Курсовая работа: Зовнішньоекономічні зв’язки України з Туреччиною

Навіть тимчасова пауза 2001-2002 рр. у зустрічах на вищому рівні, зумовлена „касетним” і „кольчужним” скандалами в Україні, не загальмувала процес розширення договірно-правової бази українсько-турецького співробітництва. Третій етап його формалізації позначений підписанням, передусім, Угоди про створення Чорноморської групи військово-морського співробітництва (2 квітня 2001 р., за участю Болгарії, Грузії, Румунії, Росії, Туреччини й України) і Спільного плану дій між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва (Київ, 2 квітня 2004 р.).

Важливим кроком в розвитку Україно-Турецьких зовнішньоекономічних відносин став договір про дружбу і співробітництво між Україною й Турецькою Республікою в лютому 1992 року та новий статут Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) був підписаний 5 червня 1998 р. під час Ялтинського Саміту Глав держав та Урядів країн-членів ЧЕС, а 1 травня 1999 р. він набув чинності. Тим самим ОЧЕС трансформувалася з міжурядового механізму співробітництва у повноцінну міжурядову регіональну організацію.

Членами Організації є 12 країн: Туреччина та Україна, Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія. Створені та активно діють інституції ОЧЕС: Парламентська Асамблея (ПАЧЕС), Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), Ділова рада (ДР ЧЕС) та Міжнародний центр чорноморських досліджень (МЦЧД). Ці органи діють згідно з принципами, викладеними у Стамбульській Декларації та Статуті ОЧЕС, і виконують свої функції відповідно до власних статутних документів. З метою налагодження більш тісної співпраці в рамках системи органів ОЧЕС проводяться періодичні координаційні наради за участю головуючої в Організації країни та керівників секретаріатів згаданих структур.

Відповідно до Статуту країни-члени співпрацюють на таких напрямках: торгівля та економічний розвиток, фінанси та банківська діяльність, зв'язок, енергетика, транспорт, сільське господарство, охорона здоров'я i фармацевтика, охорона навколишнього середовища, туризм, наука i технології, співробітництво у сфері культури, обмін статистичними даними та економічною інформацією, співробітництво між митними органами, гуманітарні контакти, боротьба з організованою злочинністю тощо.

Чорноморський регіон - це географічна спільність держав і народів, що створила свою певну історичну культуру і зблизила їх інтереси. Причорномор’я з найдавніших часів було справжньою колискою унікальних цивілізацій, що суттєво збагатили скарбницю світової культури, жвавим перехрестям між Європою і Азією, де впродовж віків відбувалося змішання рас і етносів, взаємопереплетіння багатьох культур, систем господарювання і економічного життя та традицій. Але тільки в останньому десятиріччі XX століття були зроблені практичні кроки до посилення співробітництва держав у Чорноморському регіоні на багатосторонній основі. Цьому передували глобальні події, що відбулися у світі. Розпад тоталітарної системи в країнах Центральної та Східної Європи, припинення існування Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), Варшавського Договору (ВД) і самого СРСР - ініціатора і засновника цих союзів, докорінно змінили геополітичну ситуацію в Чорноморському регіоні та економічних стасунках між Україною та Туреччиною.

Таким чином, перед державами постала дуже важка проблема: як в період глобалізації співробітництва найефективніше використати такі неповторні, унікальні характеристики своїх країн, як географічна та історична близькість, культурні і господарські зв’язки, взаємодоповнюваність національних економік в міжнародному розподілі праці (МРП), можливість вирішення екологічних проблем Чорного моря, що набули загрозливих масштабів, і т.ін. Ось чому лідери чорноморських держав схвально зустріли запропонований турецьким президентом Т.Озалом ще в 1990 році проект, який передбачав регіональне згуртування чорноморських країн.

Українсько-турецький чинник регіонального співробітництва – виокремлено дуже важливий фактор згуртування чорноморських держав, а саме: українсько-турецьке багатогранне партнерство.

