Курсовая работа: Живописний первень в романі Еміля Золя "Черево Парижу"
В численних висловлюваннях Клода Лантьє Золя стверджує естетичну цінність нової індустріальної архітектури – величезних і легких конструкцій із чугуна, заліза, скла. В романі Ринок постає втіленням новітніх форм мистецтва, противопоставлених старовинній архітектурі церкви св. Євстафія.
Для реалізації ідеї описів Е.Золя підкорює багатовимірну систему образотворчо-виражальних засобів. В цій системі можна виділити два основних тісно пов’язаних рівні, що відображають загальну картину дійсності. З’єднуючою ланкою цих двох рівнів – загального і часткового – служать образи героїв оповідання, в чиєму сприйнятті дійсність і віднаходить риси гармонійної цілосності.
Сконцентруємо увагу на розгляді відтворення живописно-психологічних «картин», послідовно характеризуючі елементи системи описів Е. Золя в їх зходженні від втілення конкретних реалій дійсності до відтворення повномаштабної живописної картини буття.
Перший»частковий»рівень живописної системи в якості основного елемента включає детальну експозицію фона сюжетного дійства. Природньо, що експозиційний фон, місце розвитку дій – Центральний ринок, не тільки служить ідейним центром твору, але і втілює його естетичний колорит, будучи основою, на якій грунтується зорово-образне враження – достатньо цільне завдяки присутності психологічно домінуючого мотива. Не вдаючись до сухої регістрації деталей, органічно поєднуючи фактографію зображення з обраотворчо-виражальними засобами, Е.Золя втілює одночасно реалістичну і поетичну картину, де вирішальну роль відіграє звертання до прийомів імпресіоністського живопису.
Так, в художній палітрі роману «Черево Парижу»набуває застосування імпресіоністський прийом кадрування . Ринок сприймається читачем через картини щохвилинного розвитку.
Втілена в романі Золя «летюча точка зору» є відмінною від існуючої до тих пір перспективи зображення з»висоти пташиного польоту». Як і художники-імпресіоністи, письменник обирав високу точку зору не тільки для того, щоб розширити зоровий план зображення, але й з метою підкреслити цілісну взаємозалежність реалій світу, зобразивши фігури людей разом з оточуючим і відокремлюючим їх один від одного простором.
Подібна организація мотива служить основою подальшого живопису- створення просторового об’єму зображення, змалювання його перспективи. Перед нами ні плоска картина, але велика частина стеріоскопічного полотна роману. Для цієї цілі служить максимально деталізоване зображення ринка. Імпресіоністичне змалювання кольорової гармонії, створення світло-повітряного середовища, поетизує докладну деталізацію, завдяки чому досягається повнота фактури романого полотна, зберігається його естетична цінність.Золя вдалося відтворити взаємозв’язок руху і світла. «Дахи величезних павільонів зростали, розширювались і втопали у хмарі вогнів, що світилися. В захмареній свідомості Флорана вони поставали ланцюгом чортогів, величезних і правильних, кришталево-повітряних, на фасадах яких засвічувалися тисячі вогнених смужок,- то був безперервний ряд засвітлених ставен. Ці тонкі жовті поперечки створили між стовбами сходинки світла, які тягнулися до темної смуги дахів». Тут ми спостерігаємо характерну для імпресіоністського живопису повноту зображення картини, що не залишає «білих плям» на охопленому описом просторі. Синтез і гармонія кольорів у художній палітрі роману і роботах художників-імпресіоністів, були закономірним наслідком тенденції вигнання з палітри фарб сіро-чорних тонів.
Висновки
В цілому грандіозний задум Золя, що втілився в зображненні Центрального ринку Парижа, як символу ненажерливості буржуазії, мирно перетравлюючої свої посередні радощі отримав виразне художнє втілення, ставши етапом розвитку європейського романа, відкривши нові горизонти прози.
Золя-художник жодною мірою не зводить написання роману до бідного набору тих прийомів, які вважаються невід'ємною приналежністю натуралістичної літератури. Принцип: «спадковість в певному середовищі крізь призму темпераменту» — це абстракція, що майже ніколи не перетворюється у Золя в художні образи. Сучасна критика розкрила цілий комплекс улюблених синестетичних символів Золя, асоціативних вузлів, метафор, лексичних принципів, що створили самобутню і новаторську художню систему, збагачення і варіації якої можна прослідкувати в романі «Черево Парижу»
Найсильніша і оригінальніша сторона літературного дару Золя — пластичність, видовище словесного опису речового миру, що перетворюється на живописне полотно, що наділене рухом, блищить фарбами і всіма відтінками світла.
