Научная работа: Солдат, генерал, дипломат – К.М. Дерев’янко
До розкладених на столі папок з копіями документа підходить генерал Макартур. У присутності «асистентів», генералів Уайнрайта і Персіваля, він ставить свій підпис на акті від імені всіх союзних держав.
Процедура підписання акту повторюється представниками Сполучених Штатів Америки, Радянського Союзу, Великобританії, Франції, Китаю, Австралії, Нідерландів та Нової Зеландії. Свої підписи під актом поставили адмірал Німіц, генерал-лейтенант Дерев’янко, адмірал Фрейзер, генерал Леклерк, генерал Су Юнчан, генерал Блеймі, полковник Мур-Косгрейв, адмірал Хафріх і віце-маршал авіації Ісіт.
Акт про капітуляцію Японії проголошує:
«1. Ми, действуя по приказу и от имени императора, Японского правительства и японского императорского Генерального штаба, настоящим принимаем условия Декларации, опубликованной 26 июля в Потсдаме главами правительств Соединенных Штатов Америки, Китая и Великобритании, к которой в последствии присоединился и Советский Союз, каковые, четыре державы, будут впоследствии именоваться союзными державами.
2. Настоящим мы заявляем о безоговорочной капитуляции союзным державам японского императорского Генерального штаба, всех японских вооруженных сил и всех вооруженных сил под японским контролем вне зависимости от того, где они находятся.
3. Настоящим мы приказываем всем японским войскам, где бы они не находились, и японскому народу немедленно прекратить военные действия, сохранять и не допускать повреждения судов, самолетов, военного и гражданского имущества, а также выполнять все требования, которые могут быть предъявлены Верховным Главнокомандующим союзных держав или органами японского правительства по его указаниям.
4. Настоящим мы приказываем японскому императорскому Генеральному штабу немедленно издать приказы командующим всех японских войск и войск, находящихся под японским контролем, где бы они ни находились безоговорочно капитулировать лично, а также обеспечить безоговорочную капитуляцию всех войск, находящихся под их командованием.
5. Все гражданские, военные и морские официальные лица должны повиноваться и выполнять все указания, приказы и директивы, которые Верховный главнокомандующий союзных держав сочтет необходимым для осуществления данной капитуляции, и которые будут изданы им самим или же по его уполномочию оккупационной администрацией. Мы предписываем всем официальным лицам оставаться на своих постах и по-прежнему выполнять свои не боевые обязанности, за исключением тех случаев, когда они будут освобождены от них особым указом, изданным Верховным Главнокомандующим союзных держав или по его уполномочию.
6. Настоящим мы даем обязательство, что Японское правительство и его приемники будут честно выполнять условия Потсдамской декларации, отдавать те распоряжения и предпринимать те действия, которые в целях осуществления этой Декларации потребует Верховный Главнокомандующий союзных держав или любой другой назначенный союзными державами представитель.
7. Настоящим, мы предписываем Японскому императорскому правительству и японскому императорскому Генеральному штабу немедленно освободить всех союзных военнопленных и интернированных гражданских лиц, находящихся сейчас под контролем японцев, и обеспечить их защиту, содержание и уход за ними, а также немедленную доставку их в указанные места.
8. Власть императора и Японского правительства управлять государством будет подчинена Верховному Главнокомандующему союзных держав, который будет предпринимать такие шаги, какие он сочтет необходимыми для осуществления этих условий капитуляции.
Подписано в Токийском заливе. Япония, 2 сентября 1945г. 9 часов 04 минуты». [1, с. 365-266]
… Делегація союзних держав, отримавши по екземпляру підписаного акту про безперечну капітуляцію Японії, залишає «Міссурі» трішки пізніше і прибувають на берег на американських міноносцях. Радянська делегація без всякої затримки відправляється на аеродром в Ацузі і відлітає на батьківщину, в Хабаровськ. Вона з честю виконала покладену на неї відповідальну місію...
Трішки пізніше генерал-лейтенант Дерев’янко коротко доповів про результати свого перебування на «Міссурі» (див. додаток 1), після чого у Радянському Союзі, як і в інших державах почалося святкування перемоги над мілітаризмом (див. додаток 2).
Розділ ІІІ. Дерев’янко К.М. – військовик, воєначальник, дипломат
Після цього настала пора виконати друге завдання. З величезною небезпекою для здоров’я генерал декілька разів відвідує міста Хіросіма і Нагасакі, що були бомбардировані американцями. Склавши про побачене детальний звіт, він разом з альбомом фотографій пред’явив його в Генштаб, а потім особисто Сталіну при доповіді 30 вересня 1945 року. Український біограф генерала доктор історичних наук В.Шевченко стверджує, що матеріали К.Дерев’янко про атомне бомбардування були використані в процесі розробки радянської атомної зброї.
