієвих осіб у Золя зазвичай просторове, для другорядних персонажів він використовує характерні деталі. Це не портрети, а сілуети, але яскраві, ті які запам’ятовуються. Для прикладу візьмемо характеристику мадмуазель Саже:»Мадмуазель Саже, стара діва.»Вона гору з горою зведе».»На цій не наживешся». Підбирає усілякі недоїдки. За зовнішністю - маленька, зовсім сива. Вигляд лукавий і хитрий, носить темноблакитне плаття, жовту шаль, чорну шляпу. Робить зло заради розваги».
Іноді портрет набуває у Золя натюрмортного характеру (прийом імпресіонізму). Опис ковбасниці Лізи з цього боку є показовим: «Білизна її фартуха і нарукавників слугувала продовженням білизни її страв і досягала пухкої шиї і квітучих щок, на яких повторювалися ніжні відтінки окостів і прозора блідість сала». Тут ідейна функція змальованої в романі їжі, що виражає ситість буржуазії, перекидається на весь портрет Лізи у її «розжирілому спокої». Емоційним коливанням відповідають різні відтінки натюрмортів.
Велике значення в романі відіграють колективні пластичні образи «гладких» і «худих», соціально-диференційоване зображення натовпу, де окремі чітко охарактеризовані персонажі відіграють роль представників різних соціальних груп, а їх переживання відображають соціальну ідею усієї групи. Зображені типи спрощені. Типи другорядних персонажів позначені однією яскравою рисою.
Пластичне зображення світу «гладких» і «худих»автор подає через використання різноманітної манери художнього змалювання.
Ситому, тупому, самовдоволеному Ринку – царству Гладких – в романі протиставляється республіканець Флоран. Портрет «палкого республіканця-ідеаліста», відірваного від реального життя і не здатного реалізувати на практиці свої утопічні ідеї, як і вся група змовників з кабачка Лебігра, зображені в романі різко сатирично, що вказує на використання Золя ще одного прийому живописної передачі образів і характерів, з огляду на те, що сатира виступає загальним методом шаржированого змалювання негативних проявів дійсності в мистецтві. Всі вони, що «розмовляють про політику під прикриттям пивних кухлів», лише грають в революціонерів і не представляють ніякої небезпеки для уряду.
????? ? ???????????? ?????? ??????????? ??????????, ?? ?????? ?? ????? ?? ?????? ????????? ???????? ????????????? ?????? ?????? ??????????? ???????????. ?????????? ?????? ??????, ? ????? ?????? ????? ?????? ??????? ?? ????? ?????????? ?????????????? ??????, ??????????? ? ??????????? ? ?????????????????? ?????????, ?? ?????????? ???????????? ? ??????????? ????????????? ??????????.4. Натюрморт в романі Е. Золя «Черево Парижу»як досвід імпресіоністичного живопису в літературі
У романі «Черево Парижу» Золя використовує технічний прийом літературно-імпресіоністського зображення, аналогічний методу художників імпресіоністів раннього періоду(Е.Мане, Кл.Моне).
У цьому відношенні відмінними є натюрморти роману. Купи овочів, фруктів, птиці, м’яса на Центральному ринку складають масовий натюрморт сучасного промислового центра. Первинним прийомом зображення натюрморта у Золя є простий перелік: «Перед ним лежали на блюдах з білого порцеляну початі арльські і ліонські ковбаски, копчені язики, шматочки вареної, солоної свинини, свина голова….». Такі описи мають суто інформаційний характер. Але іноді натюрморти Золя перевтілюються в кольорову гаму; письменник розкриває особливості перелічених предметів за допомогою спеціально підібраних яскравих епітетів і порівнянь:» Опал мерланів, перламутр макрелей, золото барвенів, блискучу вишивку оселедців, великі срібні бляхи лососей».
Порівняння «етюдів з натури» до «Черева Парижа» з відповідним уривком з тексту роману показує, що ескізи письменника набувають ідейного змісту; вони вже не є незалежними, а пов’язані з розвитком дії, і підкреслюють той чи інший мотив романа, характер дійових осіб. Очевидна «пленерність» цих матеріалів дозволяє судити про імпресіоністський характер створених письменником пейзажів, натюрмортів, своєрідність змалювання образів.
Для прикладу можна порівняти етюд»Павільон живності і дичини»з відповідни місцем у романі «Черево Парижу». В обох зустрічаються однакові образи: «Намисто жайвороноків», висять»руді зайці, сірі кролики, витягнувши лапи як для шаленого стрибка». Але крім того, в тексті романує ряд чуттєвих метафор, викликаних присутністю в зображуваній лавці юнака Маржолена, який мріє про ковбасницю Лізу. Це – «розкішні фазани з вогняними хвостами, що тягнуться по землі накшталт шлейфа придворної дами, гуси…з величезними животами, які серед білих хвоста і крил нагадували білизну, голуби з голою і ніжною шкірою чарівних створінь, три синіх індички, з синюватими цяточками на животі…». Натюрморт живності подається у романі у відповідності до образу Маржолена, що і підкреслюється заключною фразою зображення: «серед усієї їжі велике тіло Маржолена, щоки, руки і могутня шия з рудоватим пушком нагадували ніжне м’ясо відгодованих індичок і товсте черево жирних гусей».