У імпресіоністських описах Золя необхідно відзначити дві характерні межі. Невід’ємними приедметами в живописному зображенні дійсності Золя стають сонце, розігрітий газовий ліхтар, залитий вогнями міський пейзаж, соковиті фарби. Є і своя символіка у фарбах Золя, в грі чорного і червоного, крові і золота, сутінків і вогню. Він — майстер фрески, а не мініатюри, пише крупними мазками. У відомій «симфонії сирів» немає ніякої музичності, для Золя важливе не звучання епітета, а його смислове наповнення, передавальний ефект дотику, нюху, смаку. Тут виявляється пристрасть Золя до плотсько-конкретного зображення матеріального світу, проглядається синестезія мистецтв.
Інша особливість описів Золя, в яких він не має собі рівних, — це зображення натовпу, великих людських скупчень, охоплених колективними відчуттями і переживаннями.
І тут Золя будує свій опис за законами живописної композиції — виділенням окремих рельєфних фігур, кидаючи на них світлові відблиски, відтіняючи барвистою плямою, відображаючи рухи і гул людської маси.
Роман Золя, при тому що він містить майже самостійні, завершені в собі описи-символи, досить міцно скріплюєся в композиційному відношенні. Головним героєм роману є «Черево Парижу» — ринок, звідки його»гладкі»прислужники нещадно вигнали»худого»мрійника Флорана. Символіка Золя — один із засобів подолання заземленості натуралізму. Золя-художник творив суд над тим, що ставало предметом його зображення, в даному випадку над ненажерливим Ринком, як символом буржуазії
Золя розкрив сторінки «Черева Парижу» перед технічними і науковими термінами, жаргонним словом і просто народними зворотами, грубістю і навіть лайкою, надавши своїм героям право висловлюватися в звичних для них виразах. Ця мовна розкутість, притаманна Емілю Золя підхоплена літературою XX в.
Завдяки синестезії у літературі Еміль Золя надає поетичному слову полісенсорної універсальності. Через імпресіоністські прийоми: детальну експозицію фона, кадрування, взаємозв’язок світла і руху, слово починає виступати як елемент живопису, як засіб передачі відчуттів, кольорів, гри світла й тіні.
Таким чином живописна майстерність Еміля Золя виявляється у правдивому зображенні дійсності. В романі «Черево Парижу» перед нами постає галерея картин. Живописний первень роману, його художня сторона - це сучасний ринок, величезний натюрморт восьми павільйонів, щоденний обвал їжі, та численні портрети сучасників, що постають всередені цього живописно зображеного натюрморта Центрального ринка.
Список використаної літератури
1. Вересаев В. В. Из книги «Записи для себя»// Вересаев В. В. Собрание сочинений: в 5 т. – М., 1961. – Т. 5. – С. 472-527. С. 484:»Эмиль Золя «Чрево Парижа»гл. 1». Выписка с комментариями.
2. Волжский В. «Чрево Парижа» ждет зодчих: [описание парижского рынка в романе] // Лит. газ. – 1971. – 10 февр., № 7. – С. 12.
3. Гимельфарб Б. В. Предисловие // Золя Э. Утроба Парижа. – М., 1928. – С. V-XIV.
4. Емельяников С. Предисловие // Золя Э. Чрево Парижа. – М., 1964. – С. 514.
5. Зубарева К. «Чрево Парижа»Эмиля Золя // Золя Э. Чрево Парижа. – М., 1949. – С. 344-347.
6. Лилеева И. А. Комментарии: [Чрево Парижа. – Завоевание Плассана] // Золя Э. Собрание сочинений: в 26 т. – М., 1962. – Т. 4. – С. 739-754.
7. Станиславский К. С. Собрание сочинений: в 8 т. – М.: Искусство, 1959. – Т. 6. Статьи. Речи. Отклики. Заметки. Воспоминания. 1917-1938. – 465 с. С. 156: Описание парижского рынка в романе Э. Золя «Чрево Парижа».
8. Федорова Г. А. К вопросу о своеобразии творческого метода Э. Золя в романе «Чрево Парижа» // Взаимодействие методов, жанров и литератур: межвуз. сб. – Ижевск, 1981. – С. 38-46.
9. Эйхенгольц М. Д. [Вступ. ст.] // Золя Э. Полное собрание сочинений. Т. 3. Чрево Парижа. – М.; Л., 1928. – С. 7-12.
11. Эйхенгольц М. Д. «Чрево Парижа» Золя. Материалы и комментарии. 1. Творческая лаборатория Золя: (рукопис. материалы). 2. Современная критика о романе «Чрево Парижа» // Золя Э. Чрево Парижа. – М.; Л., 1937. – С. VII-XXI, 463-500.