Отчет по практике: Похід по урочищу Феофанія
Виконали:
Київ 2009
План
1. Мета та особливості походу
2. Час проведення походу
3. Маршрут проведення походу
4. Під’їзд до початкової та кінцева точки маршруту
5. Короткі відомості про район подорожі
6. Технічний опис маршруту
Висновки та рекомендації
Список використаних джерел
Схема маршруту
1. Мета та особливості походу
Похід вихідного дня, без ночівлі.
За метою: пізнавальний.
За засобом пересування: пішохідний.
За тривалістю: короткотривалий (похід вихідного дня).
На нашу думку цей похід розрахований для всіх вікових проміжків. Молоді буде цікаво дізнатися історію, легенди та таїнства монастиря та самої парку, старшому поколінню – насолодитись красою природи, оздоровчі цілі походу, паломництво.
2. Час проведення маршруту
Орієнтований час проведення маршруту - 2 години. Похід проводиться у будь-яку пору року при сухій погоді та вдень.
3.Маршрут проведення походу
Зупинка 1
Зустріч із туристами (зупинка маршрутного таксі №548).
Коротка характеристика походу, знайомство із групою, надання рекомендацій, необхідного матеріалу для походу.
Зупинка 2
Джерело Святого Великомученика Пантелеймона
розташованого на Феофанії, в п'ятнадцяти хвилинах ходьби від жіночого монастиря. Раніше це місце називалося Лазаревщиной, по імені якогось Лазаря, благочестивого ченця, за часів Київської Русі що самотньо жив в лісі і тримав там пасіку. Ще з XVI століття Лазаревщина була церковною землею. Спочатку вона належала Лаврі, потім Софіївському монастирю, поки під час антицерковних реформ Екатерінінських не була відібрана в казну. Київський вікарій Феофан, від імені якого і пішла назва місцевості, добився від Київської Казенної Палати передачі хутора у власність Святомихайлівської обителі для господарювання і пристрою монастирської дачі. Головною незручністю для монастиря, що інтенсивно розвивається, була відсутність нормального водопостачання. Питну воду доводилося носити відрами з далекого джерела. Перед обителлю встало питання про будівництво водопроводу. Але яр з джерелами знаходився нижчим за монастирські корпуси. Для проведення водопроводу потрібно було будувати напірну башту, на що не було грошей. Коли старик Ірінарх став прокладати водопровід, в якому вода рухалася самоплив, над ним сміялися всі київські інженери, але Господь показав, що благочестя вище за мудрість світу сього, і потрібно мати віру. Збиралася вода з трьох джерел: Жівоносного джерела, сьогодні це місце уподобане послідовниками Іванова і носить вельми дивну назву «Сльоза Божої Матері», над ним знаходиться Тіхоновський ключ, названий так тому, що вода на цьому місці з'явилася в день святителя Тихона Воронежського. Ще вище розташовано джерело Великомученика Пантелеймона. Своє ім'я цей ключ отримав з рук старика Ірінарха, що освятив джерело в день пам'яті Святого Цілителя. Місце, де зараз встановлений хрест і набирають воду, насправді знаходиться на 300 метрів нижче за вихід води. Сам ключ б'є набагато вищим, на початку дерев'яного настилу, з цього місця вода йде по трубах. Цілюща волога накопичувалася в місці, названому «Великим джерелом» була побудована Церква на честь Володимирської ікони Пресвятої Богородиці. Зліва від хреста, що стоїть над джерелом Цілителя Пантелеймона, можна побачити прямокутний фундамент невеликої будівлі, складений з Лаврської цеглини. Це все, що залишилося від Церкви і монастирського водопроводу. Коротко згадаю Флоровський монастир. У цій першій в місті жіночій обителі розташовано древнє джерело, присвячене небесним заступникам монастиря: мученикам Флору і Лавру. Особливість «флоровськой» води - високий вміст в ній заліза, яке додає воді жовтуватий відтінок. (додаток 4)
Зупинка №3
Джерело «Сльози Божої Матері»
Буквально в 200 метрах від джерела святого Пантелеймона течуть «сльози» Божої Матері. Таку назву джерело отримало із-за солоноватого присмаку води. Вода в нім трохи солонувата, адже згідно з легендою Божа Мати впустила сюди свою сльозу, чому вода і набула такого смаку. А щоб народ його розпізнавав, над ним повісили відповідну ікону. Великою популярністю ця вода користується у жінок. (додаток 3)
Зупинка №4
Свято-Пантелеймоновский собор
Монастир бере свій початок з рішення Святійшого Синоду від липня 1901 року коли існуюче поселення ченців «Феофанія» перетворено на чоловічий скит, приписаний до Михайлівського Золотоверхого монастиря.
У XVI ст. місцевість Феофанія (інша назва - «Лазарівщина») належала Печерскому монастырю, згодом стала власністю митрополитів Київських — Петра Могили (1632—1647 рр.) і Сильвестра Косова (1647—1657 рр.). Останній з них подарував Феофанію свому домашньому чиновнику, від якого вона перейшла у власність Софійського монастиря. У 1776 р. вона була відібрана до казни.
У 1800 році єпископ Чигиринський, вікарій Київської єпархії та настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря Феофан (Шиянов) отримує дозвіл на будівництво тут заміської дачі. Того ж року розпочинається будівництво заміського будинку вікарія та храму на честь чуда Архістратіга Михаїла. Будівництво було завершено 1803 року. Тодішній Київський митрополит Гавріїл (Банулеско) благословив називати місцевість Феофанією. Окрім храму та будинку вікарія у Феофанії були також збудовані приміщення для братії та господарські споруди.
Однак з переводом єп.Феофана на іншу кафедру місцевість прийшла у запустіння. Лише 1836-1841 роках, коли вікарієм і настоятелем Михайлівського монастиря був Інокентій (Борисов), який полюбив цю місцевість за можливість побути на самоті. Всі погарби, лощини, струмки і ставки отримали від нього євангельські назви. До всіх мальовничих місць були прокладені доріжки, влаштовані альтанки. Наступні двадцять років вікарії не цікавилися цією місцевість.
Справжнє відродження для Феофанії прийшло 1861 року, коли єпископ Серафим (Аретинський), настоятель Михайлівського монастыря, вирішив створити тут невеличкий монастир і доручив цю справу досвіченому старцю ієромонаху Воніфатію. Раніше збудовані храм і приміщення були відремонтовані, неподалік від храму з’явилася дерев’яна дзвіниця.
У 1865 році о.Воніфатій приступив до будівництва нового літнього будинку для вікарія, а в 1867 році, на місці старого будинку, збудував нову кам’яну церкву в ім’я Всіх Святих.
Озабочиваясь доставкою хорошей питьевой воды, о. Вонифатий выкопал колодец неподалеку от кухни, расчистил и разделил на три отделения ключ под горою, названими преосвящ. Иннокентием “Живоносным источником”. Над зтим источником устроена была часовня, стены которой украшены были св. иконами.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--