4.18 результати записати у вигляді:

10 Контрольні запитання

10.1 Як читаються перший та другий закони заломлення світла?

10.2 Що називають абсолютним, відносним заломленням світла?

10.3 Чи знаходяться падаючий і заломлений промені у одній площині?

10.4 Як відомо, скло – прозорий матеріал; однак бите скло непрозоре та має білий колір. Чим це пояснюється?

10.5 Чи буде вихідний промінь паралельний падаючому, якщо перед пластинкою і за пластинкою є різні середовища?

10.6 Де більше швидкість поширення світла: у повітрі чи у дослідному склі? У скільки разів? (таблиця 1 )

10.7 Коли відносний показник заломлення світла другого середовища відносно першого буде більше 1, менше 1?

10.8 Визначити граничний кут при переході променів з алмазу в кристалічний цукор (таблиця 1 ).

11 Висновки

12 Оформлення звіту

Лабораторна робота №1 3 (2 години)

Тема Спостереження явища інтерференції світла

1 Мета роботи: спостерігати явище інтерференції світла.

2 Прилади і обладнання :

12.1 Дві скляні пластинки

12.2 Дротяна рамка на підставці

12.3 Мильна вода

12.4 Збиральна лінза

12.5 Екран

13 Загальні теоретичні положення

Інтерференція світлових хвиль – додавання двох хвиль, внаслідок якого спостерігається стійка з часом картина підсилення або послаблення результуючих світлових коливань у різних точках простору.

Для спостереження інтерференції хвилі повинні бути когерентними (согласованими), тобто, вони повинні мати однакову частоту (ω₁ = ω₂ ) і сталу різницю фаз (∆φ = φ₂ - φ₁ = const ).

Отримати дві когерентні світлові хвилі від двох джерел практично неможливо, тому що велика кількість збуджених атомів джерел світла одночасно, самовільно (спонтанно) і хаотично за часом та за напрямком випромінюють це світло, яке, у наслідок цього, не є когерентним.

Але, за допомогою приладів, якщо взяти одне звичайне джерело світла, розділити пучок світла на два пучка, змусити їх піти різними шляхами з різними довжинами, а потім звести їх у одне й те саме місто, то при їх накладанні, виникне інтерференційна картина (чергування світлих і темних смуг - максимумів і мінімумів коливань).

Темні смужки відповідають послабленню коливань (інтерференційні мінімуми), а світлі смужки – їх посиленню (інтерференційні максимуми).

Розділити світловий промінь можна за допомогою двох щілин, звичайних і напівпрозорих дзеркал, плівки, біпризми (досліди з дзеркалами, біпризмами Френеля; лупою зі скляною пластинкою для спостереження кілець Ньютона ).

Певне значення частоти (ω, ν) характеризує колір світлової монохроматичної хвилі і у інтерференційній картині світлі смужки будуть того ж кольору, тому що при накладуванні хвиль їх частота не змінюється (ω, ν = const ), а змінюється лише результуюча амплітуда коливань.

Щоб надати можливість світловим пучкам пройти різні шляхи з різними довжинами, для отримання різниці фаз (∆φ) , використовують тонкі прозорі плівки змінної товщини. Світловий промінь одразу ж частково відбивається від зовнішньої поверхні плівки (утворюється 1 пучок), інша частина пучка, після заломлення, відбивається від внутрішній поверхні плівки (утворюється 2 пучок), які обидва потім йдуть у одному напрямку і за межами плівки накладаються один на одне, утворюючи інтерференційну картину. Але деяка частина світлового пучка повністю проходе скрізь плівку. Дивиться малюнок 1 .