Отчет по практике: Інтенсифікація та її економічна ефективність у сільському господарстві
Об'єктом інтенсифікації рослинництва є площа ріллі, а тваринництва в цілому – умовне поголів'я продуктивної худоби аграрного підприємства.
При вивченні інтенсифікації виробництва окремих видів продукції (зерна, цукрових буряків, молока, свинини тощо) об'єктом інтенсифікації є площа посіву відповідної культури або середньорічне поголів'я окремого виду продуктивної худоби.
У процесі інтенсифікації сільського господарства до землі застосовують різноманітні засоби виробництва і живу працю сільських трудівників. У зв'язку з цим для визначення рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва використовують систему економічних показників, серед яких є загальні і часткові, вартісні і натуральні.
Узагальненим показником рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, який відображає сукупні затрати живої і уречевленої праці, є сума вартості основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. Цей показник безпосередньо виражає суть інтенсифікації і характеризує рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва.
Важливим показником рівня інтенсивності сільського господарства є річні виробничі витрати на гектар сільськогосподарських угідь. Річні витрати сільськогосподарського виробництва включають частину вартості основних фондів у розмірі амортизації, віднесеної на собівартість продукції, а також вартість спожитих оборотних засобів, у тому числі і оплату праці. Цей показник залежно від об'єкта інтенсифікації може характеризувати рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва підприємства або окремих його галузей.
Для визначення рівня інтенсивності окремо в рослинництві або тваринництві цей показник за галузями обчислюють відповідно на гектар ріллі та на умовну голову продуктивного поголів'я худоби.
Щоб визначити рівень інтенсивності виробництва окремих видів продукції (зерна, молока, свинини тощо), необхідно обчислити суму річних виробничих витрат на 1 га посіву відповідної культури або на одну середньорічну голову окремого виду продуктивної худоби.
Показник річних виробничих витрат використовують не лише при визначенні рівня інтенсивності, а також при вивченні економічної ефективності інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, зіставляючи його з вартістю валової продукції.
Рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва визначають також вартістю основних виробничих фондів на гектар сільськогосподарських угідь. Цей показник відображає лише уречевлену працю, втілену в основних засобах виробництва. У процесі використання основні виробничі фонди переносять свою вартість на продукцію лише частково, в розмірі річної суми амортизації, але при цьому вони створюють відповідні умови для національного використання матеріальних оборотних фондів. Тому зростання оснащеності господарств основними виробничими фондами підвищує рівень використання і продуктивність земельних угідь, а також сприяє продуктивнішому використанню поголів'я худоби.
Для рівня інтенсивності сільського господарства характерні затрати живої праці з розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. Інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва здійснюють на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, що сприяє впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів. Тому, на відміну від інших показників, затрати праці на одиницю земельної площі у процесі інтенсифікації закономірно зменшуються. Це відображає відповідні зміни у співвідношенні затрат уречевленої і живої праці з підвищенням технічної озброєності сільського господарства.
В окремих випадках, коли інтенсифікація відбувається на основі вдосконалення технології виробництва, а рівень механізації виробничих процесів не змінюється, затрати праці на гектар земельної площі або на голову худоби зростають. Проте це не порушує загальної закономірності розвитку продуктивних сил сільського господарства.
У процесі інтенсифікації сільського господарства зростає використання засобів виробництва – різноманітних речових елементів і енергетичних ресурсів. Тому для характеристики рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва використовують такі натуральні показники: кількість енергетичних потужностей, спожитої електроенергії на виробничі потреби (кВт-год.) з розрахунку на 1 га ріллі або посівної площі, кількість мінеральних та органічних добрив, обсяг виконаних тракторних робіт в умовних еталонних гектарах на 1 га ріллі, щільність поголів'я худоби на 100 га сільськогосподарських угідь.
До натуральних показників рівня інтенсивності окремих галузей тваринництва належать: витрати кормів з розрахунку на одну фізичну голову худоби, рівень комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, витрати на племінну роботу, породний склад стада та ін.
Порівнюючи рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва в аналізованому і базисному роках, обчислюють розміри додаткових вкладень і темпи їхнього зростання. Вивчення змін у рівні інтенсивності сільськогосподарського виробництва дає можливість встановити вплив додаткових витрат на збільшення виходу продукції з одиниці земельної площі або від однієї голови тварин.
Основні результативні показники інтенсифікації сільського господарства – це вартість валової продукції, валовий і чистий дохід та прибуток з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. В окремих галузях аграрного підприємства результат інтенсифікації виражається у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур або продуктивності окремих видів худоби і птиці.
