Реферат: Актове, приказне і колегіальне діловодство

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………3

1. Актове діловодство…………………………………………………..6

2. Приказне діловодство………………………………………………..8

3. Колегіальне діловодство…………………………………………….11

Висновки…………………………………………………………………….14

Список використаної літератури………………………………………….17

ВСТУП

З далеких часів дійшли до нас різновиди документів, з допомогою яких ми пізнаємо історію своєї країни, її героїчне минуле, з'ясовуємо особливості побуту народу, правові формита етичні норми взаємовідносин між суспільством і державою,між окремими особами.

Необхідність у складанні документів виникає з появою писемності. Більше того, вважають, що саме нагальна потреба в укладенні різноманітних документів (угод, договорів, тестаментів) і викликає появу писемності як засобу фіксації і збереження державної і приватної документації.

Вже у V сторіччі до нашої ери давньоримський плебс вимагав введення чітких «писаних» законів. Складення зафіксованих на папері законів та правил було також головною вимогою середньовічних повстань. Коли ж видавалися закони,від справочинця вимагалась абсолютна точність формулюваньта досконале знання форми, інакше документ не набував юридичної сили.

З розвитком писемності ділові папери стали засобом спілкування та передачі інформації. Так, давньогрецький філософЕпікур висловив в листах свою філософську доктрину. Дійшли до нас листи давньоримських державних діячів Цицеронай Олінія. В посланні індійського царя Іоанна до грецького царя Мануїла, яке за хрестових походів було відоме як розповідь про індійське царство, описується могутня та багата азійська держава, котра повинна прийти на допомогу християнській Європі.

За створення давньоруської держави справочинство сталонеобхідним для письмових зносин з іноземними державами,укладення угод тощо. В умовах формування класового суспільства виникла потреба у складанні заповітів, записах боргів,укладанні торговельних купецьких контрактів, у написах наречах про їхнє призначення, приналежність. Важливі документи давньоруські князі охороняли пильніше, ніж коштовності.

Відомо, що за князювання Ярослава Мудрого зібрання найдавніших договорів Русі з іншими країнами зберігалося у Михайлівському приділі Софійського собору. Вчені припускають, щосаме тут знаходилися й документи доволодимирського періоду.

Одним з найвідоміших сховищ ділових паперів був також Києво-Печерський монастир, заснований вихідцем з міста Любича на Чернігівщині преподобним Антонієм за правління Ярослава Мудрого.

Через пожежі, княжі міжусобиці та монголо-татарську навалу більша частина пам'яток давньоруської доби загинула.Збереглися лише окремі з них - найдавніші рукописні книги«Остромирово Євангеліє» 1056 - 1057 рр. та «Ізборнік Святослава» 1073 і 1076 рр., твори оригінальної давньоруської літератури «Поученіє к братії» єпископа Луки, «Слово про закон іблагодать» митрополита їларіона, «Житіє Бориса і Гліба». Всівони сьогодні є не тільки пам'ятками писемності та літератури, а й документами минулої доби.

Найдавнішим і найважливішим документом, що зберіг норми звичаєвого права, є «Правда Руськая», або, за прийнятою внауці назвою, «Руська Правда» (термін «правда» тут означаєзакон). Оригінал цього документа не зберігся. Маємо лишечисленні (близько 300) списки, тобто копії, найстаріші з якихдатуються XIII століттям.

Важливими документами тогочасної епохи були княжі устави й «уроки», а також церковні устави. Княжі устави спрямовувалися на доповнення або зміну внутрішніх державних норм іорядків. Прикладом може бути «Устав Володимира Мономаха», що став доповненням і своєрідною структурною частиноюРуської Правди». Під уроками розуміють постанови князівереважно фінансового характеру: про податки, данину на користь князя, судові поплатки. Церковні устави мали на метівпорядкувати правове становище церкви в державі, церковнісуди, забезпечити церкву матеріально. Збереглися церковні устави князів Володимира і Ярослава. Перший відомий у копії XIII,другий - XIV століття.

Найважливішим історичним документом є найдавніший літопис «Повість временних літ», який також дійшов до нас не воригіналі, а в пізніших списках. Найвідомішими серед них єЛаврентіївський список, названий за ім'ям ченця Лаврентія,який зробив цю копію 1377 року, та Іпатіївський список (відназви Іпатіївського монастиря у Костромі, де його знайдено),що датується початком XV ст. Саме в цьому літописі містяться відомості про перші міжнародні акти - договори Київської Русі з іноземними державами. Зокрема, тут є повідомлення про чотири договори Русі з наймогутнішою у той час Візантією (угоди 907 і 911 рр. князя Олега, 944 р. князя Ігоря і 971 р. князяСвятослава). Договори 911 і 944 рр. були писані грецькою і руською мовами.

