Курсовая работа: Зовнішньоекономічні зв’язки Японії та розвиток економічних відносин з Україною
· проаналізувати зовнішньоекономічну діяльність Японії;
· дослідити перспективи розвитку японсько-українських економічних відносин.
Розділ 1. Економічна модель Японії
1.1 Японія в світовому господарстві
Японія – держава в Східній Азії, розташована на островах Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю і багаточисельних дрібних островах, що примикають до них. Територія – 372,2 тис. км2 . Столиця – Токіо (10,9 млн.). Інші крупні міста з населенням понад 1 млн. чіл. – Іокогама, Осака, Нагоя, Кіото, Саппоро, Хіросіма, Фукуоко, Кітакюсю. Адміністративно – територіальне ділення – 47 префектур. Населення – 124,1 млн. (2005 р.), 99,4% - японці, останні – корейці, китайці, американці, айні і інші. Офіційна мова – японська. Основні релігії – синтоїзм і буддизм. Грошова одиниця – йєна = 100 сіну. Національне свято – 23 грудня – День народження імператора ] [Додаток А, Табл.. 5].
Японія – конституційна монархія. Згідно конституції, що діє з 1947 р., імператор (з 1989 р. - Акіхіто) є «символом держави і єдності народу», його статус визначається волею всього народу, якому належить суверенна влада. Найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган – парламент, що складається з двох палат – палати представників (512 депутатів) і палати радників (252 депутата). Термін повноважень депутатів палати представників – 4 роки, палати радників – 6 років (з перевибранням половини складу кожні 3 роки). Виконавча влада здійснюється кабінетом міністрів на чолі з прем'єр – міністром (з серпня 1993 р. – М. Хосокава, лідер Нової партії Японії), обираним парламентом [2, 192].
Японія – одна з найбільш високорозвинених країн світу, що займає друге місце (після США) в світі по економічній потужності. ВНП Японії (3,4 трлн. $ у 1991 р.) більше 14% світового. По об'єму ВНП на душу населення Японія випередила США. Не дивлячись на економічний спад і скорочення промислового виробництва по темпах економічного зростання (1,8% в 1992 р.). Японія продовжує займати|позичати| одне з провідних місць серед країн Заходу.
У економічно активному населення Японії переважають найняті робітники – 44,5 млн. чоловік. Самостійні господарі – 9,1 млн. чіл., допомагаючі члени сім'ї - 5,5 млн. [2, 203].
У останні десятиліття Японія виступає як одна з провідних економічних держав, будучи другою за величиною національною економічною силою в світі. Населення Японії складає приблизно 2, 3% загальносвітовій чисельності, але|та| створює воно близько 16% ВМП, обчисленого по поточних валютних курсах, і 7, 7% — по купівельній спроможності ієни. Її економічний потенціал дорівнює 61% американського, але по показнику виробництва на душу населення вона перевищує американський рівень. На Японію доводиться 70% сукупного продукту Східної Азії, її ВВП, підрахований на базі поточних валютних курсів, в чотири рази перевищує ВВП Китаю. Вона досягла високого рівня технічної досконалості, особливо в окремих напрямах передових технологій. Нинішні позиції Японії в Світовому господарстві — результат її економічного розвитку в другій половині поточного століття У 1938 р. на її долю доводилося всього 3% ВМП.
Після закінчення війни японська економіка виявилася в стані розрухи. В той же час імпорт сировини, палива і продовольства був практично припинений. Більшість підприємств були закриті Рівень промислової продукції на початку 1946 р. складав 14% від довоєнного. У країні лютувала інфляції: кількість паперових грошей з 1945 по 1947 рр. зросла 4 рази. В кінці 1945 р. реальна заробітна плата робітників складала 13% від довоєнного, також низького рівня. Безробіття в результаті зупинки військового виробництва, демобілізації з армії і флоту, депортації японців з колишніх колоній раніше окупованих територій стала масовою і досягла майже 10 млн. чіл. Заводи і фабрики закривалися унаслідок нерентабельності, відсутності сировини, браки коштів і так далі [5, 82].
Впродовж 1946–1949 рр. була проведена земельна реформа, яка майже повністю ліквідовувала поміщицьку власність на оброблювану землю. Розмір земельної власності обмежувався площею 3 га, на острові Хоккайдо - 12 га. Поміщицька земля, що залишилася, підлягала викупу державою з подальшим продажем її колишнім орендарям Натуральна оплата, що доходила до 50% урожаю, замінювалася нижчою грошовою оплатою. В результаті реформи система селянської земельної власності по суті стала вирішальною підвищилася товарність сільського господарства, почав відроджуватися внутрішній ринок.
Серйозні зміни потерпіла і промисловість. Так, були поділені монополістичні концерни «Міцуї», «Міцубіси», «Сумітомо», «Ясуда». Їх акції і коштовні папери підлягали розпродажу серед службовців цих компаній. У 1947 р. набрав чинності закон про заборону надмірній концентрації економічної потужності, по якому заборонялося утворення держательських компаній, картелів і інших монополістичних об'єднань, а також володіння більш ніж 25% акцій інших компаній.
У 1946 – 1947 рр. було введено нове трудове законодавство: встановлений 8 – годинний робочий день, підвищена заробітна плата за наднормові роботи, введені оплачувані відпустки і соціальне страхування, трудящі отримали право на страйки, передбачалася охорона праці жінок і підлітків і так далі.
Аграрна реформа, почата в жовтні 1946 р., привела до ліквідації крупних землеволодінь. Це дозволило широко застосовувати методи інтенсивного землеробства і гарантувати вже в 1947 самозабезпечень країни продуктами харчування. В той же час були прийняті ряд заходів по обмеженню народжуваності, зокрема, було дозволено штучне переривання вагітності [5, 94].
