План. 1

Вступ. 2

1Адміністративно-правові методи. 3

1.1. Поняття адміністративно-правових методів. 3

1.2. Види адміністрагивно-правових методів. 6

2.Метод переконання. 9

3.Поняття і види адміністративного заохочення. 11

4. Метод адміністративного примусу. 14

5. Управління в системі внутрішніх справ. 20

Висновок. 34

Список літератури. 37

Вступ

Приступаючи до вивчення змісту й особливостей методів державного управління, необхідно насамперед визначити, що ж таке управління?. Цей термін став універсальним засобом характеристики визначеного виду діяльності, тобто сукупності дій, які виконуються заради досягнення відповідних суспільно значимих цілей.

У самому широкому понятті управління означає керівництво чимосьУ подібному розумінні воно трактується й у наші дні. Однак обмежитись такою констатацією недостатньо. Виникає потреба розкриття змісту цього керівництва, його функціонального значення. Загальнотеоретичні позиції, включаючи кібернетичні, дають достатні підстави для наступних висновків:

Управління є функція організованих систем різної природи (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує їхня цілісність, тобто досягнення задач, що стоять перед ними, збереження їхньої структурипідтримка режиму їхньої діяльності.Термін «державне управління» широко використовується у вітчизняній і закордонній науковій літературі, а також у законодавстві багатьох країн. Більш 70 років він вживався й у нас, створюючи тим самим конституційні підстави для виділення даного виду державної діяльності Конституція України відмовилася від цього терміна. Замість нього вживається новий термін – виконавча влада. Чи означає це, що державне управління надалі не існує чи це чисто термінологічна реформація?

На ці закономірні питання відповідь може бути одна, у відповідності до Конституції України державна влада здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

1Адміністративно-правові методи

1.1. Поняття адміністративно-правових методів

Під методом звичайно розуміють спосіб або засіб досягнен­ня поставленої мети. Відповідно до цього адмінісгратіївно-право-вими методами є способи та прийоми безпосереднього і цілеспря­мованого впливу виконавчих органів (посадових осіб) на підставі зак ріпленоїза ними компетенції, у встановлених мелісах та відповідній формі на підпорядковагіі їм органи та громадян.

Методи проявляються у формах управління, через взаємодію суб'єктів та об'єктів управління, зв'язки, що між ними склалися. В них відбиваються воля держави, повноваження юридично-владного харак­теру, що належать виконавчим органам. Тому методи управління юри-дично оформлені, закріплені адміністративно-правовими нормами.

Правильне розуміння методів можливе на підставі та у зв'язку з функціями управління. Будь-яка функція, що потребує реалізації, ста­новить собою конкретну мету управління і дії, взаємопов'язані через завдання її здійснення. Тому вона є частиною управлінської діяльності. Це дає змогу відокремити методи управління від понять, що вжива­ються в подібному до них розумінні. Наприклад, планування, конт­роль, облік та інші подібні до них дії є функціями управління. Але, взяті як окремі прийоми будь-якої з функцій управління, вони являють собою вже методи управління. Саме їх оптимальний вибір у конкрет­них умовах забезпечує ефективну діяльність органу управління.

Внаслідок значного різноманіття суб'єктів виконавчої влади та об'єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління теж є різноманітними. Але це не виключає наявності у них загальних рис. Найбільш характерними для методів управління є: 1) способи впливу виконавчого органу (посадової особи) на

підпорядкований йо му орган та громадян; 2) вираження державного публічного інтересу, керівної ролі держави; 3) засоби досягнення мсти; 4) способи орга­нізації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі здійс­нення спільної діяльності, 5) способи реалізації компетенції.

При цьому прийоми та способи, що використовуються для реа­лізації управлінських завдань, які стоять перед суб'єктом виконав­чої влади, прямо залежать не тільки від його правового статусу, а й від особливостей адресата — об'єкта управління (форми власності, індивідуального чи колективного характеру і т. ін.). Будучи правиль­но поєднані, ці методи створюють єдину взаємопов'язану систему способів впливу. Проте це не виключає й суперечностей, що вини­кають тоді, коли ті чи інші методи використовуються або всупереч об'єктивним умовам, або невиправдано широко. Методи управління, що виражають різні аспекти практичної діяльності того чи Іншого виконавчого органу (посадової особи), дають відповідь на запитання: і як вони діють, реалізуючи свої повноваження, як використовують різні 1 засоби для досягнення поставленої мсти? Від уміння їх обирати та ; застосувати залежить ефективність управлінської діяльності.

У практичній діяльності виконавчих органів (посадових осіб) з метою вироблення найбільш ефективного варіанту використовуються певні прийоми та способи управлінської роботи. Як правило, до прий­няття управлінського рішення застосовується моделювання, здійсню­ються розрахунки, прогнозується можливість досягнення відповідних результатів і т. ін. Але визнавати їх методами управління немає підстав, бо вони не виражають безпосереднього управлінського впливу, не діють на об'єкт управління. Таким чином, дії, шо мають зовнішнє юридично-', владне значення та вираження, слід відрізняти від методів організації роботи апарату управління і методів процедурного характеру.¹

Методи управляючого впливу є адміністративно-правовими методами . Саме в них виявляються всі якості державно-управлінсь-кої діяльності, в межах якої реалізується виконавча влада.

За допомогою адміністративно-правових методів суб'єкт вико­навчої влади здійснює управляючий вплив на об'єкт шляхом вико­ристання адміністративно-правових форм управління.адмініністративному праві загальновизнано, що метод і формауправління є взаємопов'язаними сторонами процесу управління.Саме у відповідній формі метод управління реально виконує роль способу (засобу) управляючого впливу.

1.2. Види адміністрагивно-правових методів

У зв'язку з переходом до ринкових відносин і корінними змінами в механізмі державного управління та організаційно-право­вому статусі суб'єктів управління надзвичайно актуальною видаєть­ся проблема адміністративно-правових методів. Під дією змін, що відбуваються, змінюється також система правових засобів, які засто­совуються для забезпечення ефективного державного впливу на уп­равлінську діяльність. Ці зміни відображуються як в законодавстві, так і в управлінській діяльності, методах її практичного здійснення.

Традиційно управлінські методи в цілому поділяються ще на наукові та ненаукові, демократичні та диктаторські, державні та гро-мадсїкї,' адміністративні та економічні, прямого та непрямого впли­ву. Внаслідок того, що одні методи мають загальний характер, при­таманні всім видам державної діяльності, всім державним органам, а інші — лише окремим із них, методи управління поділяються на загальні, та слещальнь До загальних методів, як правило, належать методи переконання, та примусу, адміністративного та економічно­го впливу, нагляду та контролю, прямого та непрямого впливу, регу­лювання, керівництва та управління (у тому числі оперативного).

Такі універсальні методи, як переконання та примус, здавна привертають увагу вчених. Взаємодоповнюючи один одного, ці ме­тоди забезпечують належну поведінку учасників управлінських відносин. Вони взаємопов'язані, мають об'єктивний характер, між ними існує діалектична єдність, ступінь їх використання визначаєть­ся рівнем розвитку суспільних відносин.[1]

Адміністративні методи звичайно кваліфікуються як способи або засоби впливу на діяльність підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян шляхом прямого встановлення їх прав і обов'язків через

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--