Реферат: Аграрна реформа уряду Франца-Йосифа 1848 р

Історичний факт. Оскільки надання селянам дозволу на викуп їхніх наділів повністю залежало від бажання поміщика, то в багатьох випадках вони перебували на становищі «тимчасово зобов'язаних» до 1883 p., тобто понад 20 років.

Окремим законом від 1866 р. дозволялося викупити свій наділ у держави й державним селянам. До того часу вони були зобов'язані сплачувати до державної скарбниці щорічний податок (оброк). Державні селяни порівняно з поміщицькими потрапили в краще становище. їхні земельні наділи не «прирізувалися» до поміщицьких володінь. Тому вони, за винятком наділів селян Слобожанщини, збільшилися на 15 %. Площі наділів державних селян майже вдвічі перевищували наділи колишніх кріпаків.

Зміни в сільському господарстві. Капіталізація

Після реформи 1861 р. в Україні відбувався перехід від феодального до буржуазного володіння землею. Селяни ставали власниками своїх земельних наділів. Земля перетворилася на предмет купівлі-продажу. Це привело до того, що поміщики, які були нездатні господарювати, почали продавати свої земельні володіння, а купували землю заможні селяни та купці. Лише за останню чверть XIX ст. заможні селяни збільшили площі своїх земель майже в 4 рази.

Реформа 1861 р. також створила умови для перетворення робочої сили селянина на товар. У ході цих перетворень сільське господарство та економіка перейшли на ринкові відносини. Так було закладено основи капіталізації сільського господарства, унаслідок чого виникли широкі можливості вкладати кошти в сільськогосподарське виробництво для отримання прибутків.

КАПІТАЛІЗАЦІЯ - процес перетворення певної галузі господарювання на прибуткову шляхом активного вкладення капіталів для отримання прибутку.

Шляхом капіталізації розвивалися успішні магнатські й поміщицькі господарства, які перетворювалися на великі сільськогосподарські підприємства, де використовувалася наймана праця. Вони ставали подібними до агрофірм, які на базі власних маєтків організовували прусські поміщики, через що цей шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві отримав назву прусський. На капіталістичні господарства фермерського типу поступово перетворювалися господарства заможних селян. Такий шлях розвитку капіталізму на селі отримав назву американський.

Виникнення капіталістичних господарств сприяло застосуванню новітніх знарядь праці та машин. У таких господарствах були механізовані більшість видів сільськогосподарських робіт: сівба, жнива, обмолот, віяння. Особливо це було помітно на Півдні та Правобережжі, де рівень механізації різних видів робіт випереджав інші українські губернії в 1,5-4 рази. Найбільший попит мали парові двигуни, жниварки, молотарки, віялки. Застосування машин вело до підвищення продуктивності праці й товаризації заможних господарств.

Ринкові товарно-грошові відносини

Розвиток капіталістичних відносин щораз глибше втягував поміщицькі й селянські господарства в товарно-грошові відносини. Почали розширюватися площі під посіви таких основних товарних культур, як пшениця та ячмінь, які користувалися найбільшим попитом на міжнародному ринку. Наприкінці XIX ст. українська пшениця становила 90 % експортованого зерна з Російської імперії. Незважаючи на те, що в 90-х роках XIX ст. сільське господарство Європи через постачання дешевого зерна з Північної Америки й Аргентини охопила економічна криза, Україна вирощувала 43 % світового врожаю ячменю, 20 % пшениці та 10 % кукурудзи.

Потреби українського та світового ринків сприяли все ширшому виробництву технічних культур, насамперед картоплі та цукрових буряків на Правобережжі та Харківщині. На Полтавщині й Чернігівщині вирощували тютюн. На півдні України селяни сіяли льон-кудрявець, з якого виготовлялася олія. Наприкінці XIX ст. ) замість нього все частіше висівали нову олійну культуру — соняшник.

Чинники, які стримували розвиток пореформеного села

Разом із чинниками, які сприяли розвитку сільського господарства, в Украні протягом пореформеного періоду були й такі, що стримували його. Насамперед капіталізація сільського господарства та розвиток товарно-грошових відносин зовсім не означали зміцнення економічного становища селянських господарств і покращення умов життя селян.

Значні суми зароблених грошей ішли на різноманітні виплати й податки державі. Окрім надмірної плати за отриману землю, селяни сплачували ще й юдушний податок, а також непрямі податки на цукор, чай, тютюн, бавовну, вироби з металу. Наприкінці століття державні статистики підрахували, що, з урахуванням виплат за землю, селяни сплачували в 10 разів більше податків, аніж дворяни.

На становищі селянства негативно позначилися наслідки демографічного вибуху (швидкого зростання чисельності населення), які протягом другої половини XIX ст. переживала більшість країн Європи. За 1861-1897 pp. чисельність населення в Україні зросла на 72 %.

ДЕМОГРАФІЯ - наука, яка вивчає склад і рух населення та закономірності його розвитку.

Оскільки більшість українців проживала в селі, наслідки демографічного вибуху проявилися самегам: у 1890 р. на кожну десятину орної землі припадало майже вдвічі більше населення, аніж у 1860 р. Слабко розвинуті сільське господарство, промисловість, торгівля і транспорт не потребували такої кількості робочих рук, які мала тогочасна Україна.

Історичний факт. У 90-х роках XIX ст. кількість працездатного населення становила 10,7 млн чоловік. При цьому сільське господарство потребувало 2,3 млн, а інші галузі — ще 1,1 млн. Решта 7,3 млн, або 68 % робочої сили, була надлишковою. Більшість із них були безробітними чи неповністю зайнятими.За таких обставин 90 % населення України жило в умовах постійної нестачі необхідних життєвих засобів. Через це більшість селян не мали можливості повноцінно харчуватися, а безробітні жили впроголодь.

Історичний факт. Українські селяни навіть не їли вдосталь хліба. У 1900 р. середньостатистичний житель Данії протягом року споживав 2166 фунтів хліба, німець — 1119, угорець — 1264. В Україні ж — житниці Європи, де хліб становив найвагомішу частину харчування, його середньорічне споживання становило лише 867 фунтів.

Більшість селян не могла придбати додаткову землю чи якісні знаряддя праці, реманент, а тим більше сільськогосподарські машини. Майже половина господарств Ліво- та Правобережжя не мали тяглової худоби.

Працюємо над народними приказками як історичним джерелом

На який прояв селянської реформи вказують гірко-глузливі народні приказки: «Дожилися до того, що хоч серед хати ори», «Поле — курці лапою ніде ступити», «Тіснота така, що зі стріхи на чужий город капає». Можливо, вам відомі місцеві приказки того часу.