Підвищення рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва має не тільки збільшити вихід продукції з гектара земельної площі, а й скоротити затрати праці й коштів на її одиницю. В цьому виражається суть процесу інтенсифікації, який передбачає не тільки додаткові вкладення в сільське господарство та збільшення виробництва продукції, а також підвищення його ефективності.
Економічну ефективність інтенсифікації сільськогосподарського виробництва характеризують такі показники: продуктивність праці, фондовіддача, окупність виробничих витрат, собівартість продукції, норма прибутку, рівень рентабельності, окупність додаткових витрат. Останній показник характеризує економічну доцільність збільшення виробничих витрат і визначає ефективність їхнього використання. Окупність додаткових витрат – це вартість додаткової валової продукції сільського господарства з розрахунку на 1 грн додаткових витрат у процесі інтенсифікації виробництва.
В умовах підвищення економічної ефективності інтенсифікації передбачається зниження фондо-, матеріале-, та енергомісткості виробництва. У тваринництві особливого значення набуває зменшення кормомісткості продукції, тобто зниження витрат кормів на виробництво одиниці продукції.
Підвищення економічної ефективності інтенсифікації сільського господарства характеризується більш високими темпами зростання виходу продукції з розрахунку на одиницю земельної площі або на голову худоби порівняно із збільшенням витрат на її виробництво.
У сільськогосподарській практиці можливі три варіанти ефективності інтенсифікації сільського господарства: окупність додаткових витрат не змінюється, на одиницю земельної площі або голову худоби вони дають стільки ж продукції, як і попередні рівновеликі витрати; додаткові витрати забезпечують більший обсяг продукції порівняно з попередніми витратами; додатковий вихід продукції менший за додаткові виробничі витрати. В останньому випадку інтенсифікація сільського господарства здійснюється на основі незмінного технічного рівня без урахування досягнень науково-технічного прогресу.
Різниця в темпах зростання виробничих витрат на одиницю земельної площі і приросту вартості валової продукції не суперечить об'єктивним закономірностям інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Тому випадок зниження продуктивності додаткових вкладень є однаково можливим, як і випадок підвищення їхньої ефективності.
Підвищення економічної ефективності інтенсифікації сільського господарства досягають комплексним використанням земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Розділ 2. Розвиток сільського господарства на базі інтенсифікації і нововведень
2.1 Природно-економічні умови сільськогосподарського виробництва
Раціональне розміщення і спеціалізація сільського господарства є важливим фактором інтенсифікації виробництва, формами суспільного поділу праці в аграрному секторі економіки. Розміщення сільського господарства означає розподіл виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції по території країни. Доцільність розміщення сільського господарства зумовлюється природними та економічними факторами, які тією чи іншою мірою сприяють виробництву певних видів продукції.
Завдання раціонального розміщення сільського господарства – розподіл галузей і культур по території країни, з метою найефективнішого використання природних та економічних умов, запобігання нераціональним перевезенням сільськогосподарських продуктів для потреб населення і промислової переробки, забезпечення комплексного розвитку сільського господарства, при якому в необхідних пропорціях поєднуються різні галузі з переважним розвитком головної з них.
Для висвітлення розміщення досліджуваного господарства, оцінимо його місце розташування, природні та економічні умови. ДП НДВ Агрокомбінат "Пуща-Водиця" знаходиться в с. Соф. Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області. Відстань від центральної садиби підприємства до районного центра – 10 км.
Київщина має гарні природні умови для розвитку сільського господарства. Клімат області помірно континентальний, з доволі теплим літом та порівняно не суворою зимою. Північна частина області знаходиться в помірно теплій вологій агрокліматичній зоні (до 650 мм опадів за рік), а південна – в теплій недостатньо вологій зоні (до 450 мм опадів за рік). Середня температура січня від -7°С до 8°С, а липня – 19-19,5°С; сума ефективних температур складає 2400-3400°С. Тривалість безморозного періоду в області складає: в повітрі 160-180 днів, на поверхні ґрунту – 140-150 днів. Велика частина опадів випадає в теплий період року. Серед негативних природних процесів, що впливають на сільське господарство, виділяють суховії та засухи; інколи бувають ливні з інтенсивністю до 3-4 мм опадів за хвилину.
В Київській області розповсюджені майже всі типи ґрунтів, що характерні для зони Полісся та Лісостепу (дерново-підзолисті, сірі та темно-сірі чорноземи опідзолені, мало гумусні чорноземи, болотні та торф’яні ґрунти). Агропромисловий комплекс Київської області включає сировинну, переробну і обслуговуючі ланки. Основна його сфера — сільське господарство зерново-молочно-м’ясного напряму. Серед зернових культур основними є озима пшениця, жито, овес, ячмінь, гречка, серед технічних — ріпак озимий. У галузевій структурі сільського господарства переважає тваринництво, а саме — скотарство молочно-м’ясного напряму, свинарство.