Відносини між Україною і Туреччиною грунтуються на взаємній зацікавленості обох країн. Про повномірне відтворення українсько-турецьких відносин на сучасному етапі, як показує здійснений дворівневий аналіз, можна говорити лише після проголошення незалежності України. Дипломатичні відносини між обома державами були відновлені в лютому 1992 року. Туреччина була однією з перших країн, які визнали незалежну Україну. Такий розвиток подій поклав початок якісно новому етапу у взаєминах України з Туреччиною. Становлення й розвиток українсько-турецьких відносин характеризується поступовим посиленням двостороннього політичного діалогу, розширенням і зміцненням економічного та культурного співробітництва. Цьому сприяють зустрічі Президентів, інших вищих посадових осіб, проведення двосторонніх консультацій, більш інтенсивні контакти міністерств та відомств, ділових кіл обох країн.

Договір про дружбу і співробітництво між Україною й Турецькою Республікою створив надійну основу для всебічного плідного та взаємовигідного двостороннього співробітництва. Особлива увага у Договорі приділяється Чорноморському економічному співробітництву, зокрема, наголошується на важливості цієї організації у справі всебічного економічного співробітництва чорноморських країн, перетворенні басейну Чорного моря в зону миру, стабільності і процвітання.

ОЧЕС забезпечує широкі можливості для інтенсифікації українсько-турецьких двосторонніх відносин. Досить символічним є той факт, що саме Туреччина і Україна стали ініціаторами двох найважливіших подій у житті цієї організації: підписання у Стамбулі в 1992р. Декларації ЧЕС (Туреччина) та остаточна інституціалізація ЧЕС як міжнародної організації, що відбулася на Ялтинському саміті глав держав або урядів у червні 1998 року (Україна).

Незважаючи на певні невизначеності і декларативність, розвиток стратегічних партнерських відносин двох держав всебічно поглиблюється. Це позитивно позначається на перебігу багатосторонніх відносин у Чорноморському регіоні і, передусім в розвитку економічних відносин між Україною та Туреччиною. Сьогодні стратегічні партнери Україна і Туреччина співпрацюють не тільки на державному рівні. Співробітництво між адміністративними одиницями двох держав є надзвичайно розвиненим. Серед найактивніших контактів між містами-побратимами виділяють Одесу і Стамбул, Київ та Анкару, Суми й Муглу.

1.3 Стан договірно-правової бази України та Туреччини

На сьогодні чинна українсько-турецька договірно-правова база є досить розвиненою і складає 80 міжнародних документів.

Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою від 4 травня 1992 р. є базовим політичним документом, що визначає основні напрямки, форми та методи співробітництва між сторонами.

Основи поглибленого партнерства між двома сусідніми державами закладено в Спільному плані дій між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва від 2 квітня 2004 р. Співробітництво на згаданих напрямках отримало подальший розвиток завдяки реалізації заходів, визначених у Спільному плані дій між Україною та Турецькою Республікою на 2006 рік від 1 березня 2006 р.

Серед укладених українсько-турецьких документів ключовими є:

· договори про торговельно-економічне співробітництво;

· про уникнення подвійного оподаткування;

· про сприяння та взаємний захист інвестицій;

· про співробітництво в боротьбі зі злочинністю;

· про міжнародні автомобільні перевезення;

· про морське торговельне судноплавство; про культурне співробітництво.

Знаковою подією у частині розвитку договірно-правової бази став державний візит Президента України В.А.Ющенка до Турецької Республіки (6-8 червня 2005 р.), за результатами якого підписано міжурядові договори:

про співробітництво в галузі енергетики;

· про реадмісію осіб;

· про співробітництво в галузі залізничного транспорту;

· про співробітництво в галузі науки та технологій;

Додатковий протокол про імплементацію Статті 1 Угоди між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про співробітництво у боротьбі зі злочинністю (набув чинності);

Меморандум про взаєморозуміння між Державним комітетом ядерного регулювання України та Державним агентством Турецької Республіки з питань атомної енергетики щодо технічного співробітництва та обміну інформацією в сфері ядерного регулювання.

Протягом першого кварталу 2007 року українська сторона завершила виконання внутрішньодержавних процедур (далі – ВДП), необхідних для набуття чинності зазначеними міжнародними договорами.