Отчет по практике: Нормативно-технологічні основи договірних відносин в ТОВ "ВОТУР"
Підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності, фізичні особи здійснюють діяльність, пов'язану з наданням послуг лише за наявністю ліцензій.
Ліцензії видаються державним комітетом України по туризму, кий встановлює порядок їх видачі, умови і правила здійснення туристської діяльності та контроль за їх дотримання.
Державний комітет України по туризму може рішенням делегувати право видачі ліцензій місцевим органам державної виконавчої влади туристської діяльності.
Ліцензуванню підлягають такі види туристської діяльності:
· організація прийому та обслуговування іноземних туристів;
· організація прийому та обслуговування вітчизняних туристів;
· організація туристських поїздок за межі України;
· екскурсійна діяльність;
· організація масового та оздоровчо-спортивного туризму.
Суб'єкти туристської діяльності, які порушують вимоги чинних актів законодавства України по туризму позбавляють ліцензій на певний термін або безстроковий.
Ліцензування на здійснення туристської діяльності підлягають: туристські агентства, бюро подорожей, бюро екскурсій, бюро по прийому туристів, туристські оператори, готелі, мотелі, туристичні комплекси і бази та інші юридичні особи незалежно від форми власності, та фізичні особи, що здійснюють туристську діяльність, передбачену їх статутами.
Залучення іноземних та вітчизняних туристів в Україні проводиться через вітчизняні і іноземні туристські агентства, туристських операторів, організації та транспортні компанії на підставі договорів (контрактів), які укладаються між туристськими підприємствами у відповідності до чинного законодавства України та законодавства країни, звідки залучаються туристи.
2.5 Правові засади розв'язання спорів
Права та обов'язки туристів і підприємств, які надають туристські послуги, гарантуються статтями 20, 21, 22 Закону України "Про туризм", а також договорами (контрактами), укладеними між туристами і підприємствами.
Суб’єкти туристської діяльності мають можливість використовувати досудове врегулювання спорів як додатковий засіб правового захисту, що держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Однак використання досудових процедур є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту. Досудове врегулювання спорів має також назву «претензійний порядок врегулювання». Порядок застосування претензій визначається розділом 2 Господарського процесуального кодексу України та ст. 222 ГК.
В Україні створена система державних і недержавних органів, що здійснюють захист законних прав і інтересів суб’єктів туристської діяльності, в тому числі способом розв’язання суперечок, які виникають між учасниками відносин у туристській сфері.
Спори з питань надання туристичних послуг розглядаються у встановленому законом порядку третейськими судами та судами загальної юрисдикції.
Якщо господарські суди належать до судової гілки влади і є державним органом, то в країні існують також спеціалізовані недержавні установи, які можуть за угодою сторін, між якими виникла суперечка, останню вирішити. Це третейські суди. Правові засади діяльності третейських судів в Україні регулюються Положенням про третейський суд для вирішення спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами. Найвідомішими центрами з третейського розгляду спорів є Третейський суд при Київський третейській палаті, Міжрегіональний третейський суд України при Асоціації третейських судів України, Третейський суд при Київській торгово – промисловій палаті.
Крім того, останнім часом в Україні все більше поширюються альтернативні способи розв’язання конфліктів. До таких способів відносять посередництво (медіація), фасилітація, міні-суди, приватний арбітраж та інші.
Одним з найбільш поширених способів вирішення спорів є медіація. Це міжнародний загальновживаний термін, що відповідає українському терміну «посередництво». Медіацією називають процес переговорів, коли до вирішення спірного питання залучається нейтральна третя сторона – медіатор (посередник), яка веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті спору і активно допомагає сторонам зрозуміти свої інтереси, оцінити можливість компромісів і самостійно прийняти рішення, що задовольнить всіх учасників переговорів. Тобто, медіація, це один із так званих альтернативних (позасудових) способів врегулювання спорів, ефективність якого є дуже високою.
2.6 Альтернативне розв'язання спорів
Для того щоб збільшити можливість розв'язання конфліктів мирним правовим шляхом, треба враховувати й застосовувати деякі об'єктивні чинники: інституційний, консенсуальний (залагодження суперечностей), історико-прецедентний, кумулятивний (такий, що не дозволяє конфлікту поширюватися). Конфліктуючі сторони самостійно або за поданням посередників можуть обрати різні стратегії виходу з протиборства: суперництво, співробітництво, компроміс, пристосування, ухилення від вирішення проблеми.
Природним та правильним є рішеВння, коли для розв'язання юридичних конфліктів залучають офіційних учасників. Такими можуть виступати: 1) міждержавні організації (наприклад, ООН, ОБСЄ тощо); 2) окремі держави; 3) державні правові інститути (уряд, президент, конституційний суд, господарські суди, верховний суд та суди нижчих інстанцій, прокуратура тощо); 4) урядові чи тимчасові парламентські комісії, що створюються для вирішення конфліктних проблем; 6) керівники (адміністрація) установ, підприємств, фірм тощо; 7) громадські організації (наприклад, комісії з розв'язання трудових спорів і конфліктів, профспілки тощо).
Відповідно до Розділу VI Статуту ООН мирними засобами розв'язання спорів між державами є: проведення переговорів, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів, а також будь-які інші мирні засоби за вибором сторін. Треба наголосити, що Статут ООН, окрім спорів, згадує ще й про ситуації, продовження яких може загрожувати миру й безпеці та пропонує шляхи їх вирішення, а отже, він не обмежує сторони у виборі засобів для мирного розв'язання спорів. Основним критерієм вибору таких засобів є характер самого міжнародного спору.
Всі претензії по питанням обслуговування туристів приймаються тільки під час перебування туриста на об'єкті розміщення. При виникненні спорів про якість тур продукту,всі суперечки туристи повинні вирішувати з правозобов'язаним представником адміністрації об'єкта розміщення.
У випадку, якщо турист скористався пропонованою йому альтернативною послугою, претензія вважається необґрунтованою, а послуги за договором з ним – наданими задовільно.
Претензія оформлюється у двох – трьох екземплярах з чітких описанням причини претензії. Претензія підписується туристом і представником адміністрації об'єкту розміщення.
Претензія оформлена туристом в односторонньому порядку, вважається необґрунтованою. Після від'їзду туристів, скарги і претензії на обслуговування зі сторони туристів і агента не приймаються і не розглядаються.
Всі суперечки вирішуються шляхом переговорів між сторонами.