Реорганізація промисловості привела до зменшення впливу найбільших монополістичних груп, що об'єднували промислові підприємства, банки і торгівельні фірми довкола декількох сімей (таких, як Міцуї і Міцубіси і ін.).
У тому, що стосується японської валюти, слід зазначити, що грошова реформа по німецькому зразку була проведена в грудні 1948 р. Донині інфляція трималася на рівні 100% в рік, після реформи темпи інфляції в Японії лише трохи перевищували відповідні показники в інших промислово розвинених країнах. Новий паритет йєни по відношенню до долара (1$ = 360йен) свідчив про міру девальвації японської валюти за роки військових дій: напередодні Другої світової війни долар був прирівняний лише до 4 йєнам.
У 1949 р. була проведена реформа податкової системи. В цілому податки значно підвищилися. Проте одночасно стався їх перерозподіл – понижені податки на корпорації шляхом переоцінки вартості основного капіталу, скасовані податки на надприбуток за рахунок збільшення оподаткування трудящих Це створювало сприятливі умови для прискореного накопичення капіталу і підвищення темпів економічного зростання яке, проте обмежувалося низьким купівельним попитом, оскільки заробітна плата японського робітника в перші післявоєнні роки була в 5 – 8 разів менше заробітної плати західноєвропейського і американського робітника [5, 99].
Без всіх цих реформ «економічне диво» Японії не могло б відбутися.
1.2 Структура японської економіки
На високі темпи зростання японської економіки був націлений її господарський механізм, що склався після Другої світової війни, своєрідність меж якого дозволяє говорити про особливу модель.
Японія має відмінну від інших західних країн соціальну структуру, що характеризується дуалізмом сучасної промисловості. Основне місце в зайнятості і виробництві оброблювальної промисловості належить дрібним і середнім підприємствам. При цьому доля дрібних підприємств не виявляє ясно вираженої тенденції до скорочення.
Особливість економічної структури — вертикальна інтеграція фірм, їх групування, яке пронизує всю систему ділових стосунків в країні. Розрізняються два рівні або типи утворення економічних угрупувань. Перший — традиційний для більшості західних країн. Він базується на переплетенні капіталу і особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп (кейрецу), які є об'єднаннями крупних компаній з дрібними і середніми, що базуються на різного вигляду зв'язках, головними з яких виступають виробничі, визначувані головними фірмами [19, 45].
Субпідрядними стосунками охоплено понад 60% дрібних і середніх компаній оброблювальної промисловості. Особливість даної практики полягає в довгостроковості зв'язків, що зумовлює її єдиний організаційний характер. Підпорядкуванню а не поглинанню дрібних і середніх фірмсприяло законодавство, яке обмежувало процеси централізації капіталу, передбачаючи одностайну згоду директорів підпорядковуванихкомпаній.
Найчастіше крупні компанії мають декілька груп, коли поєднуються виробничі і розподільні функції. В цьому випадку торгівельні компанії розташовуються між головною фірмою і мережеюмагазинів роздрібної торгівлі.
У зв'язку з тим, що кейрецу є не жорстко залежною організацією, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупність жорстких і слабких взаємозв'язків, доцентрових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм легше пристосовуватися до вимог зовнішнього середовища.
Ринок, що функціонує на такій основі, усередині групи вигідніше для всіх його учасників, чим вільний ринок готівкових товарів. Тут нижче міра риски, нижче витрати по операціях. На дрібнихпідприємствах нижчий рівень заробітної плати. Це служить одній з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між крупними, середніми і дрібними компаніями. В середньому заробітна плата на останніх складає близько 60% оплати зайнятих на крупних підприємствах [19, 56].
У зв'язку з процесами глобалізації виробництва найбільших компаній кейрецупереживають період істотної організаційної перебудови з появою в їх складі нових ланок.
Переплетення капіталу, виробнича вертикальна інтеграція у формі кейрецу привели до створення фінансових груп, які зайняли в господарстві пануючі позиції. Вони, як правило, управляються крупними банками, універсальними торгівельними і промисловими компаніями. Деякі з фінансових груп виросли з довоєнних дзайбацу. Це “Міцуї”, “Міцубіси”, “Сумітомо”, “Фує”, а також “Данітіканге”, “Санва”.
Для угрупувань фінансового капіталу характерне взаємне володіння акціями компаній-учасниць, але кожна з них володіє відносно невеликим пакетом акцій інших компаній. Наприклад, фінансові установи можуть володіти не більше 5%, а компанії по страхуванню життя — не більше 10% акцій фірм Компанії не можуть володіти власними акціями. В результаті відбувається ясно виражений перехід контролю над компаніями від фізичних осіб до юридичних (1960 р. — 70%, 1986г|. — 76,1% акцій). Роль індивідуального капіталу в соціальній структурі промисловості і кредитної сфери знизилася. На індивідуальну власність у форміакції доводиться лише 1% функціонуючого капіталу [19, 59].
Юридичних осіб набувають акції для забезпечення стабільності зв'язків з тими або іншими фірмами. Встановлення довготривалих зв'язків між банками і компаніями забезпечується не лише через взаємне володіння акціями, але і через кредитування. Крупна заборгованість банкам була характерною межею функціонування японських корпорацій.
Відношення в угрупуваннях фінансового капіталу будуються на принципах ієрархічності. Переплетення інтересів, ієрархічність стосунків між приватниками приводять до того, що на ринках угрупування виступає єдиним фронтом. Цьому сприяє специфічна система кредитування компаній, яка була створена ще на першому етапі післявоєнного розвитку.