Простеживши за життям К.М.Дерев’янко, я хочу зробити декілька припущень відносно того, чому Сталін для такої важливої місії обрав К.М.Дерев’янко. По-перше, був необхідний відповідний статус, а точніше – генеральське звання. У Дерев’янка воно було і цілком заслужено. Першу генеральську зірку К.Дерев’янко отримав у складний період – 4 травня 1942 року (одночасно із призначенням начальником штабу 53-ї армії Північно-Західного фронту і нагородженням орденом Червоної Зірки). Представлення робили комфронту Ватутін і замначгенштабу Василевський. Другу генеральську зірку К.Дерев’янко отримав 19 квітня 1945 року.
По-друге, необхідним було знання англійської і японської мови. Останньою Дерев’янко зацікавився ще у Харківській школі червоних старшин, де навчався на початку 20-х років. Син героя – В.К. Деревянко, який написав про батька книгу «Солдат, генерал, дипломат», стверджує, що, за словами людей, які служили разом із Дерев’янком (І.Усаченко), до випуску зі школи Кузьма Дерев’янко уже розмовляв і писав по-японському. [2, с. 7-9]
Не випадково у Воєнній академії ім. М.В.Фрунзе, куди він вступив у 1933 році, для вивчення ним були обрані англійська і японська мови.
Третя риса Дерев’янко: він штабник и аналітик, який вміє як спостерігати, так і діяти у відриві від основних сил. Саме ці якості були потрібні в Японії. А проявилися вони давно.
У 1936-38 рр. капітан Дерев’янко виконав секретну операцію по постачанню зброї китайським військам, що воювали з японськими агресорами. Орден Леніна за це йому вручав у Кремлі особисто «всесоюзний староста» Калінін.
Під час фінської війни (1939—40 рр.) доброволець майор К.Дерев’янко — начальник штабу Окремої особливої лижної бригади. Це був розвідувально-диверсійний підрозділ, сформований в основному з студентів Ленінградського інституту фізкультури ім. Лесгафта. Сам Дерев’янко займався не тільки плануванням. Коли лижний загін майстра спорту В.Мягкова (посмертно — Героя Радянського Союзу) попав у засідку білофіннів и був розгромлений, Дерев’янко на чолі другого загону виніс поранених і загинувших загону Мягкова. За фінською війну Дерев’янко нагороджений орденом Червоної Зірки і позачергово став полковником. З серпня 1940 року К.Дерев’янко — зам. начальника розвідвідділу Прибалтійського особливого воєнного округу.
У січні – березні 1941 року він виконував особливе завдання у Східній Прусії, а з 27 червня 1941 року — начальник розвідвідділу штабу Північно-Західного фронту. У цій якості він у серпні 1941 року очолив рейд у тил гітлерівців, у ході якого із концтабору під Старою Русою було звільнено близько двох тисяч наших полонених червоноармійців, багато з яких поповнили війська фронту.
Психологія істинного штабіста — особлива. Якщо послати до Макартура «чистого» командира — не уникнути психологічних конфліктів, потрібно буде придушувати гординю, прагнення до лідерства та інші якості перших керівників. А начальник штабу вже звик бути у тіні, працювати в команді.
По-четверте, у Дерев’янко є нехай невеликий, але досвід дипломата. Посля війни він деякий час представляв СССР у Союзній Раді по Австрії.
Думаю, что саме рідкісна сукупність вищеназваних професіональних і особистих якостей і привела генерала Дерев’янко спочатку до столу, де підписувався Акт про капітуляцію Японії, потім на радіоактивне попелище японських міст і на післявоєнну дипломатичну роботу в Токіо.
У грудні 1945 року в Москві на раді міністрів іноземних справ великих держав-переможниць була досягнута домовленість про утворення Союзної Ради для Японії з місцеперебуванням у Токіо. Цю домовленість було опубліковано у газеті «Известия» № 304 от 28.12.1945 р. [2, с. 7-9]
Цей орган повинен був давати поради Главкому окупаційних військ по питанням, що торкаються здійснення капітуляції, окупації і контролю над Японією, а такожвиконання директив, що виконують ці умови.
Головами Союзної Ради були назначені головнокомандуючий окупаційними силами союзників генерал Макартур, а членом цього малочисельної Ради від СССР постановою СНК СССР від 2 січня 1946 року затверджений генерал Дерев’янко. Крім них у Союзній Раді було ще 2 представника: від Китаю і до Сполученого Королівства (цей член Ради представляв одночасно також Австралію, Нову Зеландію і Індію).
Союзна Рада припинила своє існування із укладенням у 1951 році Сан-Францизського мирного договору. К.Н.Дерев’янко перевели у Москву, де він працював у воєнній академії начальником кафедри збройних сил іноземних держав, а потім начальником управління інформації Головного розвідуправління (ГРУ) Генштабу. Внаслідок ядерного опромінення, отриманого під час перебування у Хіросімі і Нагасакі, здоров’я К.Дерев’янко значно погіршилось, і після тривалої і тяжкої хвороби він 30 грудня 1954 року помер від раку.