Таким чином відбувається психологізація, олюднення натюрморта, що є надзвичайно характерним для Золя. Він користується образами фруктів і ягід, змальовуючи дівчину Сар’єту в романі, і разом з тим фрукти і ягоди наділені чуттєвістю, набувають рис жіночого тіла: «Витке волосся спадало їй на чоло, ніби вінок з виноградного листя, голі руки, гола шия – усе що було в ній оголеного і рожевого, відливало свіжістю персиків і вишен». [11, с.150]
Висновок про емоційне насичення фактографічних позначок можна зробити, проаналізувавши відображення у романі будь-якого з»етюдів з натури». Приведемо з материалів до роману «Черево Парижу» етюд»вулиці навколо Центрального ринку», в якому топографія кожної вулиці індивідуально позначена: «Вулиця Бурдоне. Провінційна вулиця, тиха, безлюдна, яка засілена службовцями, жодний екіпаж не проїхав, іноді стоять ломовики. Оптова торгівля рукавичками і панчохами. Нарозі вулиці, за Ринковою площею,- комісійні контори з торгівлі фруктами».
Золя притаманне композиційне використання у романі описів для відтінення мотивів. Так натюрморт сирів служить для посилення атмосфери пліток, якими користуються Товсті в іх боротьбі з Худими, особливо виражених у мадемуазель Саже. Ось чому Золя вдається до уповільнення оповідання у розповіді Саже, перериваючи його описами сирів: «Він втік з каторги, - відрізала Саже.- Сири усіляких сортів розповсюджували навколо них гострий сморід… (і далі в романі йде опис сирів на двох сторінках)»…-Так,- повторила вона з бридливою гримасою,- Флоран утік з каторги».
Так, відома «симфонія сирів» добре передає атмосферу заздрісного і злобного міщанства: «…тут розкинувся величезний, немов розсічений топором сир канталь; далі йшли: головка золотистого честера, головка швейцарського, подібна до колеса, що відвалилося від колесниці варвара; круглі голандські сири нагадували відрублені голови з запіклимися краплями крові; вони здавалися твердими як черепи…У трьох голівок брі були меланхолійні фізіономії згаслих місяців…Ромагур у сріблястому фольговому платті здавався шматочком нуги або солодким сирком…А рокфори під скляними ковпаками намагалися здаватися вельможними панами; фізіономії в них були нечисті й жирні, поцятковані синіми і жовтими жилками як у богачів, хворих ганебним захворюванням від надмірної пристрасті до трюфелів
Золя приносить в літературу досвід імпресіоністського живопису, коли майстерньо використовує в своїх натюрмортах Паризького ринку гру світла, коливання повітря, рух сонячного променя, що вихоплює з темноти барвисті плями в овочевих, квіткових, рибних, м'ясних, фруктових павільйонах.
5. Опис Центрального ринку як живописний елемент імпресіонізму в загальній натуралістичній композиції роману
У серії описів парижського ринку реалізується можливість утілення широкого спектру переживань суб’єкту, динаміка сприйняття тісно пов’язана з динамікою живописного зображення, що досягається завдяки залученню імпресіоністських прийомів і засобів. Особливо пильної уваги заслуговує експозиційна картина «Ранок»: скидаючи з себе нічне заціпеніння в жовтих відблисках газових ліхтарів, долаючи примарливий світ раннього ранку, сполахуючи в «вогняному дощі» перших променів сонця, колос – будіввля Центрального ринка – повільно просинається до свого щоденного життя. Жадібно вбираючи очами це поступове пробудження, чуйно реагуючи на зростаючий гомін ринка, переходячи від смутного бачення до свідомого сприйняття видовища величезного «черева»Парижа, Флоран починає себе відчувати частиною міста, звідкіля він був виженений до Кайєни. Загальний динамічний мотив пробудження ринка складається з цілої мозаїки окремих внутрішньо динамічних миттєвостей життя, що їх спостерігає і переживає Флоран. Чергування ночних, досвітніх, ранкових звуків, ряди і павільони, що перетворюються щохвилини, в напівнепритомній свідомості втомленого героя визивають низку галюцинірованих образів: «остови» величезних палаців, «ліси пишної рослинності з металу», що оточують Флорана у ранковому світлі,- допоки ранковий промінь не перетворить марення героя у стійке враження, реалістично гостре.
Кожний предмет, на який ми дивимося крізь це середовище стає трохи тьмяним…Життя на «реалістичному» Екрані постає зримим і вагомим. Очевидно, що в системі описів імпресіоністське бачення постає необхідною «поправкою» до натуралізму(яке Золя ототожнював з реалізмом).
Повертаючись до аналізу серії описів Центрального ринка, що динамічно розвиваються в тісній взаємодії зі сприйняттям їх головним героєм, слід відмітити майстерність психологічного аналізу автора в диференціації особливостей сприйняття, що зумовлені нервовим станом суб’єкта. Ближче до розв’язки Флорану, зціпенілому в буденній одноманітності, ринок бачиться вже не яскравим, сповненим життя образом, а лише величезним архітектурним кресленням, конструкцією,що застигла. Заключне зображення ринка на заході сонця, є не тільки живописним елементом, що передає зорові ефекти різноманітного освітлння протягом доби, але й служить психологічною ланкою в характеристиці героя. У свідомості Флорана знов постає образ «величезної машини»(гіпертрофована метафора).
Таким чином розгорнуті описи Ринку виступають частиною сюжетної лінії роману. «Черево Парижу» - це перший роман Золя, в якому ценром сюжету, його рушійною силою виступають описи середовища» (Lepelletier, E. Zola, P. 1883)