Вже в ті далекі часи документ служив гарантією виконання зобов'язань і йому надавалось велике значення. В договорі з Візантією (944 р.) читаємо: «...Віднині ж хай приходять до князя руського з грамотою, в якій будуть засвідчені їхні мирні наміри... Якщо ж прийдуть без грамоти, то хай втримуються під вартою, доки не сповістимо про них князю Ігорю».

Проте, попри серйозне і, здавалось би, позитивне ставлення до документів, досить часто в історії спричинялося їх знищення або підробка. Така нещаслива доля спіткала договір, укладений українським гетьманом Богданом Хмельницьким з російським царем Олексієм Михайловичем. Не бажаючи дотримувати умови так званих «Березневих статей» 1654 р. і скориставшись скрутною ситуацією, що склалася в Україні після смерті Хмельницького, російська сторона самочинно і таємно сфальсифікувала договір.

Мовою ж документів Київської Русі - старослов'янська. Як свідчить «Повість временних літ», значна частина українських слів змішувалася з масивом старослов'янських.

1. АКТОВЕ ДІЛОВОДСТВО

На території західних слов'янських земель (у Чехії та Польщі) актові книги як особлива форма ведення діловодства виникли у XIII сторіччі. На західноукраїнських землях, як зазначали у своїх працях видатні українські історики О.І.Левицький і В.О.Романовський, актові книги з'явились у другій половині XIV сторіччя. Я.Р.Дашкевич вважає, що, вивчаючи проблему генезису цієї форми діловодства, не можна ігнорувати наявність актових книг в італійських, західнонімецьких та чесько-моравських центрах як можливих шляхах їх проникнення в Україну.

Величезний масив актових книг відклався в результаті діяльності громадських (від «грод» - фортеця) і земських судів. Відомо, що на землях Правобережної України, які поступово входили до складу Великого князівства Литовського, судова і адміністративна влада до середини XVI ст. здійснювалася старостами, державцями та воєводами. Згідно з Першим Литовським Статутом 1529 р. громадський суд проводився старостою в кожному повіті воєводства від імені великого князя Литовського. Проте цей суд був дорогим для шляхти, що викликало її незадоволення. У зв'язку з цим уряд 1564 року провів судову реформу, згідно з якою вся територія князівства була поділена на повіти з чітко визначеними кордонами. В кожному повіті діяли три судові установи: громадський, або адміністративний, земський і підкоморський суди.

Земський суд складався із судді, підсудка, писаря й обирався шляхтою. Остання мала право обирати на повітових сеймиках по чотири електи (кандидати) на судейство, підсудство та писарство, з яких король затверджував по одному кандидату на відповідну посаду. Крім того, при судах існувала посада возного, обов'язком якого було вручати повідомлення про виклик до суду й виконувати його рішення. В Статуті 1588р. була введена посада возного генерала як старшого над возними. Обраний на цю посаду затверджувався королем і присягав йому.

Спочатку суди мали чітко визначене коло своєї діяльності. Земський суд розглядав переважно цивільні справи шляхти. Його канцелярія мала так зване «право вечности», тобто право надання юридичної сили різним документам (умовам, контрактам, тестаментам тощо). До компетенції суду входив розгляд кримінальних справ. Підкоморські суди займались вирішенням межових суперечок землевласників. Проте на практиці поступово відбувалося змішування функцій громадських і земських судів. Так, санкція майнових та інших контрактів і договорів переходила до громадських судів. Цьому сприяла та важлива обставина, що вони функціонували постійно, тоді як земські суди збиралися лише тричі на рік.

Все, що відбувалося в судах, заносилося до актових книг. Спочатку в їх веденні не було ніякої системи. Проте поступово виникло кілька видів книг залежно від характеру справ, що розглядалися: декретові, записові і поточні. В декретові книги, які велися тільки під час судових сесій, «рочков», заносились виключно судові протоколи кримінальних і цивільних справ. Записові мали деяку аналогію з нотаріальними книгами. До них заносились різні приватно-правові документи: дарчі, купчі, боргові, продажні, а також контракти, умови тощо. Крім того, там містилися королівські жалувані грамоти й привілеї, сеймові конституції, люстрації, інвентарі та інше. Поточні книги призначалися для скарг, свідчень і реляцій возних, заяв, протестацій та повідомлень найрізноманітнішого характеру й змісту.

Більшість книг велася за подвійною системою: спочатку акти записувалися до чернетки - протоколу - за скороченою схемою, без вступних і заключних формул, а потім переписувались у чистовик - індукту. Акти, як правило, вписували у секстерни, тобто зошити, складені з 4 - 6 аркушів паперу. Секстерни за рік зшивалися в актову книгу. Якщо документів збиралося багато, з них формували кілька томів.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--