Реферат: Амністія, правові наслідки судимості, помилування
а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної
відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);
б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування
призначеного судом покарання (часткова амністія).
Закон про амністію не може передбачати заміну одного
покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання.
Не допускається застосування амністії:
а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими
за вироком суду, що набрав законної сили;
б) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено
на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;
в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення
тяжких злочинів;
г) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини
проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих
обставинах;
д) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім
зазначених у пункті "г" цієї статті, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання. Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.
Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.
У виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія).
Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом.
Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду. Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України виходячи із виду і терміну фактично відбутого винним покарання.
Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року.
Закон про амністію підлягає обов'язковій публікації в офіційних виданнях Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.
Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.
Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.
Є „3” види амністії :
- „повна амністія” - повне звільнення осіб від кримінальної відповідальності або від покарання;
- „частична амністія” – частичне звільнення осіб від відбуття призначеного судом покарання (фактично різновид полегшення покарання);
- „умовна амністія” в виключних випадках, в цілях припинення суспільнонебезпечних групових проявів, дія амністії може бути поширено на дії, здійснені до відповідної дати після оголошення амністії, при умові обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених законом.
2. Правові наслідки судимості
Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
Кримінальна відповідальність включає в себе осуд особи, яка вчинила злочин, від імені держави, а також, як правило, призначення покарання за вчинене і судимість. Судимість — це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість.
Істотними ознаками судимості є те, що вона: 1) є наслідком засудження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання; 2) являє собою особливий правовий статус засудженого (має персональний характер і пов’язана лише з даною особою); 3) має чітко визначені часові рамки, встановлені КК; 4) полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках; 5) умови перебігу судимості та її кримінально-правові наслідки визначені КК. Загально-правові наслідки судимості регламентуються іншими нормативно-правовими актами.
Судимість пов’язана із вчиненням конкретного злочину і засудженням за нього. Отже, не може набути судимості особа, яка: а) не вчинила злочину; б) не постала перед судом і не була засуджена.
Строки і правові наслідки судимості визначаються окремо щодо кожного злочину. При вчиненні декількох злочинів судимість виникає щодо кожного із них, тобто особа може мати одночасно кілька судимостей. При цьому вони можуть відрізнятися за тривалістю і правовим змістом.
Якщо закон усуває чи пом’якшує караність діяння, то це тягне за собою і відповідні зміни щодо судимості особи, якій було призначене покарання за раніше чинним законом. При повній декриміналізації скоєного судимість скасовується. Це випливає з ч. 2 ст. 74, яка передбачає звільнення від призначеного судом покарання у випадку усунення караності діяння, та прямо передбачене в ч. 3 ст. 88. Якщо ж відповідно до ч. 3 ст. 74 призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі, встановленої цим законом, то судимість обчислюється відповідно до покарання, призначеного згідно з новим законом.
Підставою виникнення судимості є засудження за вчинення злочину судом України. Водночас, згідно зі ст. 9 вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Але судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне лише кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч. 2 ст. 9.