Курсовая работа: Звільнення від кримінальної відповідальності

Дискретність означає, що вирішення питання, за наявністю всіх вказаних у Законі обставин для прийняття такого рішення, залишається правом суду. Імперативність означає, що, суд за наявністю всіх вказаних у Законі обставин зобов’язаний звільнити від кримінальної відповідальності.

До першого виду належать випадки, передбачені у статтях 47, 48 КК України, у частині 4 статті 49 КК України (питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із Законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом) і частиною 1 статті 97 КК України.

До другого належать випадки, передбачені в статтях 45, 46, 49 (крім передбаченого частиною 4) і у статтях Особливої частини КК України.

Звільнення від кримінальної відповідальності може бути безумовним , тобто таким, яке ні за яких умов не може бути переглянуто, і умовним , тобто таким, що може бути переглянуте у зв’язку з негативною поведінкою особи [3, 344].

До першого виду належить абсолютна більшість випадків звільнення від кримінальної відповідальності, до другого - випадки, передбачені у статті 47 та частиною 1 статті 97 КК України.

РОЗДІЛ 2. Види звільнення від кримінальної відповідальності в Україні

2.1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям

У Кримінальному кодексі України більшість норм передбачає, що винна особа має понести покарання за вчинений нею злочин.

Разом з тим існує ряд положень, які встановлюють обов’язок чи право суду звільнити особу від покарання, зовсім не притягувати її до кримінальної відповідальності чи звільнити від неї. Така особливість кримінальної політики базується на світовому досвіді, який неодноразово переконував, що одним лише посиленням покарань неможливо досягти зниження кількості вчинених злочинів та забезпечити більш повне їх розкриття. Законодавець прийняв ряд статей заохочувального характеру, котрі встановлюють право держави звільнити особу від кримінальної відповідальності, покарання, пом’якшити покарання, яке повинна понести особа за вчинений нею злочин. До таких статей належить стаття 72 КПК України, якою передбачено право суду закрити кримінальну справу щодо обвинуваченого у зв’язку з його дійовим каяттям [4, 99].

Таким чином, на думку автора курсової роботи, дійове каяття є одним з видів позитивної поведінки обвинуваченого, яка заохочується Законом. Підкреслимо, що однією з важливих умов застосування цієї норми є вивчення індивідуальної поведінки особи, яка вчинила злочин. Але в правозастосовній практиці слідчі, прокурори та судді стикаються з труднощами у доказуванні та правовій оцінці дійового каяття, а іноді взагалі використовуючи лише зізнання обвинуваченого, його щире каяття для одержання показника розкриття злочину. Іноді допускаються помилки при розгляді психологічних та моральних мотивів дійового каяття.

Подібні помилки, з погляду автора курсової роботи, пов’язані з недостатньою науковою розробкою даної проблеми. Також відіграє свою роль те, що статті КПК України та КК України, якими регламентований порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття справи у зв’язку з дійовим каяттям, введені відносно недавно.

У зв’язку з цим необхідно детальніше розглянути цей правовий інститут, визначити його ознаки та їх вплив на прийняття рішень державними органами і посадовими особами, які здійснюють кримінальне судочинство.

Інститут дійового каяття закріплений в нормах двох галузей права: в кримінальному праві та кримінально-процесуальному праві. У КК України існує стаття 45, яка передбачає звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. Ця стаття містить перелік підстав та умов, при виконанні яких суд має право прийняти рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Підставами для звільнення від кримінальної відповідальності є:

а) злочин вчинено вперше;

б) злочин належить до категорії невеликої тяжкості.

Відсутність будь-якої з цих підстав виключає застосування норми, що розглядається.

Умовами звільнення від кримінальної відповідальності є:

а) особа, що вчинила злочин, сприяла його розкриттю;

б) особа відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Як правило, тільки сукупність перелічених умов дає право судові прийняти рішення про закриття кримінальної справи. Однак це загальне правило не поширюється на випадки, коли злочин не спричинив заподіяння майнової, фізичної чи моральної шкоди. У цьому випадку у посткримінальній поведінці особи, яка вчинила злочин, можуть бути відсутні такі дії, як відшкодування заподіяних збитків або усунення шкоди [5, 248].

Питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 КК України доцільно вирішувати з урахуванням думки потерпілого. Однак негативна позиція останнього не є підставою для відмови у звільненні обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

В статті 45 КК України законодавець використовує поняття «особа, яка вперше вчинила злочин». Під це поняття підпадає не тільки особа, яка раніше ніколи не вчиняла злочини, але і особа, яка хоч раніш і вчинила злочин, але:

а) закінчилися строки давності притягнення її до кримінальної відповідальності;

б) судимість у встановленому Законом порядку погашена чи знята;

в) особа була звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з актом амністії чи з інших нереабілітуючих підстав;

г) злочин вчинено на території іноземної держави, у тому числі на території країн – учасниць СНД.

Відповідно до частини 2 статті 12 КК України злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання.

У тексті статті 45 КК України законодавець використовує поняття «дійове каяття», розкриваючи зміст якого необхідно чітко відмежовувати його від понять «визнання вини» та «каяття» [6, 45].