Реферат: Аналіз епічного твору: І.П. Котляревський та його поема "Енеїда"
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.
І страви на бенкеті українські, і напої, і одяг на царях і троянцях, тож і герої - теж українці. Згадаймо ж і дари, якими цар Латин передав через послів Енею:
Лубенського шмат караваю,
Корито опішнянських слив,
Горіхів київських смажених,
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих п’ять кіп яєць ...
Не з берегів Тібру, а з українських міст і сіл були дари. Все українське! Тож це ще раз підтверджує, що незважаючи на назву «Енеїда» твір про Україну часів І. П. Котляревського, тому й герої їі - українці.
10. Мова автора як своєрідність його індивідуального почерку, описи та ліричні відступи
Є така легенда: коли боги ділили між людьми таланти, то одна людина обрала собі сміх, на який до того ніхто не звернув уваги, бо не надавав сміхові серйозного значення. І тільки потім боги схаменулися й жахнулися, побачивши, що людина, озброєна сміхом, може бути сильнішою навіть від них. Розповівши цю легенду, білоруський письменник Андрій Макайонок додає: «Цією людиною був геніальний полтавець Іван Котляревський».
Ця легенда пригадується кожного разу, коли заходить мова про стиль «Енеїди». Бурлескним є стиль твору загалом, бурлеск проймає всі художні засоби твору, наприклад епітет: богиня Юнона - «суча дочка», метафора: «і за гріхи їм носа втруть», уособлення: «із неба злізла ніч», порівняння: Еней «крикнув, як на пуп». Порівняннями, і часто несподіваними для читача, пересипана вся поема - це одна з характерних ознак стилю автора; скажімо, сорочка в Харона «замазана була на палець, засалена, аж капав смалець».
У поемі чимало вульгарних слів, лайок: «гадів син», «полізеш рачки» тощо. Місцями трапляються цілі каскади цих вульгаризмів. Це теж зумовлене бурлескним стилем. Проте цівульгарні слова, як правило, в межах художнього такту.
З інших лексичних прийомів гумору слід назвати церковні слов'янізми (і паки»), макаронізми, бурсацький та латино-український жаргон:
Рогамус, доміне Латине,
Нехай наш капут не загине.
Перміте жить в землі своей ...
У міру (й доречно) наслідуючи народні жарти, вживає поет зашифрованумову: «борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить». Комічний ефект справляють професіоналізми. Наприклад:
Люблю, люблю, божусь кліщами,
Ковадлом, молотом, міхами.
Часто автор вдається до іронії. Наприклад, описавши портрет жахливо потворної Сівілли (ІІІчастина), він зразу ж після цього пише: «Еней, таку уздрівши цяцю ...»
Відповідно до вимог бурлескного стилю автор вніс багато елементів розмовно-побутової селянської лексики, образів з фольклору: казкову скатертину-самобранку, сап'янці-самоходи, килим-самоліт, хатку на курячій ніжці. Народними витворами є також казкові герої «Енеїди». Телесик, Котигорошко, Кощій, дурень зі ступою зображені на щиті Енея. З фольклору і казкові звороти, наприклад: «Не так-то діється все хутко, як швидко кажуться Казки». Розказане автором часто можна сприйняти за народний анекдот, жарт, переказ, бувальщину.
З української народної поезії запозичив Котляревський і постійні епітети (чисте поле, біле тіло, гіркі сльози). Народними магічними обрядами є і виливання Сівіллою переполоху, і ворожіння дівчат на вечорницях, і забави в Дідони. Фольклорну основу має тужіння-плач матері Евріала: «О сину! світ моїх очей!»
Народнопоетичні образи «Енеїди» теж здебільшого гумористичні. Це видно і з прислів'їв («не йди в дорогу без запасу, бо хвіст од голоду надмеш,»), і з приказок: («Пропав, як Сірко на базарі,»), і з ідіоматичних фразеологічних зворотів («слухати чмелів, «взяти чвирк», «точити баляси», «хрін його не взяв,»), і з синонімів до дієслів бігти, тікати - тягу дати, п'ятами накивати, чухрати, дати драла тощо.
А от ряснота, прямо-таки злива однорідних членів речення (ще одна помітна риса стилю Котляревського) йде від традицій книжної мови. Поет захоплений розмаїттям української мови, ніби не може стриматися від використання майже безмежних можливостей її виражальних засобів.
Ремнями драла, мов биків,
Кусала, гризла, бичувала,
Кришила, шкварила, щипала,