Курсовая работа: Значення транснаціональних корпорацій для розвитку сільськогосподарської галузі
· Інтеграція зарубіжних виробничих і збутових операцій
· Стратегія диверсифікації
· Утворення мереж внутрішньофірмових зв’язків регіонального чи глобального масштабу
· Інтеграція наукових досліджень та розробок матеріально-технічного забезпечення, виробництва, розподілу, збуту
· Формування ТНК у країнах, що не є економічно розвинути
В англомовній літературі з міжнародної економіки для визначення міжнародних бізнес-організацій часто використовують терміни «багатонаціональні фірми» (multinational firms – MNF) і «багатонаціональні корпорації» (multinational corporation – MNC), які застосовуються як синоніми. За офіційним визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (United Nations Conference on Trade and Development – UNCTAD), транснаціональна корпорація (transnational corporation, multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) – це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику та загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.
Починаючи з перших досліджень сутності ТНК, вчені не можуть дійти до загальної згоди щодо питання про кількість країн перебування філій ТНК, що дозволило б кваліфікувати фірму як транснаціональну. Тому, поряд із чисто кількісними вимірами транснаціональної діяльності, стали висуватись й інші критерії визначення ТНК, зокрема, проблема власності та її розподілу, проблема управління, чисельність зайнятих, склад вищого керівництва тощо.
З позиції теорії міжнародних відносин, важливим критерієм транснаціоналізації фірми є її орієнтація на участь у діяльності, що має всесвітньо-системний розмах, який важко виразити якісними чи кількісними показниками. Особливістю організування управління ТНК є поєднання централізованого керівництва з певною самостійністю структурних підрозділів, що входять до неї та розміщені в різних країнах. Отже, хоч транснаціональний характер діяльності ТНК давно перейшов із суто економічної площини і сьогодні передбачає вирішення багатьох соціальних і політичних проблеми, переважна більшість наукових досліджень функціонування ТНК носить переважно економічний характер.
Узагальнивши найпоширеніші теоретичні підходи щодо визначення ТНК, можна стверджувати, що для віднесення корпорацій до транснаціональних зазвичай використовують такі критерії [22, 67]:
● кількість країн, у яких функціонує корпорація (мінімум становить від 2 до 6);
● визначено мінімальну кількість країн, в яких розміщені виробничі потужності корпорації;
● певний розмір, якого досягла корпорація (за обсягами ринків, продажу, кількістю працівників, інвестицій тощо);
● мінімум частки іноземних операцій у доходах чи продажах корпорації (зазвичай, 25 %);
● володіння не менш як 25 % акцій голосування у трьох або більше країнах;
● інтернаціональний склад персоналу та вищого керівництва.
Експерти ООН виокремили наступні ознаки, за наявності яких компанію можна віднести до транснаціональної ( рис. 1.1.).
Рис.1.1 Ознаки транснаціональних корпорацій, за даними експертів ООН [9, 167]
Таким чином, ТНК можна визначити як інститут або організацію, що здійснює виробництво або послуги, не менше, ніж у шести країнах, у яких не менше 25% іноземних працівників і не менше 25 % капіталовкладень за рубежем. Діяльність даного підприємства-інституту, його управління й інтереси обумовлені не внутрішніми, а зовнішніми чинниками, причому потреби місцевого розвитку, як правило, або ігноруються, або мало приймаються до уваги, і сама діяльність пов'язана насамперед із глобальною капіталістичною економікою.
В основі такого управління - механізм прийняття рішень, який дає змогу здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології та відповідальність для досягнення результату - отримання прибутку. ТНК - це мережа взаємопов'язаних підприємств, які походять з однієї країни і мають складові частини та філії в інших країнах. ТНК володіють або контролюють комплекси виробництва та/або обслуговування, що знаходяться за межами країни базування. Вони є лідерами у виробництві та реалізації певного товару. На відміну від звичайної корпорації, яка функціонує на світових ринках, ТНК переносить за кордон не товар, а сам процес вкладання капіталу, поєднуючи його із закордонною робочою силою в межах міжнародного виробництва.
За організаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являють собою багатогалузеві концерни. Головна материнська компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю іноземних компаній і філій.
Економісти велику увагу звертають на стимули або мотиви, фактори, що спонукають фірми інтернаціоналізувати виробництво. З цього приводу існують різноманітні і дуже суперечливі погляди. Необхідність залучення іноземних інвестицій економісти пояснюють недосконалістю внутрішнього і зовнішнього ринків, конкуренцією з боку фірм і підприємств, що належать державі, бажанням реалізувати технологічні й організаційні переваги, управлінський і підприємницький досвід, використовувати розбіжності у валютних курсах, забезпечити доступ до джерел сировини і т.д.
Англійський економіст П. Баклі і М. Кассон у 1976 р. спробували на основі виділення певних класифікаційних ознак, що враховують інвестиційні стимули підприємств, створити свою теорію інтернаціоналізації виробництва. Ці автори вважають, що ухвалення рішення про іноземні інвестиції залежить від балансу між чотирма групами факторів, що вони визначають як [8, 70]:
· фактори, специфічні для даної галузі промисловості (характер продукції, структура ринку, масштаби виробництва);
· фактори, специфічні для регіону (розмір території, транспортні зв'язки, культурні особливості і традиції);
· фактори, специфічні для нації або держави (тобто політичні фактори, податкове і фінансове законодавство й ін.);
· фактори, специфічні для фірми (управлінський і виробничий досвід).
Теоретичний аналіз показує, що інвестори успішно за межами ТНК володіють одним або кількома конкурентними перевагами в порівнянні з фірмами країн , що приймають. У той же час ТНК намагаються розмістити свої капітали в країні, що має порівняльні переваги у визначеній галузі виробництва, або має широкий ринок.
Група вчених на чолі з Дж. Діболдом виділяє сім факторів, що на їхню думку, у найбільшій мірі сприяли в 1950-70 р. (період інтенсивного росту ТНК) перетворенню окремих національних компаній у ТНК: