Научная работа: Солдат, генерал, дипломат – К.М. Дерев’янко
Перевірила:
Виконала:
Харків, 2007
Зміст
Вступ.
Розділ І. Від каменяра у гранітних кар’єрах до представника Радянського Союзу у завершенні Другої світової війни
Розділ ІІ. Акт про капітуляцію на «Міссурі»
Розділ ІІІ. Дерев’янко К.М. – військовик, воєначальник, дипломат
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Тему, яку я обрала для свого навчально-дослідного завдання, я вважаю досить актуальною, оскільки питання Другої світової війни, а також її учасників хвилює і досі багатьох людей. І не тільки істориків, а й інших людей, які хотіли б мати більше інформації про тих чи інших учасників бойових дій; щоб вшанувати пам’ять тих, хто поклав своє життя для світлого майбутнього нащадків.
Всі знають, що маршал Жуков прийняв капітуляцію фашистської Німеччини, а генерал Макартур (США) – капітуляцію Японії. Але мало хто знає про те, що від Радянського Союзу Акт капітуляції Японії підписав генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко.
Мене часто цікавило: хто він? Чим займався? Чому саме його, а не когось з першої шеренги, обрали для виконання такого важливого завдання? Яка його доля? Провівши певне дослідження, я здивувалася, що радянські енциклопедії чомусь мовчать про дану особистість, а в сучасних книжках з історії інформації по цій темі мінімум.
Таким чином, у свої роботі я поставила завдання дати якомога об’єктивнішу і повнішу відповідь на поставленні запитання. Метою виконання даної роботи стали збір, дослідження і аналіз інформації про К.М. Дерев’янко, а також про той знаменний день – закінчення Другої світової війни.
Розділ І. Від каменяра у гранітних кар’єрах до представника Радянського Союзу у завершенні Другої світової війни
Народився Кузьма Миколайович Дерев’янко 14 листопада 1904 року в селі Косенівка Уманського повіту Київської губернії Російської імперії. Зараз це Уманський район Черкаська область в Україні. З трьох до дев’яти років жив на Вологодчині, куди (у Великий Устюг) заслали у 1907 році батька за участь у революційних подіях.
Трудову діяльність розпочав каменярем у гранітних кар’єрах і на будовах. Від 1922 року – курсант Київської військової школи, потім Харківської школи червоних старшин, де й досконало опановує японську мову. На цей час він вже має за плечима церковно-приходську школу, декілька класів гімназії і великий трудовий стаж.
Від 1933 по 1937 роки – слухач Військової академії імені М.Фрунзе. За цей час оволодів англійською та німецькою мовами. Звичайна і рівна до академії кар’єра: командир взводу, роти, помначштабу полку. У 1936 році він лише капітан. Але ряд відповідальних спеціальних доручень висунув по службі К.Дерев’янко до початку війни з Німеччиною.
Виконуючи урядове завдання, він у 1937-1938 роках створив перевалочну базу на станції Сари-Озек (Казахстан) і керував нею. База через гори Тянь-Шань і пустелю Гобі (маршрут понад 2 тис. км) постачала зброю та боєприпаси китайській армії, що вела війну з японськими агресорами. 1939-1940 роки – начальник штабу окремої особливої бригади.
На початку Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-1945 роках – начальник розвідувального відділу Північно-Західного фронту. Особисто очолював розвідку й бойові операції в тилу німців. Від травня 1942 року – начальник штабу 53-ї армії. Влітку 1943 року воював у складі Степового фронту та брав участь у Курській битві 1943 року й звільненні м. Харків. Від січня 1944 року – начальник штабу 4-ї гвардійської армії Другого Українського фронту і Третього Українського фронту. Керував бойовими діями в ході Корсунь-Шевченківської операції 1944 (у тому числі при форсуванні Дніпра), Яссько-Кишинівської наступальної операції 1944-1945 та Віденської наступальної операції 1945 року.
Один з небагатьох генералів, що нагороджений всіма трьома орденами імені видатних полководців – Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького. Це був не звичайний «сухий» воїн, а жива людина з яскравими почуттями і пристрастями, хоробрістю і витримкою. Відправив у розвідку, а потім в училище свого п’ятнадцятирічного сина, який двічі успішно побував на фронті з глибокого тилу (Челябінськ). Дерев’янко дуже любив музику. В ще не повністю визволеному Відні доручив синові розшукати могили великих композиторів, а коли той знайшов кладовище, де похоронені Штраус, Шуберт, то дав гроші і доручив купити великі букети живих квітів і покласти їх на ці могили. Дуже шкодував Кузьма Миколайович, що могила Моцарта невідома.
Закінчив війну на Заході генерал Дерев’янко начальником штабу 4-ї гвардійської армї Третього Українського фронту (командарм – генерал-лейтенант Захватаєв Н.Д.). У зв’язку з війною з Японією, що мала незабаром бути, він був переведений на Далекий Схід на аналогічну посаду у 35-у армію. Але в серпні (в Читі) йому було наказано залишити потяг і прибути у ставку головкома радянськими військами на Далекому Сході маршала Василевського. Там йому була вручена телеграма Сталіна і начгенштаба Антонова про призначення представником Головного командування радянських військ на Далекому Сході при штабі Макартура.
25 серпня з Владивостоку Дерев’янко вилетів на Філіпіни, де в Манілі дислокувався штаб американських збройних сил на Тихому океані. Летіти довелося через ряд зон загороджувального вогню японської зенітної артилерії. Обійшлося...
Уже в Манілі 27 серпня Дерев’янко отримав телеграмою наказ про перепідпорядкування Ставці Верховного Головнокомандування і повноваженнях на підписання Акту про безсуперечну капітуляцію Японії від імені Радянського Верховного Головнокомандування.
30 серпня разом з Макартуром і представниками країн-союзниць Дерев’янко прибув у Японію, а 2 вересня 1945 року прийняв участь у церемонії підписання акту про капітуляцію...
Розділ ІІ. Акт про капітуляцію на «Міссурі»
Це був історичний і дуже хвилюючий день для всіх учасників церемонії підписання офіційного документу, який увінчував Другу світову війну. Шість років кровопролиття позаду. Довгоочікуваний мир актом про безсуперечну капітуляцію Японії приходив у кожний земний дім, у кожну родину. Він увінчував перемогу Об’єднаних Націй над мілітаризмом і нестримною експансією сил знущань і пограбувань на Далекому Сході.
Церемонія відбувалася у Токійській затоці, але на американській території – на борту авіаносця «Міссурі» о 9 годині за токійським часом.
Опів на дев’яту на верхню палубу лінкора піднялися члени делегацій союзних держав, численні кореспонденти. Японська делегація була доставлена на борт «Міссурі» на американському есмінці «Ленсдаун» через двадцять п’ять хвилин. Дипломати – у чорних сюртуках і круглих циліндрах... Попереду – міністр закордонних справ Сігеміцу, спираючись на палицю і начальник Генштабу японської армії генерал Умедзу. Не дійшовши столу, японські представники зупинилися – настали «хвилини ганьби». Протягом «нестерпно довгих» п’яти хвилин японська делегація стояла під суворими поглядами представників союзних держав, що уособлювали собою на борту «Міссурі» миролюбні Об’єднані Нації, які одержали історичну перемогу над далекосхідним агресором.
Радянській делегації, в яку крім К.Дерев’янко входили також віце-адмірал Стеценко і генерал-майор авіації Воронов, матроси авіаносця влаштували овації.
Дев’ять годин. Генерал Макартур підходить до мікрофону і виголошує коротку промову, після чого сухим жестом пропонує японським представникам підійти до столу і поставити свої підписи під актом про безсумнівну капітуляцію Японії.
У тиші, що наступила, шкутильгаючи, підходить міністр закордонних справ Сігеміцу. Ні на кого не дивлячись, не читаючи акту, він повільно ставить свій підпис на всіх екземплярах документу і повертається на попереднє місце. Обличчя його безпристрасне, не виражає жодних емоцій.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--